Він почав робити помилки в підрахунках, почуваючи, що поблизу Роберти не може зосередитися на роботі. Вона була; надто чарівна, надто вабила до себе — така жвава, весела, мила… Якби він домігся її кохання, він став би одним з найщасливіших людей на світі. Так, але це правило, про яке казав Гілберт… Ще напередодні, на озері, Клайд дійшов висновку, що його становище на фабриці не задовольняє його. А тепер, коли є надія на зближення з Робертою, куди приємніше залишатися. Хіба він не може ще хоча б деякий час терпіти байдужість Гріфітсів? А там — як знати! — може, вони ще зацікавляться ним і визнають за можливе ввести його в своє товариство, якщо тільки він нічим не завинить перед ними. Але ж теперь його мучить спокуса зробити саме те, що заборонено. Але чого варта ця заборона, якою зв'язав його Гілберт? Коли б тільки зговоритися з нею, — може, вони могли б зустрічатися потай, щоб уникнути пересудів?
І Клайд, сидячи за своєю конторкою чи походжаючи по штампувальній, обмірковував, як йому бути. Навіть тут, на роботі, він міг думати тільки про Роберту і ні про що інше. Він вирішив запропонувати їй зустрітися в маленькому парку на березі ріки Могаук, — це було місце позаміських прогулянок на захід від Лікурга. Але за весь день Клайд не міг вибрати нагоди поговорити з нею. Під час перерви він спустився в їдальню, похапцем поснідав і повернувся трохи раніше, маючи надію, що зуміє шепнути їй про своє бажання зустрітися. Але Роберту оточували інші дівчата, і він не міг сказати їй ані слова.
Наприкінці дня, виходячи з фабрики, він подумав, що добре було б зустріти її одну на вулиці,— тоді він міг би підійти до неї й заговорити. Він знав, що й вона мріє про зустріч, хоча б і хотіла це заперечувати. Треба зробити так, щоб і їй, як усім, ця зустріч здалася зовсім випадковою і, отже, невинною. Але коли після гудка Роберта вийшла на вулицю, її проводжала інша дівчина, і Клайдові довелося вигадувати щось іще.
Того ж вечора, замість того щоб нудьгувати в домі м-с Пейтон чи піти в кіно, як він тепер часто робив, чи самотньо блукати вулицями, прагнучи иеремогти свою тугу й тривогу, він вирішив пошукати будинок на Тейлор-стріт, де жила Роберта. Будинок цей, виявилося, був не дуже приємний, далеко не такий симпатичний на вигляд, як будинок м-с Каппі чи той, де Клайд жив тепер. Це була побуріла від часу будівля, і все тут по сусідству було старим та змертвілим і аж надто безбарвним. Проте, незважаючи на ранню годину, у вікнах тут і там уже виднілося світло, — і це надавало будинкові затишного і привітного вигляду. І кілька дерев перед будинком сподобалися Клайдові. Що робить зараз Роберта? Чому вона не почекала його біля фабрики? Чому не почуває, що він тут, і не виходить до нього? Клайдові дуже хотілося якось дати їй відчути, що він тут, і примусити її вийти на вулицю. Але вона не з'являлася. З будинку вийшов тільки м-р Шерлок і швидко пішов у бік Сентрал авеню. А потім ще і ще люди виходили з сусідніх будинків і зникали в тому ж напрямі. Клайд поквапно відійшов якнайдальше від будинку Роберти, щоб не привернути до себе увагу. Він раз у раз зітхав: вечір був такий гарний… Близько пів на десяту зійшов повний місяць і повис над димарями, важкий і жовтий. Він був такий самітний!
О десятій годині світло місяця стало надто яскравим, а Роберта все ще не з'являлася, і він вирішив піти. Було б нерозсудливо залишатися тут довше. Але в такий чудовий вечір йому прикро було й думати про повернення додому, і він став ходити вперед і назад по Уікігі авеню, дивлячись на красиві будинки, серед яких був і будинок його дядька Семюела. Всі пожильці з цих будинків виїхали на дачі. У вікнах ані вогника. А Сондра Фінчлі, Бертіна Кренстон і вся ця компанія — що вони поробляють у такий вечір? Де танцюють? Куди поспішають? З ким фліртують? Як важко бути бідняком, без грошей, без становища в суспільстві і не мати можливості жити так, як хочеш.
Другого ранку, більш нетерплячий, ніж будь-коли, він вийшов з дому за чверть сьому: йому хотілося якнайшвидше знову зустріти Роберту, спробувати заговорити з нею. По Сентрал авеню в бік фабричного району сунув потік робітників, — і, звичайно, Роберта близько 7 години 10 хвилин приєднається до цього натовпу. Але він не зустрів її по дорозі на фабрику. Проковтнувши чашку кофе в ресторанчику недалеко від пошти, він пройшов усією Сентрал авеню в бік фабрики, постояв біля тютюнової крамнички, сподіваючись побачити Роберту одну, — і був винагороджений лише тим, що побачив її знову з Грейс Марр. Що за безглуздий, божевільний світ! — подумав Клайд. — Як важко в цьому нещасному містечку зустрітися з ким-небудь наодинці! Мало не всі тут знають один одного. Але ж Роберта мусить розуміти, що він шукає нагоди поговорити з нею. Невже вона не могла піти на фабрику одна? Він досить виразно дивився на неї вчора. І все ж вона іде з Грейс Марр і, як видно, задоволена. Що ж це означає?
На фабрику він прийшов у найпохмурішому настрої. Але вигляд Роберти, яка сідала на своє місце, її привітне: "Доброго ранку!" та її весела посмішка утішили його, і він відчув, що не все ще втрачено.
Близько третьої години дня всіх охопила сонливість: стомлювали літня спека, безперервна одноманітна робота, засліплював відблиск сонячного проміння, — його відбивала ріка, що бігла під самими вікнами.
Тук-тук-тук — металічні печатки одночасно опускалися на десятки комірців. Цей звук, який звичайно можна було ледве розпізнати в гудінні і гуркоті швейних машин за бар'єром, сьогодні було чути ще слабкіше, ніж завжди. Хтось із штампувальниць заспівав пісню, — Руза Никофорич, Ода Петканас, Марта! Бордалу, Анжеліна Пітті і Лена Шлікт підхопили. Роберта, весь час почуваючи на собі Клайдів погляд і розуміючи його настрій, питала себе, чи скоро він підійде і заговорить з нею. їй дуже хотілося цього, і, пригадуючи слова, які він шепнув їй напередодні, вона була' впевнена, що він недовго зуміє перечити бажанню підійти до неї. Вона прочитала це в погляді, яким він дивився на неї вчора. Але тут стільки перешкод… Вона знала, що йому нелегко придумати спосіб сказати їй хоча б слово. Але часом вона раділа, почуваючи себе в безпеці серед дівчат.