Шалена стрілянина звідти на деякий час скувала ініціативу ворога і дала можливість Сурату виконати свій план. Сам Сурат побіг у той бік.
Підійшовши до одного кулеметного гнізда, надзвичайно вдало розташованого серед скель, він побачив там… Гейса! Той був один біля кулемета і тримав під безперервним обстрілом підхід на півкілометра. А трохи далі було друге таке ж гніздо. Далі ще три.
— Гейс?! Яким чином? — вигукнув Сурат з радісним здивуванням.
— Потім будемо з'ясовувати, — відказав той, — а поки що надішли чоловіка на моє місце, а ми ще робитимемо такі ж гнізда. Там сидить Салул, далі ще три товариші, а двоє обслуговують нас. Поки ворог не знає наших сил, він утримується від атаки, але довго так тривати не може.
Корабель, цього разу вже крейсер, ходив по морю туди й сюди, спостерігав, проте брати участі в бою не міг, бо звідти нічого не було видно серед скель і дерев. Особливо в останні хвилини, коли, як про це свідчили звуки, і фронт переміщався.
Тимчасом ворог помітив, що між групою кулеметів і фронтом на сході лишається досить тихе місце. Сюди він і підготував удар за час перепочинку.
В результаті цього Сурат, Рейс, Салул і ще з десяток повстанців були відрізані од решти загону.
Через кілька хвилин прибіг сюди Салул, доручивши свій кулемет іншому товаришеві.
— Я вже вжив заходів, щоб в останню мить висадити в повітря весь наш склад, — похмуро сказав він.
— Ну що ж, — знизав плечима Гейс. — Якщо більш нічого не можна зробити…
Раптом далеко зліва почулися нові постріли. Частіше, ближче. Потім стало видно, як дехто з ворогів повернув у той бік.
— Невже там допомога? — невпевнено пробурмотів Сурат.
Салул і Гейс якийсь час мовчали, пильно приглядаючись до того боку. Нарешті, вигукнули обоє разом:
— Це ж Пуан! Наш загін з Бантама! Але навряд чи п'ятдесят-чоловік з них має гвинтівки. Швидше!..
І вони побігли вперед.
* * *
Дуже здивувався голландський загін, коли ззаду почулися постріли. Спочатку думали, що це якась жменька інсургентів проникла в тил. Та коли незабаром з'явилося ще двісті чоловік і всі сили інсургентів перейшли в атаку, то залишалося тільки рятувати свою шкуру. А зробити це було вже нелегко, бо вільним лишався тільки невеликий прохід на півночі.
Скоро і він закрився, як нерет. А в нереті лишилося до сорока "риб" на чолі з "щупаком" — голландським офіцером.
Марно кидались вони то в один, то в другий бік: всюди їх зустрічали постріли невидимого і численного ворога. Кільце поступово звужувалось…
— Здавайтеся! — крикнув Салул.
Солдати ніби цього тільки й чекали. Охоче кинули гвинтівки і підняли руки.
— Підходьте сюди по одному.
Підійшло тридцять два чоловіки, чотири лежали поранені. Лишився тільки голландський офіцер. Він тримав у тремтячій руці револьвер і час від часу піднімав його, наче збираючись стріляти чи то по ворогу, чи то собі самому в лоб.
— Не варто губити себе! — крикнув йому Салул. — Ми вас тільки візьмемо в полон, щоб потім виміняти на своїх. Краще здавайтесь.
Нарешті й офіцер кинув револьвер.
Крім офіцера, всі полонені були яванці. Вони були раді, що справа закінчилася саме так, і дивились на своїх переможців без жаху, але з якимсь винуватим виглядом.
— Товариші! — звернувся до них Салул. — Ви знаєте, хто ми такі і за що боремось. Так само ви знаєте, хто ви і за кого ви боретесь. — Ці слова Салул сказав з притиском. — Все-таки ви наші брати, і шкоди ми вам не робитимемо. Хай кожен з вас прислухається до свого сумління і вирішить: чи йти додому — зрозуміло, без зброї, — чи лишитись у нас. Ми зачекаємо кілька хвилин.
Можна легко уявити собі, що пережив кожен з тих людей у ці хвилини. Всі вони в глибині серця співчували своїм відважним братам і бажали їм успіху, але піти на зраду, проти закону, рискувати життям — на все це одразу наважитись було важко. Мало хто з них подумав у цю мить про те, що вони й без цього рискували і рискуватимуть своїм життям.
Вирішив справу дуже простий аргумент: якщо вони повернуться переможені, обеззброєні, лишивши в полоні свого офіцера, то все одно вважатимуться зрадниками, і їх чекатиме та сама доля, якої зазнали віддані люди, з команди "Саардама", — про цю справу вони всі чули. Цією думкою вони почали ділитися один з одним і, нарешті, всі як один заявили, що лишаються.
Радісно загули повстанці, обступили полонених, почали вітати, обіймати. Радість охопила і новобранців; вони одразу відчули себе легко, ніби скинули з плечей тягар, ніби після довгих блукань по чужині раптом опинились на батьківщині, серед близьких людей.
А на кораблі чули, що бій припинився, і не знали, хто кого переміг. Проте ніхто там звичайно не думав, що "купка бунтарів" переможе урядове військо.
Повстанці почали підбирати вбитих, поранених, зброю. А керівники тимчасом зібрались на нараду.
Хоч як хотів кожен із них довідатись, що за цей час відбулося з іншими товаришами, проте спочатку треба було обміркувати своє становище.
В цю мить почувся гарматний постріл. Це корабель, не дочекавшись від своїх радісної звістки про перемогу, догадався, що перемогли інсургенти, і викликав їх на бій.
— Будемо мовчати, сховавшись, — сказав Гейс. — Не варто і небезпечно з ним зв'язуватись, бо він може випадково влучити в наш склад.
З десяток разів вистрілив крейсер навздогад, а потім побачив, що це безглуздо, і рушив назад.
— Поки вони знову з'являться, мине не менше як три-чотири дні. Цей час ми повинні використати, щоб перенести нашу зброю коли не в Бантам, то якомога далі, — сказав Пуан.
— О-о! Тепер якщо пустимо машину, то миттю перекинемо всю зброю! — промовив Сурат.
— Яку машину? — здивувались товариші, які ще не знали про винахід Сагура.
Сурат розказав про раціоналізацію, яку застосували вони в цих лісах.
— Бач, які вони? — сказав Гейс, вислухавши його. — Це, мабуть, перше застосування такого способу за таких умов і на такій відстані. Давайте полічимо, що ми тепер можемо зробити. Ви кажете, що переносили за добу тисячу гвинтівок?
— Навіть тисячу п'ятсот і дві тисячі, — поправив Сурат.
— Ну гаразд. Візьмемо півтори тисячі. На скільки кілометрів?
— На п'ятнадцять.
— А якщо нас тепер близько чотирьохсот чоловік, то ми можемо перенести на п'ятдесят-шістдесят кілометрів. Скільки, ви вважаєте, звідси до нашого "палацу" в Бантамі? — звернувся Гейс до Пуана.