Ледве оговтавшись, він запитав у дівчини, де вона живе, чи, бува, не в цьому гуртожитку.
Вона відповідала, що ні.
Студент визвався провести її додому.
Тут є кому, сказала вона і підвелася.
Коли він на ранок дістався додому, мати ще спала, а батько сидів між куп брудного посуду і думав про зв’язок між людьми та світом тварин. Вчора ввечері до них мусили прийти гості, пара давніх приятелів. Але під десяту давній приятель задзвонив і сказав, що у його дружини розболілася голова. Через те, не змовляючись, вирішили батьки, що давні приятелі не схотіли бути свідками наших родинних сцен. І справді, коли батько вже після дванадцятої набрав їхній номер, щоб сказати "з Новим вас роком", там ніхто не зняв трубку. В результаті він весь вечір безтямно їв і пив під телевізор. З усіх передач його найбільше вразила "У світі тварин". Там показували медуз, але не тих, котрі в штиль жалять дітей на мілині, а тих, що живуть на таких глибинах, куди зроду не добиває сонце. Тварини з двополюсним мозком і з хребтом там не виживають. Тільки схожі на шмарклі рослини й медузи всіх можливих і неможливих форм. Покручі та примари з похмільного сну. Медузи-роти, вони ж ехолокатори, вони ж прямі кишки. Їхня єдина функція — ловити і перетравлювати все, що дрейфує у цій оглушливій тиші.
Єдине, що відділяє їх від непроглядної темряви — це пульсуючий електричний струм, який проходить крізь них і нагадує невпинну блиманину неонових вивісок.
Це ж отак і в житті! заволав батько в бік кухні.
Мати не зрозуміла.
Про що ти?
Про медуз!
Про яких медуз?
Про тих, заволав він ще дужче, що це ж про нас!
Добре, сказала мати, я зараз.
Вона саме кінчала змішувати вінегрет. Через те, що не буде гостей, тепер їм його вистачить на місяць.
Як можна, ніяк не міг заспокоїтися батько, людям показувати таке у новорічну ніч? Гарний настрій вони нам створюють! Хто може заснути після такого?
Але, дочекавшись опівночі, він розкрутив охолоджене шампанське, перехилив повний келих і швидко заснув перед телевізором. Мати ж хлюпнула собі на саме денце, тому і досиділа до кінця зарубіжної естради.
О сьомій батько за звичкою був вже на ногах. Його шлунок вимагав гарячої їжі, але він не звик готувати собі, та ще й зранку, та ще й у такій свинарні. Він поліз у холодильник, і звідти на нього випала пляшка шампанського.
От, зразу ж знайшов він винуватця, притулила горбатого до стіни!
Шампанське він не любив, називав його то дамським пойлом, то лимонадним шмурдяком. Побачивши в дверях сина, батько забув про голод і згадав про медуз.
Ти ж дивися, де вештаєшся, сказав батько, й ні в що не встрявай. Краще обійди його десятою дорогою!
Добре, сказав студент.
Десятою, повторив батько, дорогою!
Я знаю.
Що ти можеш знати?
Адресу.
Яку ще адресу?
Десятої дороги. Записуй. Країна крилатих виразів. Місто Дев’ятий вал. Через сім вулиць від п’ятого колеса.
Яка ж ти після цього свиня, сказав батько й схопив себе за щелепу. Якщо син побачить, що йому сподобався жарт, пропаде виховний момент. Батько розвертається в бік вікна і, мов біблійний герой, який бореться з ангелом, обіруч чавить підступний смішок.
Іди, за мить до капітуляції наказує батько синові, геть!
Про десяту дорогу студент знає з дитинства. Можливо, він, навіть, народився з цим знанням, як медуза зі своїми ліхтариками. Тільки він не хижак, а планктон, що за будь-якої погоди, сам чи в гурті друзів, таких самих збирачів вражень, до, після або замість занять дрейфує пагорбами й рівчаками рідного міста. Не завжди прямо й повільно, частіше зігзагами та перебіжками, бо це не парк культури і не зоопарк, де всіх звірів тримають в клітинах. Вони тут на кожному кроці дихають тобі в потилицю, і на них — ні намордників, ні табличок. Але, якщо ти знаєш місцевість і мандруєш не сам, тоді й найкоротша проходка стає нагодою для пізнання та розваг.
За дороговкази їм правлять назви вулиць, вицвілі транспаранти, стовпчики цифр із досягненнями промисловості на фанерних щитах і таблички з погрозами та вказівками.
Не влізай, бо вб’є! Не кури! Не заходь! Не стій під стрілою! Поворотів і стопів немає! Не кидай сміття на підлогу! Стороннім вхід заборонено! Не годуй голубів! Бережи ліфт! Нема ходу!
Це — їхнє природне середовище. Падає сніг — вони знаходять, що б таке обстріляти сніжками, падає дощ — валять на базар і дегустують там підгоріле насіння та квашену капусту. Якщо базар вже зачинено, то завжди є гастрономи, крамниці горілчаних виробів, кіоски з цигарками та аптеки, де за шкільною звичкою можна за шість копійок купити собі цілий тюбік аскорбінки.
Але найліпше ходиться на кордоні зими та весни. Відпрацьований сніг ще тримається купи. Мати сира земля прокидається і позіхає. Вона тут ще зовсім дівчинка, легка на підйом, певна себе. Не чекаючи дозволу, вона відкинула ковдру. Там, де у порядних жінок виховання і сором, у неї лише неприкриті бажання. Не можна не святкувати таке. Але не горілкою, бо вона є лютим ворогом легкості, а білим вином. Пляшка вина в одній руці, бляшанка соку манго в іншій.
Студент — цього разу вже з іншим товаришем — у підвальній крамниці "Овочі — фрукти" надибали цей сік і взяли собі по бляшанці. Але як ти його відкриєш? На дорозі вони знаходять цвях, визирають дитячий майданчик, розпалюють там багаття і стерилізують цвях. Тоді цим цвяхом проколупують у кожній з бляшанок по дві дірки і призволяються. Нектар богів! Гарний ковток вина, цівка соку, а на закуску — щемка передвесняна вологість. Під ногами чвакає об’єктивна реальність, а їм здається, що вони пливуть чимось, по-перше, суб’єктивним, а, по-друге, скроєним саме на них. І воно всю дорогу їм то підморгне, то шепне щось, і весь час лоскоче в носі. Яка філософія пояснить нам таке чудо природи? У тих краях, де тепле море, богиня народжується із солоної екологічно-чистої піни. У нас же вона мусить щороку розтинати асфальтовий панцир і пхатися через загиджений всіма сніг. Але ми і на таке згодні.
Доцмуливши нектар, студент із товаришем рушають по добавку. Підвальні "Овочі — фрукти" вже зачинені. Зате центральний гастроном працює до одинадцятої. Вони не встигають зайняти чергу, як до них підрулює дядечко і каже: хлопці, джерсі нада? Сугубо імпортна вещ.