— Я так і думав, — зітхнув метелик. — Та все одно у нас життя коротке, не має значення, раніше чи пізніше прийде смерть.
— Але ж ти любиш життя? — спитав мандарин.
— Так. Життя приємне, і світ прекрасний. Я смерті не шукаю.
— Тоді, — сказав мандарин, — я подарую тобі життя — довге й приємне життя, — якщо поклянешся якийсь час мені коритися й виконувати мої накази.
— Як метелик може служити людині? — здивувалася комаха.
— Зазвичай не може, — була відповідь, — але я маю книгу чарів, яка вчить мене всілякого дивного. То ти клянешся?
— О, так, я клянуся, — відповів метелик, — бо навіть як твій раб, я втішатимуся життям, а якщо ти мене вб'єш, то це буде кінець усьому!
— Це правда, — сказав мандарин, — метелики не мають душі й через те не можуть жити ще раз.
— Але я живу вже третє життя, — відказав метелик з певною гордістю. — Я був гусеницею й лялечкою перед тим, як стати метеликом. А ти завжди був тільки китайцем, хоч я й визнаю, що твоє життя триваліше за моє.
— Я продовжу твоє життя на багато днів, якщо ти мені коритимешся, — проголосив китаєць. — Чарами це буде легко зробити.
— Авжеж я тобі коритимуся, — недбало сказав метелик.
— Тоді слухай! Ти знаєш дітей? Хлопців і дівчат?
— Знаю. Вони за мною ганяються, хочуть уловити, так, як ти вловив, — відповів метелик.
— А з мене вони дражняться, насміхаються крізь вікно, — з гіркотою пожалівся мандарин. — Виходить, вони і твої вороги, і мої! Але з твоєю допомогою і з поміччю чарівної книги ми помстимося за їхні образи.
— Та нащо мені метатися? — здивувався метелик. — Вони ж діти, і це природно, що їм хочеться вловити таке прекрасне створіння, як я.
— А мені треба помститися! І ти повинен мені коритися! — відрізав мандарин. — Я неодмінно поквитаюся з ними.
Він наліпив на стіну поряд з метеликовою головою краплинку патоки й сказав:
— їж, поки я читаю книгу й готую чарівне зілля.
Метелик ласував патокою, а мандарин студіював книгу, після чого почав у бляшаному кухлі змішувати чарівні складники.
Коли зілля було готове, він зняв метелика зі стіни й промовив:
— Наказую тобі вмочити дві передні лапки в чарівну суміш, а потім летіти, поки не зустрінеш дитини. Підлети близько — байдуже, буде це хлопчик чи дівчинка, — і торкнися лапками її лоба. Той, кого ти торкнешся, як пише книга, одразу перетвориться на свиню й залишиться свинею навіки. Потім повернися сюди й умочи лапки ще раз. Отак усі діти, мої вороги, стануть нікчемною свинотою, а ніхто й не подумає звинуватити мене в чаклунстві.
— Ну що ж. Якщо це твій наказ, то я корюся, — сказав метелик, умочив передні лапки, найкоротші з шести, у вміст бляшаного кухля, вилетів у двері й полетів над будинками, аж на край міста. Там сів на клумбу з квітами і скоро забув про завдання перетворювати дітей на свиней.
Він пурхав з квітки на квітку й незабаром стер з лапок чарівну суміш. Коли сонце почало сідати, метелик нарешті згадав про свого володаря, мандарина, та вже не міг зробити шкоди дитині, якби й хотів.
Та він і не збирався хотіти.
— Той жахливий старий китаєць, — думав він, — ненавидить дітей і прагне їх понищити. А я дітей люблю і ніякої шкоди їм не робитиму. Звісно, я мушу повернутися до хазяїна, бо він чарівник, він мене знайде і вб'є. Але я легко можу його обманити.
Коли метелик залетів у двері пральні, мандарин нетерпляче спитав:
— Ну, ти знайшов дитину?
— Знайшов, — спокійно відповів метелик. — Це була гарненька золотокоса дівчинка — а тепер вона рохкає свинкою!
— Добре! Добре! Добре! — мандарин з радості аж затанцював. — Повечеряй патокою, а завтра перетвориш на поросят ще двоє дітей.
Метелик не відповів, просто мовчки з'їв патоку. Він не мав душі, а отже, не мав і совісті, а не маючи совісті, міг брехати мандаринові з великою охотою і навіть з певним задоволенням...
Уранці на мандаринів наказ метелик умочив передні лапки в зілля й вилетів шукати дітей.
Коли долетів до околиці, то помітив у оборі свиню, знизився, подивився на неї й подумав: "Якщо я можу перетворити дитину на порося, торкнувшись її лапками з чарівним зіллям, то на що, цікаво, я можу перетворити свиню?"
Зацікавившись цим питанням чаклунства, метелик злетів ще нижче й торкнувся передніми лапками свинячого рила. Тварина одразу ж зникла, а замість неї виник нечесаний замур-заний хлопець. Він вистрибнув з обори і з голосними криками побіг по дорозі.
"Кумедно, — сказав метелик сам до себе. — Мандарин би дуже на мене розсердився, якби знав, бо я ж визволив ще одну істоту з тих, що йому докучають".
Він полетів поряд з хлопцем, а той тим часом зупинився, щоб кинути грудкою в кота. Але кіт устиг утекти на дерево і товсті гілки захистили його від грудок. Потім хлопець побачив недавно засаджений город і витоптав його, порозкидавши всі бульби і все насіння. Город пропав. Далі він виламав прута і вдарив ним телятко, що мирно собі паслося на луці. Бідолашне теля жалібно замукало й утекло, а хлопець реготав і біг за ним, шмагаючи по спинці ще й ще.
"Якщо всі діти такі жорстокі й зіпсовані, як цей, — подумав метелик, — то не дивно, що мандарин їх ненавидить".
Коли теля втекло, хлопець повернувся на дорогу й перестрів двох малих дівчаток, що йшли до школи. Одна тримала в руці червоне яблуко, і хлопець його вихопив і почав їсти. Дівчинка заплакала, але її товаришка, сміливіша й дужча, крикнула:
— Як тобі не соромно, бридкий хлопче!
Хлопець одразу ж ляснув її по гарному личку і вона теж заридала.
Хоч метелик не мав ні душі, ні совісті, зате мав чуйне серце і вирішив довше не терпіти розбишаку.
"Якщо я дозволю йому жити, — міркував він, —— то ніколи собі цього не прощу, бо потвора тільки те й робитиме, що чинитиме зло з ранку до ночі".
І він підлетів розбишаці прямо до лиця й торкнувся його лоба липкими передніми лапками.
В одну мить хлопець зник, а по дорозі в напрямку обори потрюхикав, рохкаючи, підсвинок.
Метелик зітхнув з полегшенням.
—— Тепер я й справді використав мандаринові чари на дитину, —— прошепотів він, ліниво перебираючи крильцями на легкому вітерці, —-та оскільки дитина з самого початку була поросям, я не маю за що собі докоряти. Дівчатка були приємні й чемні, я б їм не зробив нічого поганого навіть, щоб урятувати своє життя. Але якби всі хлопці виявились такі, як та перетворена свиня, то я б не вагаючись виконав мандаринів наказ.