— Двадцять центів, пані!
За дверима ресторанчика вона зустріла упорядника вітрин з універмагу Фломана. Чоловік був короткозорий, але угледів щось знайоме в рисах дами й чемно підняв капелюха. Воскова дама теж підняла капелюха, думаючи, що так і треба, а чоловік помчав од неї з переляканим лицем.
Потім якась жінка торкнула її за руку й сказала:
— Даруйте, мадам, але у вас на костюмі ззаду висить цінник.
— Я знаю, — сухо відповіла воскова дама.
— Колишня ціна — двадцять доларів, нова ціна
— всього дев'ятнадцять дев'яносто вісім.
Жінка здивовано глянула на таку байдужість і пішла далі.
Уздовж тротуару стояло кілька карет, і побачивши, що лялька нерішуче зупинилась, один кучер підійшов і торкнувся свого циліндра.
— Екіпаж, мадам? — спитав він.
— Ні, — не зрозуміла вона, — я з воску.
— О! — вигукнув він і подивися на неї здивовано.
— Ваша ранкова газета! — закричав хлоп-чик-газетяр.
— Моя, ти сказав? — спитала лялька.
— Аякже! "Хроніка", "Огляд", "Республіка" і "Кур'єр"! Яку хочете?
— А навіщо вони? — просто спитала воскова жінка.
— Щоб читати. У них же всі новини. Вона похитала головою і глянула на газету.
— Ця газета вся в цяточках і в плямах, і заплутана, — сказала дама. — І я не вмію читати.
— Не ходили до школи? — зацікавився хлопчак.
— Ні. А що таке школа? — запитала вона. Хлопець глянув на неї обурено.
— Тю! — вигукнув він. — Та ви ж якась лялька та й годі! — і побіг шукати вигіднішого клієнта.
— Цікаво, що він здогадався, — подумала бідолашна. — Невже я чимось таки відрізняюся від інших? Я схожа на них, намагаюся поводитись так, як вони, а хлопець усе одно назвав мене лялькою — мабуть, я поводилася дивно.
Ця думка трохи її схвилювала, але вона зайшла за ріг і побачила трамвай на зупинці, в який заходили люди. Воскова дама, і досі вважаючи, що має поводитись, як інші, теж зайшла в трамвай і тихо сіла в кутку.
Через кілька кварталів до неї підійшов кондуктор і сказав:
— Плата за проїзд, будь ласка!
— А що це таке? — безневинно спитала вона.
— Оплатіть проїзд! — нетерпляче сказав чоловік.
Вона тупо на нього витріщилася, намагаючись збагнути, що йому треба.
— Швидше! — загарчав кондуктор. — Або платіть, або виходьте!
Вона й тепер не зрозуміла, і він грубо вхопив її за руку й змусив устати. Та коли його пальці відчули тверде дерево, з якого було зроблено її руку, кондуктор здивувався. Він нагнувся й глянув їй у лице — й побачив віск замість живої плоті. Зарепетувавши зі страху, кондуктор вискочив з трамвая й чкурнув геть — так, наче побачив привида.
Інші пасажири теж закричали й повистрибували з трамвая, подумавши, що буде зіткнення. Вагоновод, відчувши, що діється щось погане, вчинив так само. Воскова дама, бачачи, що всі тікають, вистрибнула з вагона остання й опинилась перед іншим трамваєм, що на повній швидкості йшов з протилежного боку.
Вона почула з усіх боків крики перестороги, та, перш ніж збагнула небезпеку, трамвай її збив і протяг півкварталу.
Коли він нарешті зупинився, полісмен поліз і витяг її з-під коліс. Вбрання на ній було подерте й замащене. Лівого вуха не стало зовсім, і лівий бік голови вдавило всередину. Проте вона швиденько звелась на ноги й спитала, де її капелюшок. Якийсь чемний добродій уже його підняв, і коли полісмен вручав капелюшка дамі, то помітив велику дірку у неї в голові, крізь яку виднілася порожнеча. Бідолашний так затрусився з переляку, що аж коліна стукались одне об одне.
— Ой, мадам! Ви ж мертва! — ахнув він.
— Що означає "мертва"? — спитала воскова дама.
Полісмен задрижав ще дужче й витер піт з лоба.
— Така, як ви! — простогнав він. Зібралася юрба й дивилася на даму спантеличено. Нарешті літній добродій вигукнув:
— Тьху! Вона ж воскова!
— Воскова! — луною відгукнувся полісмен.
— Отож-бо. Вона манекен, з тих, що ставлять у вітринах, — пояснив літній чоловік.
Присутні закричали:
— Ай справді! Так і є! Вона манекен!
— Ви манекен? — суворо запитав полісмен. Воскова дама не відповіла. Вона злякалася,
що потрапила в біду, і юрба роззяв її тривожила.
Раптом чистильник взуття спробував розв'язати проблему, сказавши:
— Ви всі помиляєтесь! Хіба манекени говорять? Хіба манекени ходять? Хіба манекени живі?
— Цитьте! — буркнув полісмен. — Дивіться сюди! — І вказав на дірку в даминій голові. Хлопець-газетяр зазирнув, зблід і засвистів, щоб не дрижати.
Прибув другий полісмен, і після короткої наради було вирішено доставити дивне створіння у відділок. Полісмени викликали заґратовану поліційну карету, допомогли пошкодженій восковій дамі залізти всередину й повезли її у відділок. Там полісмени замкнули її в камері й побігли доповідати інспекторові Маґґу про дивовижну подію.
Інспектор Маґґ поганенько поснідав, і настрій у нього був не дуже гарний. Тому він заревів і накинувся на нещасних полісменів, кажучи, що вони самі манекени, якщо розказують такі казки людині зі здоровим глуздом. А ще натякнув, що вони з ночі чогось хильнули.
Полісмени намагалися пояснити, проте інспектор Маґґ не слухав. Вони ще сперечалися, коли прибіг пан Фломан, власник універмагу.
— Пане інспектор, негайно дайте дюжину детективів! — закричав він.
— Навіщо? — запитав Маґґ.
— Одна воскова дама втекла з мого універмагу і прихопила з собою костюм за дев'ятнадцять доларів дев'яносто вісім центів, капелюх за чотири двадцять три, парасольку від сонця за два дев'ятнадцять і пару рукавичок за сімдесят шість центів! Заарештуйте її!
Коли він замовк, щоб віддихатися, інспектор подивився на нього з люттю й подивом.
— Усі подуріли одночасно? — запитав він єхидно. — Як могла втекти воскова лялька?
— Не знаю. Але ж утекла. Коли швейцар уранці одімкнув двері, то побачив, як вона вибігає.
— Чого ж він її не зупинив? — спитав Маґґ.
— Бо дуже злякався. Але вона вкрала моє добро, ваша честь, і ви повинні її заарештувати!
— проголосив крамар.
Інспектор якусь мить думав.
— Порушити проти неї справу не можна,
— сказав, — бо нема закону проти манекенів-злодіїв.
Пан Фломан гірко зітхнув.
— Тобто пропав костюм за дев'ятнадцять дев'яносто вісім, і капелюх за чотири двадцять п'ять, і...
— Аж ніяк, — перебив інспектор Маґґ. — Поліція нашого міста завжди діє швидко й точно в обороні наших достойних громадян. Ми вже заарештували воскову даму, й вона сидить під замком у камері номер шістнадцять. Можете піти й забрати своє майно, якщо хочете, та перш, ніж писати на неї заяву про крадіжку, пошукайте закон, який можна застосувати до манекенів.