Ця пропозиція була такою неочікуваною, що Аліна сповзла зі стільця на долівку:
– Що?!
– Присягни мені на вірність, і їх, твоїх друзів-в’язнів, відпустять! Правда, ти з ними вже не побачишся… – Ліз походжав побіля Аліни. – А замість них у тебе будуть смачна їжа, кімната, білий тигр і навіть у твоєму розпорядженні буде Лон. І він слухатиметься твоїх наказів, а не моїх! Хочеш?
– Ні! Ніхто і ніщо не замінить мені моїх друзів! – закричала Аліна.
– Я тобі дам на роздуми два тижні! Саме тоді північна частина Рондо знаходитиметься під впливом планети Венери. Але ти ці тижні проведеш не біля своїх друзів! За цей час ти звикнеш до мене, до мого палацу, до розкоші, якою будеш оточена. Сподіваюсь, ти розумна дівчина і приймеш вірне рішення.
– У такому разі сьогодні ж переведи моїх друзів до кращої кімнати в палаці, – хитро посміхнулась Аліна і додала: – Та не забудь про Ернесту!
– Ну, гаразд, – знехотя погодився Ліз, – але ти обіцяй, що будеш королевою Рондо!
Ліз допоміг Аліні підвестися і провів її до іншої кімнати. Вона була просто-таки королівська – кришталеві колони по чотирьох кутках обвиті трояндами, підлога вкрита величезним килимом, гаптованим золотом, диван під паланкіном.
Ліз непомітно вийшов.
Аліна пройшла на балкон і визирнула в двір палацу. Вона побачила білого тигра, що стояв на засніженій землі.
– Зима, – здивовано видихнула дівчинка.
– Можна? – чемненько запитав такий грубий раніше Лон.
– Вийди! – ні з того ні з сього гаркнула Аліна.
Перед нею стояло питання: непоступливість чи багатство?
– Виходжу, виходжу! – заквапився Лон.
Тільки-но той вийшов, Аліна гепнулась на диван і заридала.
Розділ ХІІ. Білий тигр
Сузір’я, скрипка, колір білий...
Знялася дивом, полетіла!
Ці зимові дні біленя в палаці Ліза для Аліни видалися довгими та сумними. З одного боку, добре те, що в неї з’явилася надія на порятунок друзів, а сумними, бо має присягнути на вірність своєму заклятому ворогові, щоб той не вбив її друзів!
Увесь час Аліна проводила з тигром, який став зовсім ручним. Згодом у неї з’явилася надія на втечу. Аліна через Лона намагалася допомагати своїм друзям – він погодився віднести їм невеликого ліхтарика, гостинців, навіть теплу ковдру. Вона розпитала в Лона ще про одну ув’язнену – Ернесту, але Лон не погоджувався влаштувати для них зустріч, поки що...
Попри сподівання Ліза, почуття справжньої дружби та любові до своїх друзів тільки міцніло в серці Аліни. Вона спілкувалася з Хлоє за допомогою чарівного медальйона. У холодні зимові дні дівчина пригортала до серця пухнастого білого тигра, і смуток танув.
Якось увечері, коли Аліна розчісувала пухнастика срібним гребенем, його муркотіння перейшло в шепіт:
– Мр-р-р, ме-даль-йон, р-рр!
Здалеку долинали звуки скрипки. Здивована дівчинка дістала медальйон. Пухнаста лапа тигра торкнулася гладенької поверхні медальйона, розвернувши його до пагорба, що білів за вікном. Медальйон враз засвітився білим сяйвом. За мить Аліна відчула, що сидить не на теплому килимі, а прямо на пухкому сніговому покривалі – вони з тигром перемістилися через зачинене вікно на засніжений схил! Тепер музика стала гучнішою. Віртуозне виконання мелодії розкривало почуття дружби та любові в душі Аліни. Невидимий скрипаль якимось незбагненним чином передав сяючу чистоту почуття, як недоторкану білизну снігу, що, перебуваючи у вільному польоті, лине до землі. У сузір’ї Північна Корона спалахнула зірка.
Дівчинка схопила медальйон і провела рукою по його гладенькій поверхні, спрямовуючи її на вікно білого палацу Ліза, але нічого не трапилось – медальйон слухався тільки магічного звіра. Тигр знову торкнувся медальйона – і ось вони в кімнаті. Лон, що задрімав у кріслі, навіть нічого не помітив. Аліна поцілувала свого улюбленця і, відкривши медальйон, швидко набрала: "Тигр показав мені чарівну властивість медальйона. Тепер ми зможемо врятуватися!"
Так з кожним днем план втечі вимальовувався в руденькій голівці дівчини все ясніше.
Розділ ХІІІ. Втеча
– Коли всі разом, не страшні
Ніякі труднощі мені! –
Подумав кожен та й у путь!
Нові на них пригоди ждуть.
Зрештою, два тижні минуло.
– Ти готова? – запитав Ліз, зайшовши до кімнати.
– Так! – відповіла Аліна.
– Добре, сьогодні я з Фімкою та Зіком вирушаю до замку урочистих подій, щоб усе підготувати належним чином. А завтра Лон привезе й тебе! Ти станеш королевою країни Рондо! А твоїх друзів я відпущу... Можливо! – пролунав огидний смішок. – Жартую, жартую, – промимрив Ліз примирливо.
Коли він вийшов, Аліна схилилася над столиком.
– Настав час для мого плану! – прошепотіла дівчинка, діставши з шухляди "канат", сплетений з простирадл. Перекинула його через перила балкона і повернулась у кімнату, щоб зібрати в дорогу трохи харчів та теплого одягу для друзів.
Зайшов Лон:
– Чи потрібно щось моїй пані?
– Слухай-но, Лоне, тобі подобається Ліз? – раптово запитала Аліна.
– Якщо чесно – ні, моя пані! – промовив Лон.
– А ти хочеш зі мною від нього втекти? – знову запитала Аліна.
– Питаєш! Звичайно! – кивнув Лон.
– Тоді присягни мені на вірність!
– Гаразд! Флоріан оз нанна лір о кола, нарі сона дол Аліна!
– Тепер ходімо зі мною!
– Так, моя пані!
Людина і зобр вийшли на балкон, спустилися по канату донизу.
– Я розшукаю тигра, щоб скористатися магією. Ти ж можеш проходити крізь стіни. Визволимо моїх друзів і вирушимо в дорогу, – скомандувала Аліна.
Лон шанобливо вклонився на знак згоди і зник. Аліна швидко відкрила медальйон і набрала: "Хлоє, до вас прямує Лон! Він не заподіє вам шкоди! Приготуйтеся до втечі!". Дівчинка дочекалась, доки напис зникне з екрану, і закрила медальйон. Тигр сам з’явився – здавалося, він на підсвідомому рівні розумів дівчинку. Залунали звуки скрипки. Вже через кілька хвилин – посмішки, знову і знову потиски рук, поцілунки, обійми і щасливі вигуки. Друзі знову разом, і Ернеста теж врятована!
Разом з білим тигром діти миттєво подолали сотні кілометрів, а Лон наздоганяв їх завдяки своїм здібностям, долаючи по двадцять кілометрів за секунду. Врешті друзі опинилися на лісовій галявині, білий палац Ліза у північній частині країни залишився далеко позаду. Та настав час прощання з магічним звіром, адже його стихія – повітря півночі, білого замку; він не може полишити північних країв Рондо. Аліна обіймала свого пухнастого друга, і її не залишало відчуття того, що вона щойно наблизилася до розгадки однієї з великих таємниць всесвіту.