Але наступного ранку, припустивши, що тут міг бути нещасний випадок, м-р Лукас з сином Джефрі і помічником Фредом Уолшем зробив другий круг по північній ділянці озера і кінець кінцем знайшов у прибережному комиші два капелюхи — чоловічий і жіночий. Негайно почалися розшуки з допомогою багрів, і на третю годину дня було знайдено тіло дівчини, про яку нічого невідомо, крім того, що вона та її супутник брали човен. Тіло передане властям. Тіло мужчини до цього часу не знайдено. Оскільки в тому місці, де, видно, сталася катастрофа, глибина подекуди перевищує тридцять футів, немає певності, що другий труп удасться розшукати. Років п'ятнадцять тому, коли в цих місцях трапилося таке нещастя, тіла так і не були знайдені.
На підкладці жакета, який був на дівчині, виявлено марку пітсфілдського торговця. Туфлі її, судячи з штемпеля всередині, куплено в тому ж місті. Немає ніяких інших ознак, які дали б змогу розпізнати загиблу. Припускають, що сумочка, якщо вона й була, залишилася на дні озера.
Супутник її, як свідчать ті, хто бачив його, — високий, чорнявий, років тридцяти п'яти; на ньому був світлозелений костюм і солом'яний бриль з білою і синьою стьожками. Дівчина виглядала не більше як на двадцять п'ять років; зріст — п'ять футів п'ять дюймів, вага — сто тридцять фунтів. Волосся довге, темнокаштанове, заплетене в коси і укладене навкруг голови. На середньому пальці лівої руки тонкий золотий перстень з аметистом. Поліція Пітсфілда та інших найближчих міст повідомлена про цей випадок, але ім'я дівчини до цього часу не удалося встановити".
Це досить звичайне повідомлення — влітку завжди безліч таких нещасних випадків — не дуже зацікавило Клайда. Звичайно, здавалося дивним, як ця дівчина та її супутник могли загинути на такому невеликому озері серед білого дня. Дивно також, що ніхто не міг розпізнати ні її, ні його. Але так воно й було. Мужчина зник безслідно. Клайд відкинув газету, мало цим турбуючись, і думки його перейшли на інші речі… Перед ним стояло серйозне завдання: як бути далі? Та потім, коли він погасив лампу і вже мав лягти в постіль, усе ще обмірковуючи складну плутанину свого життя, в його мозку раптом виникла думка (що за диявольський шепіт? що за підступна намова нечистої сили?): припустимо, що він і Роберта, — ні, скажемо, він і Сондра (ні, Сондра чудово плаває і він теж), — отже він і Роберта пливуть у човні, і човен перекидається… і саме тепер, під час усіх цих жахливих ускладнень, які так краять йому серце. Який вихід! Яке розв'язання величезного, просто убивчого завдання! Проте… стоп!., не квапитись! Чи може людина, хоча б у думках, допустити таке розв'язання важкого завдання, не вчиняючи злочину в своєму серці,— справді жахливого, страхітливого злочину? Ні, він не повинен і думати про таке. Це мерзенно… дуже мерзенно, жахливо! І все-таки, якби — з нещасливого випадку, звичайно, — трапилася така річ? Адже це був би кінець усім його тривогам із-за Роберти… І потім — не боятися її, не переживати ніяких страхів і сердечних мук через Сондру. Тихе, спокійне, без криків і сварок, розв'язання всіх його теперішніх труднощів, і перед ним — сама тільки радість, назавжди! Просто випадкова, непередбачена катастрофа, — і потім блискуче майбутнє!
Але вже сама думка про це і про Роберту (чому його мозок уперто зв'язує це з Робертою?), сама ця думка жахлива, і він не повинен, не повинен пускати її в своє серце. Ніколи, ніколи, ніколи! Не повинен! Це огидно! Жахливо! Адже це думка про убивство! Убивство?!! Але він був до того збуджений листом Роберти і цілковитою його протилежністю — листом Сондри… такими чарівними і спокусливими барвами малювала Сондра своє — і його — життя, що він навіть під загрозою смерті не зміг би відкинути думку про таке неначебто легке і природне розв'язання всіх своїх труднощів… якби тільки такий випадок трапився з ним і з Робертою. Кінець кінцем, хіба він замишляє злочин? Ні, він просто думає, що коли б сталося таке нещастя, коли б тільки воно могло статися… Так, але коли б тільки воно могло статися! Темна і лиха думка, яку він не повинен, не повинен допускати. НЕ ПОВИНЕН. І все ж… все ж… Він чудовий плавець, він, без сумніву, доплив би до берега, яка б не була відстань. А Роберта — він це знав (адже минулого літа вони їздили на озера і купалися) — не вміла плавати. І тоді… тоді… Ну, тоді, якщо тільки він не допоможе їй, то, звичайно…
Він сидів у своїй кімнаті, в пітьмі, між пів на десяту і десятою вечора, і думав про це, — і в нього було дивне, неспокійне відчуття, наче мурашки бігали по всьому тілу, від самої маківки і до кінчиків пальців. Дивовижна і страшна думка! І її підказала йому ця газета. Хіба не дивно? І до того ж у тій самій місцевості, куди він тепер поїде до Сондри, скрізь багато, дуже багато озер, десятки, як вона: казала… А Роберта любить далекі прогулянки і любить кататися на човні, хоч вона і не вміє плавати, не вміє плавати… не вміє плавати. І от вони чи принаймні він їде туди, де безліч озер… Вони можуть поїхати вдвох — він і Роберта, — чого б ні? Чого? Адже вони вже говорили про те, щоб поїхати куди-небудь за місто четвертого липня[4 липня — свято з нагоди проголошення незалежності Сполучених Штатів (1776 р.)], коли обмірковували свій остаточний від'їзд.
Але ні, ні! Хоч як би він не хотів позбутися Роберти, сама думка про нещастя з нею надто мерзотна, злочинна, жахлива! Ні, він ні на одну мить не повинен пускати в своє серце такі думки. Це надто мерзенно, надто негідно, надто страшно! Жахлива' думка! Подумати тільки, що вона увійшла в його мозок! І саме тепер, тепер, коли Роберта вимагає, щоб він поїхав разом з нею.
Смерть!
Убивство!
Убивство Роберти!
Але треба ж врятуватися від неї, від цієї безглуздої, настійної, непохитної вимоги. При самій тільки думці про неї Клайд весь похолодів, і піт виступив на всьому тілі. І тепер, коли… коли… Але він не повинен думати про це! І до того ж — смерть ще не народженої дитини!
Але як же можна думати про такі речі обмірковано, навмисно? І все ж… скільки людей тоне ось так у літній час… юнаки і дівчата… чоловіки і жінки… тут і там… скрізь. Зрозуміло, він не хоче, аби щось подібне до цього трапилося з Робертою. І особливо тепер. Він не такий, хоч який не є поганий. Ні. Ні. Він не такий. Від самої думки про це холодний піт виступив на його обличчі і руках. Він не такий. Порядні люди, що мають здоровий глузд, не думають про такі речі. І він теж не буде… від цієї хвилини.