У вечір нашого прибуття ми їхали в бік Каледону і це була подорож, яку я назавжди запам'ятаю як чисте задоволення. Дорога була напрочуд гарною і нам пощастило на доброго старого візника, що знав усі історії та легенди і розповідав їх розкішною шотландською говіркою.
Наступного дня ми відвідали Томнахюріх, знаменитий цвинтар Інвернессу. Він заслуговує своєї слави. Я певна, що це найгарніший цвинтар на світі. Розміщений на великому пагорбі, що має форму досконалого конуса і густо покритий деревами. Його назва походить від гельського слова, що означає "пагорб фей", і, звичайно, колись він мусив бути місцем зустрічей мешканців казкового королівства та місцем бенкетів Титанії. Побачений вечірньою порою, на тлі заходу сонця, він здається справжнім форпостом Землі Старих Легенд.
Каледонським каналом ми повернулися до Форт-Вільяму, а там сіли на поїзд. Захід сонця в горах уздовж нашої дороги був надзвичайним. Якби я доволі довго жила поблизу гір, то навчилася б їх любити майже так само, як я люблю море.
13 серпня 1912 р.
Минулого понеділка ми відвідали Рослінську каплицю[97], чудово збережений зразок готичного стилю. Це каплиця зі Скоттової балади "Прекрасна Розабел".
Здавалось, вся каплиця у вогні,
Де рослінські вожді лежать без трун.[98]
В середу ми залишили Единбург і рушили до Аллоа[99], щоб відвідати друзів. У четвер ми "зробили" Доллар Глен. Я ніколи не чула про цю місцевість, доки містер М. із Аллоа не розповів нам, що це одне з найдикіших і найвеличніших місць, які можна побачити в Шотландії. Якби Скотт торкнувся його своїм генієм, то воно було б таким самим славним, як Троссач. Справді, воно у значною мірою таке, яким мені видавався Троссач. Доллар Глен схожий на глибоку рану, що розтяла саме серце гори.
В п'ятницю — Стірлінг і Аббей Крейг, місця, просякнуті романтикою. Вчора ми приїхали до Бервіка, щоб провести тиждень у краю "Марміона[100]". Містер і місіс М. приїхали з нами. Бервік — найдивніше, найдревніше старе місто. Оскільки ми живемо у Спіттал-сейд, то, коли хочемо кудись піти, мусимо переправитися через річку, наймаючи одного з півдюжини старих перевізників, які дають човни напрокат. Минулого вечора ми вийшли прогулятися Спітталською набережною при світлі місяця. Було гарно, але не так, як на кавендішському узбережжі, що змусило мене гірко сумувати за домом.
Карлайл, 20 серпня
Мимоволі проводимо неділю у Карлайлі, — не могли вирушити в дальшу подорож минулого вечора через великий залізничний страйк, що паралізує Британію вже впродовж тижня. У Бервіку ми від цього не страждали, бо й не помітили. Послали зовнішній світ подалі та жили в царстві романтики, де єдиними бажаними засобами сполучення були пороми і конячі ноги.
Минулого понеділка ми вибралися на Святий Острів та оглянули руїни старого абатства, яке було декорацією сцени смерті Констанс де Беверлі у "Марміоні". Плавання під вітрилами до Святого Острова було приємним, але повернення додому дуже від нього відрізнялося. Було досить бурхливо і наш безталанний кораблик кидало і крутило. Обидва наші джентльмени були такими знесиленими, що мусили тимчасово зійти зі сцени, натомість міс А. та я лише завдяки величезним вольовим зусиллям уникли капітуляції. Думаю, ми б менше страждали, якби теж дозволили собі піти!
На щастя, морська хвороба не смертельна і наступного дня усі ми були готовими до відвідин замку Норем, вельми поруйнованої руїни.
Тут повсюди росте маленька синя квіточка, якої я досі не бачила ніде, крім саду перед старим кавендішським домом. Прабабка Вулнер привезла її з Англії. Охопило мене дивне змішане почуття болю і задоволення, коли я побачила, як вона росте довкола старого шотландського замку, що, здається, повністю належить іншим часам та іншому життєвому ладу. Від Нолрему ми рушили до Лейдікерку, а звідти назад до Твіду[101]. Втомившись, ми сідали на берег річки і снили сни. Чи ж можна зустріти краще місце для снів, аніж береги Твіду в пору сутінків?
Наступного дня ми рушили до Флоддену[102]. З якихсь ірраціональних причин мене охопило розчарування — все було таким спокійним, жнивним та сільськогосподарським. Почувалася скривдженою, наче я могла очікувати наяву побачити середньовічну битву.
У четвер пополудні ми влаштували чудову невеличку мандрівку до Гомкліф Глен і його спорожнілого старого млина. Він міг би бути декорацією для історії з привидами. В глибині балки ми знайшли зарості ялини, що аж обтікала живицею, — першою живицею, яку я побачила, залишивши дім. Ялинова живиця і втіха з її збирання, здається, зовсім невідомі в Шотландії. Ми витратили півгодини на збирання живиці. Мені й моєму чоловікові вона смакувала напрочуд, але ні містер М., ні міс А. не вподобали її смаку, заявивши, що вона "гірка".
Йорк, Англія
27 серпня 1912 р.
Минулого понеділка ми поїхали до Кесвіка[103] і залишалися там до четверга. Неможливо переоцінити красу Озерного Краю.
І навіть найгордіше із сердець
Усе життя втішалося би тут.[104]
А ще він так пов'язаний із багатьма кращими творами англійської літератури. Здається, сам дух Вордсворта відвідує ці зачаровані долини, ці дикі ущелини, ці чаклунські озера.
В понеділок після обіду ми взяли повіз, щоб об'їхати довкола озера Дервентвотер. Все було прекрасним. Особливо цікаве місце — скеля Кастл Рок, що виступає як магічний замок св.Іоанна у "Трієрменських зашлюбинах" В.Скотта. Є, начебто, єдине місце, з якого схожість із замком дуже впадає в очі, але нам не пощастило побачити його з цього місця.
У вівторок ми поїхали до озера Беттермір; в середу об'їхали в автомобілі вісім миль довкола озера Віндермір. Деякі з величезних скель на гірських вершинах мають вельми своєрідну форму. Одна з них називається "Дама, що грає на органі". Вона знаходиться на самісінькій вершині величної гори і справді з одного пункту виглядає наче жінка, що сидить при величезному органі. Хай там як, вона полонила мою уяву і я сплела довкола неї сотні фантазій. Хто та музи́ка, що вічно сидить біля свого грандіозного інструменту? А які чудові мелодії вона грала на ньому, коли дули на неї вітри з небес, бурі гриміли в горах, а високі зорі зупинялися, щоб її послухати?