18 Це можна назвати позитивним шкідливим впливом немо на мистецтво, але є також негативний шкідливий вплив. Довкола кожного твору чи митця, яких відчули справді "творчими", виростають "джунглі" пастиша — це вбивання немо.
19 Все романтичне і постромантичне мистецтво переповнене страхом перед немо, втечею індивіда від будь-якої загрози його індивідуальності. Спокій класичних статуй, класичної архітектури, класичної поезії, можливо, здається величним, але безмежно далеким; класичне мистецтво, якщо воно не Геніальне, здається нам прісним, блідим і одноманітно знеособленим.
20 В той же час велике мистецтво ніколи не було для більшості таким легкодоступним. Найкраще існує всюди. Чим меншими ми себе почуваємо, тим менша у нас здібність творити. Ось чому ми намагаємося втекти крізь поверхові нові стилі, поверхові нові манери, кидаючись до першого-ліпшого виходу, немов охоплені панікою діти в палаючому будинку.
21 Ми живемо у вік недовговічних товарів. До виробництва таких товарів причетна більшість із нас. Мало хто зараз виробляє речі, які проіснують довше наступних п'яти років, не кажучи вже про ціле життя. Ми — ланка у ланцюжку. Нас тиранить немо.
22 Коли населення зростає, люди, які, на перший погляд, перемогли немо, отримують визнання — цілком незалежно від їхньої людської вартості.
23 Освальд убив Президента Кеннеді, щоб убити свого справжнього ворога: власне немо. Він був людиною не сліпою до дійсності, а надчутливою до неї. До вбивства його привела саме така отруйлива несправедливість і певного суспільства, і всього процесу. Анархісти кінця дев'ятнадцятого століття раз по раз заявляли: вони вбивали, щоб дорівнятися до убитих. Один із них сказав: "Тепер мене пам'ятатимуть доти, доки і його."
24 3 цієї ж причини німці дозволили Гітлеру панувати над ними. Раси і країни, подібно до індивідів, можуть втрачати відчуття власної важливості, значимості. Великий диктатор подібний до уніформи: всім, хто під його владою, він дає ілюзію, що немо переможене.
25 На менш згубному рівні ми бачимо це в масовому захопленні прославленими і успішливими: кінозірками, "особистостями", "знаменитостями", в популярності журнальних пліток, у культі фотопортретів красунь, дешевих біографій, у наслідуванні манер і стилів життя, які поширюються жіночими журналами. Ми бачимо його в тій увазі, якою щедро оточуємо кожну крикливу посередність, кожен успіх-одноденку. Не тільки Голлівуд розглядає кожну випущену ним річ як "велику": обманної величі хоче публіка.
26 Немо найсильніше у найрозвиненіших і найосвіченіших, найслабше — у найпримітивніших і неосвічених. Отже, зрозуміло, що його могутність може тільки зростати, і не лише з досягненням вищого загальноосвітнього рівня, а й зі збільшенням світового населення. Нудьга і заздрість також зростатимуть у тій мірі, в якій інформація ставатиме дедалі доступнішою, а умови для дозвілля — сприятливішими. Вступають у гру страшні ланцюгові реакції: чим більше індивідів, тим меншим індивідом почувається кожен із них; чим ясніше вони бачать несправедливість і нерівність, тим, здається, безпомічнішими стають; чим більше їм відомо, тим більш відомими вони хочуть стати; і чим більше вони хочуть стати відомими, тим менш вірогідно, що стануть.
27 Коли стає дедалі важче перемагати немо, притягуючи увагу зовнішнього світу, ми все більше звертаємось до маленького світу особистості, в якому живемо: до друзів, родичів, сусідів, колег". Якщо ми можемо перемогти немо тут, то це вже, принаймні, хоч щось; так виникає поширена одержимість споживацтвом, прагнення бути не гіршим від інших, доведення власної переваги, якою б абсурдною і скромною вона не була, в гольф-клубі, у знанні італійської кухні, у вирощуванні троянд. Так виникають і наша манія авантюр в усіх її формах, і навіть наше захоплення тим, що прекрасне саме по собі, як, наприклад, вища платня і здоровіші та освіченіші діти.
28 Але найбільш звичне укриття від немо — шлюб, родина, дім. Діти, наше продовження по крові, — то справжнє страхування життя. Проте у цій ситуації немо здатне ввести в оману. Воно може примусити індивіда грати вдома ту роль, яку він — чи вона — не може грати на людях, а тільки в світі мрій. Потенційний диктатор стає домашнім диктатором: його запам'ятають у цьому помешканні. Воно може примусити батьків бути тиранами, а чоловіка чи жінку — невірними. Немає більш звичної втечі від немо, ніж в заборонену постіль.
29 У своєму загалі чоловіки й жінки живуть у ядушливому смоґу переконань, нав'язаних їм суспільством. Вони втрачають всю незалежність суджень і всю свободу дій. Вони дедалі більше бачать себе частинами машини, які обмежені спеціальними функціями, і не мають ні потреби, ні права в економічній структурі суспільства виконувати будь-яку іншу роль, крім своєї. Громадянські почуття атрофовані. Запобігати злочинам — справа поліції, а не ваша чи моя; керувати містом — справа члена міської ради, а не ваша чи моя; боротися за свої права — справа знедоленого, а не ваша чи моя. Отже, в містах живе дедалі більше людей, проте дедалі менше громадян. Те, що починалося в передмістях, сягає самого серця міста.
Політичне немо
30 Атрофія громадянських почуттів — один з найбільш вражаючих суспільних феноменів нашого віку. Людина — істота політична, і дана атрофія викликана тим фактом, що якого успіху ми не досягали б на інших ділянках боротьби з немо, в політичній машині майже всі ми — тільки безпомічні шестерні.
31 Ми зовсім не маємо політичної влади. Це не новий стан справ, а квазіекзистенціалістське усвідомлення того, що такий стан існує.
32 У світі, яким він є, демократія — право кожної здорової дорослої людини вільно голосувати за вільно обраного кандидата від вільно заснованої партії, яка вільно проводить свою політику, — найкраща система. Вона найкраща не тому, що з необхідністю встановлює найкращий режим, а тому, що дає найбільшу свободу вибору істотам, для яких свобода вибору є найнагальнішою потребою. Ніякі виборці, якби їм дозволили вибирати, не виберуть одностайно один і той же генеральний політичний курс. Ця ключова політична реальність, заснована на факті, що ніде в світі немає економічної рівності, означає: режим, котрий стверджує, що правильний вибір генерального політичного курсу настільки ясний, що виборцям не потрібна і не повинна надаватися можливість голосувати за інший курс, небезпечний в плані національному та міжнародному; це справедливо навіть тоді, коли режим явно правий у своєму виборі політики. У плані національному він небезпечний головним чином тому, що небезпечний також у плані міжнародному.