— Колись, — почав нарешті Казна-Що-Не-Черепаха, глибоко зітхнувши, — я був Не-Аби-Який-Черепаха... [91]
По цих словах знов залягла довга мовчанка, порушувана час від часу Грифоновим відкашлюванням — ги-кхи! — та тяжкими схлипами Казна-Що-Не-Черепахи. Аліса ладна була вже підвестися й сказати: "Красненько дякую за прецікаву історію", але передумала і вирішила почекати.
Нарешті Казна-Що-Не-Черепаха трохи заспокоївся і, все ще подеколи схлипуючи, заговорив:
— Коли ми були маленькі, ми ходили в море до школи. Учила нас стара Черепаха: ми звали її Черешапкою...
— Чому Черешапка, коли вона — Черепаха? — спитала Аліса.
— Як то чому? Бо вона завжди ходила у шапці, — розсердився Казна-Що-Не-Черепаха. — Яка ж бо ти нетямуща!
— Посоромилась би ставити такі дитячі запитання, — докинув Грифон.
Вони обоє замовкли і довго дивилися на бідну Алісу, що ладна була крізь землю провалитися.
Нарешті озвався Грифон:
— Ворушися, старий! Бо так і до вечора не розкажеш.
І Казна-Що-Не-Черепаха продовжив оповідь.
— Отож вір — не вір, але ми ходили до морської школи...
— Я не казала, що не вірю, — уточнила Аліса.
— Казала! — заперечив Казна-Що-Не-Черепаха.
— Прикуси язика! — докинув Грифон, хоч Аліса не встигла й озватися. [92]
— Ми здобули блискучу освіту, — провадив Казна-Що-Не-Черепаха, — бо ходили до школи щодня. .
— Чим тут хвалитися, — сказала Аліса. — я теж ходила до школи щодня.
— До якої? З додатковими предметами? — занепокоївся Казна-Що-Не-Черепаха.
— Авжеж, — відповіла Аліса, — ми вивчали французьку та музику.
— А прання?
— Яке ще прання? — обурилася Аліса.
Казна-Що-Не-Черепасі явно відлягло від серця.
— Виходить, освіта у вас була не найкраща, — сказав він. — А в нас у школі до рахунку завжди приписували: "Доплата: французька, музика і прання"*.
— Сумніваюся, щоб на дні моря була потреба в такому предметі, — зауважила Аліса.
— Мої статки не дозволяли мені його вивчати, — зітхнув Казна-Що-Не-Черепаха. — Я опанував тільки звичайний курс.
— І яких же предметів вас навчали? — поцікавилася Аліса.
— Спершу, як і належить, вчили чесати і пищати, — відповів Казна-Що-Не-Черепаха. — Далі йшли чотири дії матимачухи: добивання, відбивання, вноження і обділення.
— Вперше чую про вноження, — ризикнула вставити слово Аліса. — Що воно таке?
Грифон здивовано скинув до неба лапи.
*Ця фраза нерідко стояла на шкільних рахунках, що їх присилали за часів Керрола батькам учнів. Вона означала, що за уроки французької та музики, як і за прання білизни в школі, потребувалася додаткова плата. [93]
— Ніколи не чула про вноження! — вигукнув він. — А про вручення ти, сподіваюся, чула?
— Чула — розгублено відповіла Аліса.
— Ну тоді, — не вгавав Грифон, — якщо ти не знаєш, що таке вноження, то ти просто дурка, та й годі!
Заглиблюватися далі в це питання Алісі не стало духу, тож вона обернулася до Казна-Що-Не-Черепахи:
— А чого вас навчали ще?
— Усяких премудрощів, — відповів той і почав перелічувати, загинаючи ласти: — Премудрощів стародавнього і сучасного Аморезнавства, Гастрономії, Дригонометрії... Дригонометром у нас був старий морський вугор, він з'являвся раз на тиждень. А на уроці Хвісткультури він навіть учив нас художнього хвостоспіралювання.
— І як воно виглядало? — поцікавилася Аліса.
— На жаль, не можу показати сам, — розвів ластами Казна-Що-Не-Черепаха. — Надто я відтоді зашкаруб. А Грифон узагалі цього не вчився.
— Я не мав часу, — зізнався Грифон. — Зате я брав мороки у старого краба. То був класичний мучитель. О, ті класики!..
— На жаль, я не ходив до нього на уроки, — зітхнув Казна-Що-Не-Черепаха. — Казали, він дуже добре знався на забиванні баків?
— Достеменно так... о, так!.. Його мороки забивали памороки! Незрівнянний мучитель! — і собі зітхнув Грифон.
І обоє, затуливши обличчя, схилили голови. [94]
— А скільки годин на день тривала ваша наука? — поквапилася Аліса змінити тему.
— Десять уроків першого дня, дев'ять — другого, і так далі, — пояснив Казна-Що-Не-Черепаха.
— Ну й чудернацький розклад! — вигукнула Аліса.
— Того воно й неука, — зауважив Грифон, — що день у день коротшає.
Ця думка була настільки нова й несподівана, що Аліса мусила подумати трішечки довше^
— Виходить, одинадцятий день був вихідний? — нарешті спитала вона.
— Звичайно, — сказав Казна-Що-Не-Черепаха.
— А що ви робили дванадцятого дня? — не вгавала Аліса.
— Досить про мороки! — рішуче урвав Грифон. — Розкажи-но їй дещо про наші забави... [95]
Розділ десятий
Омарова кадриль
Казна-Що-Не-Черепаха глибоко зітхнув і витер ластом сльози. Він глянув на Алісу і вже заговорив би, але горло йому здушив плач.
— Наче йому кістка в горлі стала! — сказав Грифон і заходився його трясти й гупати по спині.
Врешті до Казна-Що-Не-Черепахи повернувся голос, і, обливаючися слізьми, він почав розповідь.
— Ти, мабуть, нечасто бувала на дні моря?
— Ніколи, — мовила Аліса.
— То й ніколи не мала нагоди спізнати Омара.
— Одного разу я скушт... — почала Аліса, але вчасно схаменулася і сказала: — Ні, ніколи!
— Отже, ти й уявлення не маєш, що то за прегарна штука — омарова кадриль.
— Не маю, — сказала Аліса. — А як вона виглядає?
— Усе дуже просто, — сказав Грифон, — спершу ви шикуєтесь у лаву на березі...
— У дві лави!.. — гукнув Казна-Що-Не-Черепаха. — Моржі, черепахи, лососі і так далі. А тоді, прибравши з дороги медуз...
— ...що, звичайно, забирає трохи часу, — вставив Грифон,
... ступаєте два кроки вперед...
— Кожен у парі з омаром! — крикнув Грифон.
— Авжеж, — сказав Казна-Що-Не-Черепаха. — [96] Ступаєте два кроки вперед, підходите до партнера...
— ...міняєтесь омарами — і назад, у тому ж порядку, — підхопив Грифон.
— А тоді!.. — продовжив Казна-Що-Не-Черепаха. — Тоді жбурляєте...
— ...омарів!.. — крикнув Грифон, підскочивши.
— ...чимдалі в море...
— ...пливете по них!.. — вереснув Грифон.
— ...крутите в морі сальто-мортале!.. — крикнув Казна-Що-Не-Черепаха, перекрутившись на місці.
— ...знову міняєтесь омарами!.. — заверещав Грифон.
— ...повертаєтесь на берег, і... кінець першої фігури, — сказав Казна-Що-Не-Черепаха, зненацька спадаючи з голосу.
І обоє приятелів, які щойно плигали, мов навіжені, посідали на скелі, принишклі та сумні, і дивилися на Алісу.