І ось у той же понеділок, близько третьої години, Гілберт викликав до себе Клайда, примусив його почекати з чверть години (такий був метод Гріфітса-молодшого) і, нарешті, прийняв його з найсуворішим виглядом.
— Як іде ваша робота? — спитав він холодним, інквізиторським тоном.
І Клайд, якого самий вигляд двоюрідного брата завжди приводив до пригніченого стану, відповів з вимушеною посмішкою:
— Все так само, містер Гріфітс! Не можу нарікати. Загалом я задоволений. Мені здається, я дечого навчився.
— Вам здається?
— Ні, я, звичайно, знаю, що навчився дечого, — поправився Клайд, злегка почервонівши.
У глибині душі він був страшенно обурений і все ж усміхався запобігливою і вибачливою посмішкою.
— Ну, це трохи краще. Навряд чи знайдеться людина, яка, провівши там стільки часу, не знала б, навчилась вона чого-небудь чи ні.— Потім, вирішивши, що він, мабуть, надто суворий, Гілберт злегка змінив тон і додав — Але я не для цього посилав по вас. Я хочу поговорити про інше. Скажіть, вам не доводилося коли-не-будь керувати іншими і відповідати за їхню роботу?
— Боюся, що я не зовсім розумію вас, — відповів Клайд; він збентежився і від хвилювання не зумів вловити суті запитання.
— Я питаю, чи не доводилося вам розпоряджатися людьми — керувати роботою в якому-небудь маленькому відділі чи де-небудь у цьому роді? Може, ви були де-небудь старшим або помічником майстра?
— Ні, сер, ніколи, — відповів Клайд.
Тепер він так нервував, що мало не заїкався: надто вже суворий, холодний і, головне, презирливий був тон Гілберта. Але в той же час Клайд зміркував, до чого веде це запитання. Незважаючи на всю суворість двоюрідного брата і його образливу недоброзичливість, він зрозумів, що хазяї мають намір зробити його старшим, доручити йому командувати якимись людьми. Звичайно, такі І, відчуваючи. що в нього від хвилювання спалахнули вуха і спітніли долоні, він поспішно додав:
— Але я бачив, як розпоряджаються старші в клубах і в готелях. Я думаю, що справився б з цим, коли б мені дали спробувати.
Він дуже почервонів, очі його заблищали.
— Ну. це не одне й те ж. Зовсім не одне й те ж, — різко зауважив Гілберт. — Бачити й робити — це абсолютно різні речі. Людина, яка не має ніякого досвіду, може дуже багато думати про себе, а дійде до діла — і виявиться, що вона ні до чого не здатна. В усякому разі наша справа вимагає людей досвідчених.
Він дивився на Клайда критично і насмішкувато. А Клайд вирішив, що помилився, що мова йде, мабуть, зовсім не про підвищення його на посаді,— і став спокійнішим. Щоки його знову набули звичайного матовоблідого забарвлення, блиск в очах погаснув.
— Так, сер, мені здається, це вірно, — сказав він.
— Але в даному разі вам нічого не повинно здаватися, — підкреслив Гілберт. — Ви мусите знати. Що за мука з людьми, які нічого не знають, — завжди їм усе здається.
Треба сказати, що Гілберта дуже дратувала необхідність дати посаду двоюрідному братові, який нічим цього не заслужив, і він не міг приховати свого жовчного настрою.
— Так, ви маєте рацію, — сказав Клайд примирливо.
Він все-таки сподівався, що мова йде про підвищення.
— Справа в тому, — заявив Гілберт, — що я міг би з самого початку призначити вас до облікового відділу, коли б ви були технічно натаскані. (Вислів "технічно натаскані" вкинув Клайда в благоговійний дрож: він погано розумів, що це має означати). Ми зробили для вас усе можливе, — недбало продовжував Гілберт. — Ми знали, що декатирувальна — не дуже приємне місце, але нічого іншого тоді не могли запропонувати вам. — Він затарабанив пальцями по столу. — Тепер я викликав вас, щоб поговорити з вами ось про що. У нас тепер є вільна посада в одному відділі нагорі. Ми з батьком ставили перед собою питання, чи зможете ви справитися з цією роботою. (Настрій Клайда надзвичайно піднісся). Ми з батьком давно вже думаємо про те, щоб зробити що-небудь для вас, але, як я вже сказав, це, виявилося, для нас дуже важке завдання, бо у вас немає ніяких практичних знань. У вас немає ні технічної, ні комерційної освіти, і це ще більше ускладнює справу.
Він зробив довгу паузу, щоб надати особливої ваги своїм словам і примусити Клайда зрозуміти, що той безсовісно втиснувся туди, де йому не місце.
— Але оскільки ми взагалі визнали за потрібне викликати вас сюди, — завершив Гілберт, — ми вирішили випробувати, чи не справитеся ви з роботою на кращій посаді. Не можна ж без кінця-краю залишати вас у підвалі. Тепер слухайте, що я маю на увазі,— і він почав пояснювати, яку роботу має виконувати Клайд на п'ятому поверсі.
Потім був викликаний Уігєм, і коли він обмінявся привітаннями з Клайдом, Гілберт сказав:
— Уігем, я тільки-но розповів двоюрідному братові про нашу ранкову розмову і про те, що я вам уже говорив — про наш план випробувати його на посаді завідуючого штампувальним відділом. Так що, будь ласка, проведіть його до містера Лігета, і нехай сам Лігет або хто-небудь іще пояснить йому характер роботи. — Гілберт повернувся до столу. — А потім пришлете його назад до мене, я хочу ще поговорити з ним.
Він підвівся з важним виглядом і відпустив обох. А Уігем. усе ще сумніваючись в успіхові цієї спроби, але в той же час дуже стараючись бути приємним Клайдові (хто знає, ким він стане згодом!), повів його на п'ятий поверх до м-ра Лігета. Серед оглушливого гудіння машин Клайд пройшов за Уігемом у невеликий відділ, що містився в західному крилі будівлі і був відгороджений від головного залу невисоким бар'єром. Тут двадцять п'ять дівчат-штампу-вальниць і їхні підручні, які носили корзини, намагалися впоратись з безперервним потоком непрострочених комірців, що спускалися з верхнього поверху спеціальними дерев'яними скатами.
Клайда відрекомендували м-рові Лігету і зразу ж провели до відгородженої бар'єром конторки, за якою сиділа маленька, товстенька і не дуже гарна дівчина приблизно його віку; вона підвелася при їхньому наближенні.
— Це міс Тодд, — відрекомендував її Уігем. — Вона в останні дні заміняє місіс Енджір. Будьте ласкаві, міс Тодд, поясніть містерові Гріфітсу, якнайшвидше і найзрозуміліше, в чому полягає ваша робота. А потім допомагатимете йому, поки він не освоїться з роботою і не почне справлятися сам, — зробите?