— Але, ради всього святого, як усі ці штуки, розіграні з мужчиною такої будови, як містер Ньюком, можуть довести, що сталося з дівчиною зросту і ваги міс Олден? — наполягав Белнеп.
— Гаразд, поставимо сюди дівчину зросту і ваги міс Олден!
Зразу ж викликали Зіллу Саундерс і поставили на місце Ньюкома. Але Белнеп все-таки наполягав:
— Ну і що ж? Умови зовсім інші. Цей човен не на воді. І нема таких двох людей, які однаково сприймали б випадкові удари або з однаковою силою чинили їм опір.
— То ви не вважаєте допустимим цей наочний експеримент? — ущипливо звернувся до нього Мейсон.
— О, будь ласка, продовжуйте, якщо ви бажаєте. Адже кожному ясно, що ваші експерименти нічого не доводять, — значуще відповів Белнеп.
Отже, Клайд, за вказівками Мейсона, мусив штовхнути Зіллу "приблизно так само сильно" (здавалось йому), як він ненавмисне штовхнув Роберту. І вона відсахнулась, але тільки злегка, і при цьому їй удалося схопитись за борти човна, тобто, врятуватись. Белнеп вважав, що його заперечення зведуть нанівець мейсонівський експеримент. Проте у присяжних створилось враження, що Клайд, свідомий своєї провини і обійнятий страхом смерті, напевно, постарався відтворити свої дії набагато легше і менш шкідливими, ніж вони, без сумніву, були насправді. Адже лікарі показали під присягою, якою могла бути сила цього удару, так само як і другого, по тім'ю? Адже і Бертон Берлей свідчив, що він побачив на фотографічному апараті волосся Роберти? А крик, що його чула та жінка? Як це зрозуміти?
Але після цієї сцени в суді було оголошено перерву до наступного дня.
Другого ранку, тільки-но постукав молоток судді, підвівся Мейсон, як звичайно, бадьорий, напористий і лютий. А Клайд провів
препогану ніч у своїй камері: його посилено накачували і підбадьорювали Джефсон і Белнеп, — і після всього того він вирішив поводитися якомога холоднокровніше і спокійніше, з виглядом ні в чому не винуватої людини. Але в нього не було справжньої мужності й енергії, щоб справитися з таким завданням, бо він був упевнений, що всі тут ворожі йому і цілком переконані в його винуватості. А Мей-сон почав жорстоко й несамовито:
— Отже, Гріфітс, ви й досі ще твердите, що пережили душевний переворот?
— Так, сер, тверджу.
— Чи ви чули коли-небудь про утоплеників, повернених до життя?
— Я не зовсім розумію вас.
— Ви, звичайно, знаєте, що людей, які пірнули у воду і не виринули більше, — тих, кого вважають потонулими, — іноді вдається воскресити? їм подають першу допомогу: роблять штучне дихання або перекочують по колоді чи бочці і таким способом повертають до життя.
— Так, сер, здається, чув. Розповідали про утоплеників, яких удавалось оживити, але я, власне, ніколи не чув, як саме це робиться.
— Ніколи не чули?
— Ні, сер.
— А про те, скільки часу людина може пробути під водою і все-таки потім ожити?
— Ні, сер. Ніколи не чув.
— Ніколи, наприклад, не чули, що можна повернути до життя людину, яка залишалася під водою аж п'ятнадцять хвилин?
— Ні, сер.
— Отже, коли ви дістались до берега, вам не спало на думку, що ви ще можете покликати на допомогу і тим врятувати її?
— Ні, сер, це мені не спало на думку. Я думав, що вона вже мертва.
— Розумію. Ну, а поки вона була ще жива і трималася на воді, як тоді було? Адже ви дуже добрий плавець, так?
— Так, сер, я плаваю непогано.
— Скажемо, настільки непогано, що могли врятуватись, пропливши більше як п'ятсот футів в одягу і черевиках. Це вірно?
— Мабуть, тоді я проплив таку відстань… так, сер.
— Безумовно, пропливли — і дуже непогано для людини, яка не могла проплисти тридцять п'ять футів до перекинутого човна, скажу я вам, — зробив висновок Мейсон.
Белнеп хотів заявити протест і поставити вимогу, щоб подібні вихватки не включалися в протокол, але Джефсон спинив його.
Далі Клайдові довелось розповісти про всі свої вправи у веслуванні й плаванні і проте, скільки раз він катався по озерах на такому ненадійному суденці, як байдарка, причому ніколи з ним не траплялось нічого поганого.
— Першого разу, на озері Крам, зи ж катали Роберту на байдарці, так?
— Так, сер.
— Але тоді з вами не трапилось ніякого лиха?
— Ні, сер.
— Тоді ви були дуже закохані в неї, вірно?
— Так, сер.
— А того дня, коли вона втонула в Біг-Бітерні і коли у вас був надійний, стійкий човен, ви вже зовсім не були закохані в міс Олден?
— Я ж говорив, що я тоді почував.
— І, звичайно, не може бути ніякого зв'язку між тими фактами, що на озері Крам ви були закохані в неї, а на Біг-Бітерні…
— Я вже сказав, що я тоді почував.
— Але ви все ж хотіли позбутись її,— так? Не встигла вона померти, як ви побігли до іншої дівчини. Адже ви цього не заперечуєте, вірно?
— Я вже пояснив, чому я це зробив, — повторив Клайд.
— Пояснили! Пояснили! І ви гадаєте, що хоч одна розсудлива, порядна, розумна людина повірить цьому поясненню, — так, чи що?
Мейсон був просто в нестямі від люті, і Клайд не насмілився заперечувати. Суддя, передбачаючи протест Джефсона, прогримів наперед: "Протест прийнято!" Але Мейсон уже провадив далі:
— А скажіть, Гріфітс, може, ви управляли човном трохи необережно— зовсім трошечки, і самі перекинули його?
Він підійшов ще ближче і підморгнув Клайдові.
— Ні, сер, я не був необережним. Це був нещасний випадок, і я не міг запобігти йому.
Клайд був цілком спокійний, хоч блідий і втомлений.
— Нещасний випадок. Приблизно, як той, інший випадок у Кан-зас-Сіті. Ви цілком призвичаїлись до такого роду нещасних випадків, чи не так, Гріфітс? — спроквола, глузливо сказав Мейсон.
— Я вже пояснював, як це сталося, — втомлено відповів Клайд.
— Ви цілком звикли до нещасних випадків, що призводять до смерті дівчаток або дівчат, вірно? І ви завжди тікаєте потім, коли яка-небудь з них вмирає?
— Протестую! — вигукнув Белнеп, зриваючись з місця.
— Протест прийнято, — різко сказав Оберуолцер. — Ніякі інші нещасні випадки з даним процесом нічого спільного не мають. Попрошу обвинувача триматися ближче до справи.
— Гріфітс, — провадив далі Мейсон, дуже задоволений, що відплатив Джефсону за пробачення, якого йому довелося просити раніше в зв'язку з подією в Канзас-Сіті,— коли човен перекинувся після вашого ненавмисного удару і ви і міс Олден опинились у воді, на якій відстані ви були один від одного?