Отже відбулася ця друга поїздка, і по дорозі — довга, напружена і марка розмова, яка тільки й звелася до пояснень, чому Клайд усе ще нічого ке зумів зробити, і до компліментів Роберті за її рішучість діяти самостійно.
Проте лікар знову відповів відмовою. Роберта чекала його близько години і потім розповіла йому про те, що її становище не змінилося, що вона зовсім змучена від страху; він вислухав її, але не подав ніякої надії, хоч, звичайно, міг зробити те, про що вона просила. Це суперечило його етиці і упередженням.
І знову Роберта повернулася ні з чим, настільки пригнічена тяжким передчуттям неминучого лиха і всіх зв'язаних з ним жахів та нещасть, що навіть не могла плакати.
І Клайд, почувши про цю нову невдачу, поринув у тривожне, похмуре мовчання, навіть не намагаючись хоч чимось заспокоїти Роберту. Він не знав, що сказати, і найбільше побоювався, як би вона тепер не зажадала від нього чого-небудь такого, чого він, через громадські чи матеріальні причини, не зможе виконати. Але вона майже нічого не говорила по дорозі додому. Вона сиділа нерухомо і дивилася у вікно, думаючи про те, що вона зовсім беззахисна і її становище стає з кожною годиною дедалі жахливіше. Щоб виправдати свою мовчанку, вона поскаржилася на головний біль. їй хотілося залишитися одній, подумати ще, вирішити, що робити далі. Вона повинна щось зробити. Це вона знала. Але що? Як? Що вона може зробити, як врятуватися? Вона почувала себе, мов зацькований звір, який змушений боротися не на життя, а на смерть. Вона думала про тисячі малоймовірних чи просто нездійсненних способів урятуватися — і кожного разу поверталася до єдиного рішення, яке здавалося їй справді можливим, єдино розумним і надійним: цим рішенням був шлюб. Чому б Клайдові не одружитися з нею? Хіба вона не пожертвувала для нього всім, всупереч своїй волі і своїм переконанням? Він настояв на цьому. Кінець кінцем, хто він такий, щоб нехтувати нею?
Справді, часом, особливо з того часу, як її спіткало це лихо, Клайд від страху, як би через усе це не загинули його мрії і плани, пов'язані з Сондрою і Гріфітсами, поводився так, що Роберта не могла не зрозуміти: його кохання мертве, і він заклопотаний її становищем зовсім не заради неї самої, а тільки тому, що воно може пошкодити йому, Клайдові. Найчастіше це надзвичайно лякало її, але іноді й обурювало— і потроху вона прийшла до висновку: опинившись у такому жахливому становищі, вона має право вимагати того, про що й не мріяла б при звичайних обставинах, — навіть шлюбу, коли немає іншого виходу. А чому ж і ні? Хіба її життя не таке ж цінне, як і його?
І хіба ж Клайд не зв'язав добровільно своє життя з її життям? То нехай він постарається допомогти їй, а якщо це не вдасться, нехай принесе останню жертву — єдину, яка, видно, може врятувати її. Зрештою, хто всі ці світські люди, що його так цікавлять? Як може він вимагати, щоб вона, в таку критичну хвилину, пожертвувала собою, своїм майбутнім, своїм добрим ім'ям тільки через те, що він зацікавлений цими людьми! Вони зробили для нього не так уже й багато, — авжеж, звичайно, менше, ніж вона. Клайд умовив її віддатися йому, а тепер вона надокучила — і тільки через це він кидає її в таку тяжку годину? Кінець кінцем, хоч які б не були його відносини з людьми, що ними він так дорожить, хіба не визнають ці люди, що вона має право робити так, як вона вимушена робити?
Вона багато розмірковувала про це, особливо після другого марного візиту до лікаря Глена. В деякі хвилини на її обличчі, під впливом важких думок, раптом з'являвся такий невластивий їй задирливо-рішучий вираз. Вона міцно стискувала зуби. Рішення прийняте. Він мусить одружитися з нею. Вона примусить його, якщо іншого виходу не буде. Вона мусить! Мусить! У неї сім'я, мати. А що подумають Грейс Марр, Ньютони, всі, хто її знає? Який жах, і сором, і горе чекають усіх її рідних — батька, брата, сестер! Неможливо, неможливо! Цього не повинно і не може бути! Важко їй буде наполягати, знаючи, як багато означають для Клайда його надії на майбутнє. Але що ж їй залишається робити?
І через це другого ж дня, на чимале своє здивування (бо напередодні вони провели вдвох весь вечір), Клайд одержав нову записку, в якій говорилося, що ввечері він знову має бути у Роберти. їй потрібно поговорити з ним. У тоні записки було щось визивне і вимогливе, чого ніколи не бувало раніше в її листах до нього. І зразу ж він з тривогою подумав, що цей новий настрій, якщо не пощастить його розвіяти, легко може стати згубним для нього; і йому довелося набрати лагідного вигляду і погодитися: він піде і~вислухаєвсі її міркування і докори.
Прийшовши пізно ввечері. до Роберти, Клайд побачив її такою спокійною, якою вона не була ні разу за весь останній, місяць, — це його трохи здивувало: він. гадав, що вона знову плакатиме. Але Роберта була настроєна більш примирливо; в тривожних роздумах, в шуканні рятівного виходу пробудилася і тепер прийшла їй на допомогу її природжена спритність.
— Що ж, Клайд, знайшов ти іншого лікаря чи придумав Що— небудь іще? — спитала вона, перш ніж сказати про своє рішення.
— Ні, Берта, — відповів він похмуро і стомлено: його мозок був вимучений і напружений до краю. — Я робив спроби, ти ж знаєш, але надзвичайно важко знайти кого-небудь, хто не побоїться вплутатися в таку справу. По совісті кажучи, я зовсім зайшов у безвихідь. Не знаю я, як нам бути, — хіба що ти придумаєш що-небудь. А ти не чула, до кого можна звернутися?
Ще тоді, коли вони поверталися після першого візиту до лікаря, Клайд запропонував Роберті якнайближче зійтися з дівчатами з іммігрантських родин: через них поступово можно було б дістати корисні відомості. Але характер в Роберти не підходив для такої легкої дружби, і з цього нічого не вийшло.
Заявивши, що він "зайшов у безвихідь", Клайд дав їй бажану можливість запропонувати йому той вихід, який вона вважала за неминучий і невідкладний. Але вона не знала, як сприйме Клайд її рішення, і тому вагалася, добираючи потрібні слова. Вона похитала головою і, нарешті, з непідробним хвилюванням сказала:
— Ну, от що я скажу тобі, Клайд. Я багато думала про все і не бачу жодного виходу… якщо… якщо тільки ти не одружишся зі мною. Ти сам знаєш, минуло вже два місяці. Якщо ми не одружимося зразу ж, усе відкриється, розумієш?