Американська трагедія

Сторінка 81 з 284

Теодор Драйзер

— Так, сер, — урочисто відповів Клайд, — я розумію. Я поводитимуся як слід, або мене звільнять.

У цю хвилину Клайд серйозно думав, що зможе додержати свої обіцянки. Сотні дівчат нагорі здавалися йому тепер чимсь дуже далеким і незначним.

— Чудово! Тепер от що. Не ставайте сьогодні до роботи. Ідіть додому і обміркуйте добре все, що я вам сказав. І якщо не передумаєте, тоді приходьте завтра вранці і беріться до роботи. Відсьо-годні ви одержуватимете двадцять п'ять доларів, і я хотів би, щоб ви були завжди одягнені чисто й пристойно і подавали добрий приклад іншим завідуючим відділами.

Він підвівся, холодний і гордовитий; але Клайд, зрадівши, що його заробіток враз підвищили і що тепер можна одягатися пристойно, був безмежно вдячний за все своєму, двоюрідному братові і через це щиро хотів зійтися з ним трохи ближче. Звичайно, Гілберт суворий, холодний і зарозумілий, а все-таки, видно, він, як і дядько, не забуває про Клайда, бо інакше вони не перевели б його на кращу посаду, та ще так швидко. Коли б тільки здружитися з ним, завоювати його симпатію! Ось тоді Клайд міг би досягти справді чудового становища, тоді в нього з'явилися б і знайомства і успіх у товаристві.

У дуже піднесеному настрої, йдучи бадьоро і впевнено, він вийшов з величезної фабрики; він будував усілякі плани на майбутнє, зокрема, твердо вирішив випробувати себе: на що він здатний у житті і в роботі. Що б не трапилося, він буде саме таким, яким явно хочуть його бачити дядько і двоюрідний брат: з робітницями свого відділу він буде байдужий, холодний і навіть суворий, якщо буде потрібно. І ніяких відносин з Діллардом, з Рітою, з будь-ким у цьому роді,— в усякому разі найближчим часом.

РОЗДІЛ XII

Одержувати двадцять п'ять доларів на тиждень! Завідувати відділом, де працюють двадцять п'ять дівчат! Знову пристойно одягатися! Сидіти за службовою конторкою в кутку біля вікна, звідки видно таку прекрасну ріку! — і, нарешті, після двох місяців важкої праці в паскудному підвалі почувати себе досить значною особою на цій величезній фабриці. І через те що він — родич Гріфітсів і до того ж дістав підвищення, Уігем і Лігет час від часу заходять до нього і люб'язно дають йому поради та вказівки. І дехто з завідуючих іншими відділами і навіть з головної контори — ревізор або агент по рекламі, проходячи мимо, затримуються, щоб привітатися з ним. Тепер, коли він достатньо освоївся з новою роботою, в нього є час оглянутися, довідатися дещо про фабрику в цілому, про виробничі процеси і постачання. Він довідався, звідки береться величезна ця кількість полотна і бавовняної тканини; довідався, що поверхом вище, у величезному закройному цеху, сотні досвідчених високооплачуваних закройщиків викроюють з цієї тканини комірці; довідався, що на фабриці є спеціальне бюро найму робітників і службовців, є свій лікар і своя лікарня, є в головній будівлі своя їдальня, де можуть обідати самі тільки службовці фабрики, — тепер і Клайд, як начальник відділу, міг би снідати тут, коли б захотів і коли б наважився витрачати на це гроші. Скоро він довідався також, що в кількох милях від Лікурга, на березі ріки Могаук, поблизу селища Вантроуп, є загальний клуб для службовців лікурзьких фабрик; членами його були майже всі начальники цехів навколишніх фабрик, — та, на жаль, хазяї "Гріфітс і К°" ставляться несхвально до зносин своїх службовців із службовцями інших компаній — і мало хто наважувався знехтувати цією думкою. Проте, як сказав одного разу Лігет, Клайд — член родини Гріфітсів — напевно міг би записатися в клуб. Але, пам'ятаючи суворі Гілбертові повчання і свої високі родинні зв'язки, Клайд вирішив, що найкраще — триматися якнайдалі від усіх. І от, завжди люб'язний і привітний з навколишніми, він все ж здавався теперь набагато самотнішим, ніж міг би бути за інших обставин; уникаючи Ділларда і йому подібних, він після роботи самітно сидів у своїй кімнаті, а в суботу і неділю ввечері блукав по вулицях і бульварах Лікурга та найближчих міст. Думаючи, що це буде приємно його дядькові і двоюрідному братові і піднесе його в їхніх думках, він навіть почав відвідувати пресвітеріанську церкву, що її, як він почув, відвідували звичайно Гріфітси. Проте він жодного разу не зустрів їх там, бо з червня до вересня вони щосуботи і щонеділі виїжджали на озеро Грінвуд, куди звичайно перебиралося на літо все вище товариство Лікурга.

Власне, влітку все світське життя в Лікурзі завмирало. В самому місті в цей час не відбувалося нічого цікавого; а трохи раніше, в травні, все було по-іншому. Клайд читав у місцевих газетах, а іноді спостерігав здалеку, як розважаються Гріфітси і їхні друзі: відбувся випускний вечір і бал у школі Снедекер, де вчилася Белла; потім були влаштовані танці у Гріфітсів: над площадкою перед їхнім будинком був натягнутий смугастий тент, і на деревах розвішані китайські ліхтарики. Клайд випадково побачив це, коли ввечері, блукаючи в самітності містом, дійшов до їхнього особняка. І знову він з жадібною цікавістю став думати про родину Гріфітсів, про їхнє високе становище і про свою спорідненість з ними. Але Гріфітси, зручно влаштувавши його на незначній і неважкій посаді, забули й думати про нього. Йому тепер непогано, а коли-небудь згодом вони, може, й захочуть знову побачити його.

Через деякий час він прочитав у лікурзькій газеті "Стар", що 20 червня відбудеться традиційне свято квітів та автомобільні змагання між сусідніми містами (Фондою, Гловерсвілем, Амстердамом і Скенектеді); в цьому році свято відбудеться в Лікурзі, і це буде, — як писала "Стар", — остання визначна подія в світському житті міста перед щорічним переселенням на озера і в гори всіх тих, хто має можливість виїхати в такі місця. Серед учасників змагання, які повинні захищати честь славного міста Лікурга, були згадані Белла. Бертіна, Сондра і, зрозуміло, Гілберт. Свято припало на суботу, і Клайд, одягнений у свій найкращий костюм, але при цьому намагаючись залишитися непоміченим у натовпі глядачів, знову побачив дівчину, що полонила його з першого погляду. Вона вела свій човен, борючися з хвилями білих троянд, тримаючи в руках весло, обвите жовтими нарцисами, — все це зображало якусь індійську легенду, пов'язану з рікою Могаук. У темному волоссі Сондри, вбраному як в індіанки, красувалося жовте перо; вона була така гарна, що не тільки завоювала приз, але й вдруге вразила уяву Клайда. Яке щастя належати до такого товариства!