Мейсон особисто зібрав усі свідчення і докази, отже, був найбільш підхожою людиною для того, щоб доповісти про них, тому він вирішив сповістити про все губернатора штату і дістати дозвіл на скликання надзвичайної сесії Верховного суду для розгляду справ цього округу разом із спеціальною сесією місцевої ради присяжних[Рада присяжних вирішує питання про віддання обвинуваченого до суду, після чого справа передається у звичайний суд присяжних і призначається судовий розгляд.],— тоді він, Мейсон, зможе скликати цю раду коли завгодно. Діставши такий дозвіл, він зможе добрати склад ради присяжних, і якщо Клайда вирішать віддати до суду, можна буде через місяць-пів-тора почати процес. І тільки собі одному Мейсон міг признатись, що цей процес буде для нього дуже доречним, якщо взяти до уваги вибори, які мають відбутись у листопаді, і його потаємні надії потрапити в список кандидатів. Адже без надзвичайної сесії справа може бути розглянута тільки черговою сесією Верховного суду в січні, а на той час закінчаться його прокурорські повноваження, і якщо навіть він і буде обраний на пост судді, то все-таки не зможе сам вести цю справу. А тимчасом населення округу настроєне надзвичайно вороже до Клайда, і в цих краях навряд чи знайдеться хоч одна людина, яка не вважатиме прискорення суду справедливим. Навіщо відкладати? Навіщо давати такому злочинцеві відстрочку і можливість обміркувати якийсь план порятунку? Тим більше, що ведення цієї справи безумовно створить йому, Мейсону, юридичну, громадську і політичну славу в усій країні.
РОЗДІЛ XII
І от з північних лісів — кримінальна сенсація першої величини. Наявні всі інтригуючі, яскраві, але в моральному і релігійному розумінні жахливі атрибути: кохання, романтика, багатство, бідність, смерть. Видавці з тих, що вмить схоплюють загальнонаціональну значущість і інтерес таких злочинів, зразу ж замовили по телеграфу і надрукували промовисті описи — де і як жив Клайд у Лікурзі, з ким він був знайомий, як умудрився приховати свої відносини з однією дівчиною, одночасно обмірковуючи план втечі з другою. З Нью-Йорка, Чікаго, Філадельфії, Бостона, Сан-Франціско та інших великих американських міст на Сході і на Заході безпосередньо Мейсону або місцевим представникам "Ассошіейтед пресс" або "Юнайтед пресс" суцільним потоком ішли телеграми із запитами про дальші подробиці злочину. Хто та красива і багата дівчина, в яку, за чутками, закоханий цей Гріфітс? Де вона живе? Які, власне, відносини були у неї з Клайдом? Однак Мейсон, що відчував благоговійну пошану до багатства Фінчлі і Гріфітсів, не хотів називати ім'я Сондри і говорив тільки, що це дочка дуже багатого лікурзького фабриканта (кого саме — він не вважає за потрібне повідомляти); а втім він без вагань показував пачку листів, яку Клайд старанно перев'язав стрічкою.
Але зате листи Роберти подавались дуже докладно, і деякі витяги з них, найбільш поетичні й сумні, були навіть передані в газети для опублікування, бо хто ж міг захистити її пам'ять… їх поява в пресі викликала хвилю ненависті до Клайда і хвилю жалю до неї: бідна, скромна самотня дівчина, у неї нікого не було — тільки він, а він, як виявилось, жорстокий, віроломний убивця. Шибениця — це, мабуть, занадто добре для нього! Справа в тому, що по дорозі на Ведмеже озеро і назад і в усі наступні дні Мейсон читав ці листи. Деякі особливо зворушливі рядки про її життя вдома, її жалі й турботи за майбутнє, її самотність і душевна втома глибоко схвилювали його; він зумів потім передати своє хвилювання іншим — дружині, Хейту і місцевим репортерам, і ці останні в кореспонденціях із Бріджбурга дуже живо, хоч і трохи перекручено, змалювали Клайда — його вперте мовчання, його похмурість і жорстокість.
Якийсь дуже романтично настроєний молодий репортер з газети "Стар" із Утіки подався на ферму Олденів і негайно дав точний опис стражденної і пригніченої горем м-с Олден: надто змучена, щоб обурюватись або скаржитись, вона просто і немудро розповіла йому про те, як Роберта любила своїх батьків, яка вона була скромна, доброчесна, побожна; як місцевий пастор методистської церкви сказав одного разу, що вона найрозумніша, найдобріша і найкрасивіша дівчина, яку він будь-коли бачив; як протягом усіх років, поки вона не виїхала з дому, вона була достеменно правою рукою матері. І вже, звичайно, тільки тому, іцо їй жилось у Лікурзі так тяжко і самотньо, цей негідник зумів зворушити її солодкими розмовами і, обіцяючи одружитись, втягнув її в недозволенні відносини (просто не віриться, що це з нею все-таки було) — у зв'язок, який привів її до смерті. Адже вона завжди була чесна, чиста, ніжна, добра. "І подумати тільки, що вона вмерла! Ніяк не можу повірити цьому".
Розповідь матері передавалась так:
"Тільки в минулий понеділок вона була тут. Мені здавалось, що вона трохи сумна, але вона усміхалась. Я тоді здивувалась, чому це вона вдень і ввечері все ходить по фермі, розглядає кожну річ, збирає квіти. А потім підійшла, обняла мене і каже: "Знаєш, мамочко, я хотіла б знову стати маленькою і щоб ти взяла мене на руки і заколисала, як колись". А я їй кажу: "Що з тобою, Роберта? Чому ти сьогодні така сумна?" А вона відповідає: "Ні, нічого. Ти ж знаєш, я завтра вранці виїжджаю. Тому в мене сьогодні якось неспокійно на душі". І подумати тільки, що вона готувалась до цієї поїздки! Мені здається, у неї було передчуття, що все вийде не так, як вона сподівалась. І подумати тільки, що він ударив мою дівчинку, яка ніколи й нікого не образила!"
Тут м-с Олден не могла стриматись і почала тихо плакати, а осторонь стояв невтішний Тайтус.
Але Гріфітси та інші представники місцевих вищих кіл зберігали повне, майже нічим не порушуване мовчання. Семюел Гріфітс спершу ніяк не міг зрозуміти і повірити, що Клайд здатний на такий страшний вчинок. Як?! Такого ввічливого, досить несміливого і безумовно пристойного юнака обвинувачено в убивстві? Семюел у цей час був досить далеко від Лікурга — у Верхньому Саранаку, куди Гілберт насилу додзвонився йому по телефону, і від несподіванки ледве міг усвідомити почуте, не кажучи вже про те, щоб діяти. Та ні бо, це неможливо! Тут, напевно, якась помилка. Напевно, Клайда прийняли за когось іншого.