— Тоді не вельми ґречно мені його пропонувати! — сердито мовила Аліса.
— Так само, як і сідати за стіл без запрошення, — сказав Шалений Заєць.
*Англійська "сонна миша" — гризун, що живе на дереві; нагадує він радше маленьку білку, аніж мишу Назва dormause походить від латинського дієслова dormire (спати) і пояснюється тим, що ці тваринки — нічні, тож сплять удень; взимку вони теж впадають у сплячку.[66]
— А я не знала, що його накрито тільки для вас, — відказала Аліса. — Тут далеко більше, ніж три чашки.
— Тобі слід постригтися, — сказав Капелюшник. (Він уже давненько пас її цікавими очима й ось нарешті озвався.)
— А вам слід навчитися не зачіпати приватних тем, — з притиском мовила Аліса. — Це дуже нечемно!
Капелюшник витріщив на неї очі, але сказав ось що:
— Чим крук схожий на капшук?
"Ну, тепер буде веселіше! — подумала Аліса. — Люблю загадки!"
— Думаю, я розлущу ваш горішок, — промовила вона вголос.
— Ти думаєш, що зумієш знайти відповідь: ти це хотіла сказати? — мовив Шалений Заєць.
— Саме це, — відповіла Аліса.
— Тоді думай, що кажеш, — мовив Заєць.
— Я завжди думаю! — поквапливо сказала Аліса. — Принаймні... принаймні кажу, що думаю... Зрештою, це одне й те саме!
— Аніскілечки! — скрикнув Капелюшник. — Ти ще скажи, ніби: "я бачу, що їм" і "я їм, що бачу" — одне й те саме.
— Ти ще скажи, — докинув Шалений Заєць, — ніби "я люблю те, що маю" і "я маю те, що люблю" — одне й те саме!
— Ти ще скажи, — підпрягся Сонько із заплющеними, мов у сновиди, очима, що "я дихаю, коли сплю" і "я сплю, коли дихаю" — одне й те саме! [67]
— Щодо тебе, друзяко, то це й справді одне й те саме, — зауважив Капелюшник, і на тому розмова урвалася.
Якусь часину товариство сиділо мовчки, й Аліса намагалася пригадати все з тієї дещиці, яку знала про круків та капшуки.
Капелюшник перший порушив мовчанку.
— Яке сьогодні число? — звернувся він до Аліси, добувши з кишені годинника. Він дивився на нього тривожними очима, тоді струснув ним і приклав до вуха.
— Четверте, — хвильку подумавши, мовила Аліса.
— На два дні відстає, — зітхнув Капелюшник, і додав, світячи лихими очима на Шаленого Зайця:
— Я ж тебе застерігав: масло не годиться для годинників.
— Але ж то було масло найвищого ґатунку, — сумирно відповів той.
— Так, але в нього могли потрапити крихти, — буркнув Капелюшник. — Додумався — мастити кухонним ножем!
Шалений Заєць узяв годинника й похмуро вп'явся в нього очима, тоді вмочив його у свій чай і глянув ще раз, після чого не знайшов нічого кращого, як повторити:
— Але ж масло було найвищого ґатунку!
— Який кумедний годинник, — зауважила Аліса, що з цікавістю зазирала Зайцеві через плече. — Показує дні, але не показує годин!
— Ну то й що? — промимрив Капелюшник. — Може, твій годинник показує роки? [68]
— Певне, що ні, — жваво відказала Аліса. — А все тому, що рік триває дуже довго.
— Отак і мій — сказав Капелюшник.
Аліса розгубилася. Капелюшникові слова, здавалось, були позбавлені будь-якого глузду, хоча вона добре розчула кожне слово.
— Я не зовсім вас розумію, — сказала вона якомога чемніше.
— Сонько знову спить, — зауважив Капелюшник і хлюпнув йому на ніс гарячого чаю.
Сонько нетерпляче труснув головою й озвався, не розплющуючи очей:
— Звичайно, звичайно, те самісіньке хотів сказати і я!
— Ну, як там загадка? Ще не відгадала? — запитав Капелюшник, знову повернувшись до Аліси.
— Здаюся! — сказала Аліса. — І яка ж відповідь?
— Уявлення не маю, — сказав Капелюшник.
— Я так само, — озвався Шалений Заєць.
Аліса стомлено зітхнула:
— І треба ж було вбити стільки часу на загадку, яка не має відповіді!
— Якби ти знала Час так, як я, — насупився Капелюшник, — ти б цього не казала, бо Він — живий.
— Не розумію, — сказала Аліса.
— Ще б пак! — зневажливо тріпнув головою Капелюшник. — Ти ж, мабуть, із Часом ніколи й словом не перекинулася!
— Здається, ні... — обережно відповіла Аліса. — Знаю лише, що іноді неправильно його вживаю, коли пишу завдання з мови. [69]
— Ага! Тоді все ясно! — сказав Капелюшник. З Часом треба поводитися правильно! Бач якби ти з ним дружила, він робив би з годинником усе, що захочеш. Ось, припустімо, зараз дев'ята ранку — якраз час початку уроків, а ти береш і шепочеш Часові одне слівце — і стрілки я-ак забігають!.. Пів на другу, час обідати.
— Хотів би я, щоб настав час обіду, — тихенько зітхнув Шалений Заєць.
— Звісно, це було б чудово, — задумливо мовила Аліса, — тільки до того часу я ще, мабуть не встигну зголодніти. '
— Мабуть, — погодився Капелюшник. — Але його можна затримати на половині другої й тримати скільки завгодно.
— Так і ви робите? — запитала Аліса.
Капелюшник скрушно похитав головою.
— Аби ж то... Ми з Часом розбили глека ще в березні, якраз перед тим, коли оцей добродій (він показав чайною ложечкою на Шаленого Зайця) ошалів, — на великому королівському концерті. Я мав співати:
Іди, іди, борщику,
Зварю тобі дощику
В олив'янім горщику...
— Знаєш цю пісню?
— Та наче щось таке чула, — відповіла Аліса.
— Там є ще продовження, — і Капелюшник заспівав:
Мені каша, тобі дощ
Щоб періщив густий борщ!
Іди, іди, борщику...
[70]
Тут Сонько стрепенувся і крізь сон заспівав: "Іди-іди-іди-іди-іди..."
Він співав так довго, аж решті чаєпивців довелося його вщипнути, аби він перестав.
— Ну так от, — повів далі Капелюшник, — доспівую я перший куплет, коли це Королева як підскочить та як зарепетує: "Це марнування Часу! Він убиває Час! Відтяти йому голову!"
— Яке дикунство! — вигукнула Аліса.
— І відтоді, — тоскно додав Капелюшник, — Час для мене пальцем об палець не хоче вдарити! Відтоді у нас завжди шоста година.
Нараз Алісу осяяв здогад.
— І через те стіл накритий до чаю*? — спитала вона.
— Атож, саме через те, — зітхнув Капелюшник. — У нас завжди пора чаю, нам навіть ніколи помити посуд.
— Виходить, ви просто пересуваєтесь по колу, чи не так? — спитала Аліса.
— Достеменно так, — відповів Капелюшник. — Вип'ємо чашку і пересідаємо до другої.
— А що ви робите, коли доходите до того місця, звідки починали? — ризикнула спитати Аліса.
— Давайте міняти тему! — втрутився, позіхаючи, Шалений Заєць. — Це вже починає набридати. Пропоную: нехай наша панянка розкаже нам казку.