– Я беру їх, тобто вояків, під свій контроль, – підняв підборіддя Хлоє і отримав добрячого штурхана від Вінсента:
– Що?
Через кілька хвилин почалися тренування.
Розділ XVIII. Птах Фенікс
З вогню зринає Фенікс-птиця!
У медальйоні ж – блискавиця!
Гарно попотівши і отримавши кілька подряпин, "бійці" врешті-решт припинили свої тренування. Юі сіла на землю, обхопивши коліна руками. Вона одна-єдина не мала ні відмітинки. Зате їх в Аліни було аж дві – одна на щоці, а друга тягнулася від лівого зап’ястка до ліктя. Аліна лежала на землі і мріяла про те, як вони переможуть Ліза! У Вінсента на спині і на правому коліні світилися синьо-зелено добрячі синці. Хлоє ж мав кривавий слід від лівого ліктя до плеча – справа рук Юі. Її стріла ковзнула по руці хлопця, не вп’явшись у тіло, але лишила по собі криваву борозну. Ця червона лінія неабияк докучала Хлоє, тож він приклав до рани листя
подорожника і пом’яті пелюстки лілії – це мало позбавити від болю і хоч трохи заживити рану. Всі мовчали.
Тут у сад прийшла Нора, вона принесла глек води, яблучні пиріжки і кілька груш.
"Вояки" накинулися на їжу з вовчим апетитом, адже вони не встигли до пуття попоїсти.
Потамувавши голод, діти порозлягались на траві, ніби ліниві коти.
Та невдовзі Юі схопилася і вимовила лише два слова:
– У дорогу!
І друзі, сердечно подякувавши Джону і Дженет та попрощавшись з Норою, рушили в дорогу.
Надворі – спекотне літо. Вийшовши за місто, до річки Аони, що протікала по землях країни Мано, мандрівники розбили табір.
Юі з Вінсентом робили курінь із гілок, та ось одна паличка, вивільнившись з чіпких пальців дівчини, вдарила її по носі. Юі, зойкнувши, відскочила вбік, затискаючи носа руками. Було совісно сміятися, але пригода чомусь всіх звеселила.
– Ги-ги-ги! – перекривила Юі. Зараз войовнича дівчинка почувалася так, ніби була йогом, що перед глядачами піднявся на кілька метрів над землею і тут же гепнувся вниз. Вона була ображена і принижена. Аби хоч трішки заспокоїтися, Юі відійшла від компанії і сіла осторонь на землю біля якогось згарища у позу "лотос" медитувати. Постаралася сконцентруватися на своїх почуттях, зібрала до купи всю свою силу та відвагу. Аж раптом поблизу неї, в попелі, щось ворухнулося. Вона здивовано простягла руку до вуглинок, що залишилися від багаття, і враз відсахнулася – з попелу здіймалося крило птаха. На очах у Юі відроджувався Фенікс. Юі тихцем покликала друзів. Легкими, нечутними кроками, щоб не сполохати птаха, підійшли два юнаки і дві дівчини. У військових обладунках вони виглядали старшими і сильнішими, та, звісно ж, тут і час минав швидше. До них згори долинав звук фанфар. Це був гімн, який віщував перемогу. Медальйони Хлоє та Аліни, опинившись під впливом сузір’я Волосожар, почали вібрувати. Юі взяла медальйон у подруги, в руках у неї він засвітився червоним сяйвом. Провела долонею по колу, яке було зображено в центрі на двох схрещених магічних мечах кришки медальйона. У ту ж мить із середини чарівної речі вилетіла синя блискавиця і влучила в камінь, розколовши його навпіл.
Медальйон відкрив друзям свою войовничу властивість – породжувати блискавиці! Почувся шурхіт крил – це птах Фенікс здійнявся в повітря.
Розділ XIX. Таємниця Хлоє
Жахливо, друг твій у біді!
Як помогти йому тоді?
– Поговорімо, Хлоє, – підійшла Аліна до хлопця. – Розкажи мені про себе, – подивилася йому в очі.
– Що тобі розповісти? Те, що я народився не в Рондо, а в Луамі (це місто в країні Ур)? Маг Уан прокляв мене і сказав: "Ця дитина буде проклята, поки вона з друзями, чиї імена починатимуться з букв А, В, Ю і Е, не позбавлять Ліза трону і хлопчик не займе там його місця". І тоді він прошепотів мені на вухо ім’я, яке колись, якщо я відкрию його комусь ще до того, як Ліз буде скинутий з престолу, може просто убити мене! Він подарував мені цих два медальйони і чарівний папірець, який велів передати тільки вірному другу з іншого світу, щоб той міг його розірвати на чотири частини та помістити у чотири різні стихії, але це тільки в разі крайньої необхідності. Я був ще малий, але Уан все це міцно вклав мені в пам’ять. Потім він пішов і більше не з’являвся! – сказав Хлоє. – Пізніше повітряним поштовим потягом мені доставили від нього посилку. У ній був плащ-невидимка! У пошуках справжнього друга я й подався на вашу планету, втрапив до твоєї школи.
Хлоє зазирнув дівчині в очі:
– Аліно, я тобі дуже вдячний за все, що ти зробила для мене та для жителів країни Рондо.
Дівчина зніяковіла.
– А ти пам’ятаєш те ім’я? – запитала вона.
– Так, пам’ятаю. Уан зробив так, щоб я його пам’ятав завжди. Проте мене хвилює інше: Ліз попіклувався, щоб я не міг його скинути з трону; коли мені виповниться чотирнадцять років, його магія подіє на мене так, що я скажу комусь це тричі кляте ім’я, і тоді … – юнак затнувся, уявляючи, що може бути потім.
– А чи довго ще до твого дня народження? – схвильовано спитала дівчина.
– Дай порахую, сьогодні посередник другої декади літа, шістнадцяте червня, мм... лишилося рівно п’ятдесят днів, тобто до двадцять шостого жовтня, – понуро відказав Хлоє.
– Не сумуй, ми обов’язково щось придумаємо! Ти не загинеш! Ми переможемо Ліза! – намагалася заспокоїти друга Аліна.
І тільки тут вона відчула неймовірний жаль до хлопця і… любов. Так, то була саме вона, справжня любов. Дівчина закохалася в цього чорнявого парубчака. У її душі запалав вогонь кохання, поваги, жалю і, врешті-решт, з’явилося непереборне бажання допомогти Хлоє: вона тепер знала його таємницю.
Аліна підійшла до щойно розпаленого Вінсентом вогнища і сіла поблизу, щоб заспокоїтись. Дівчина дивилася на вогнище прямим, різким і гострим поглядом.
– Я закохалась! Я люблю Хлоє. Я маю йому допомогти! Я! Я! Я! – подумки кричала вона.
– Ти будеш вечеряти? – запитала, підходячи, Ернеста. Вона несла котлети, хліб і молоко. Так спорядила їх на прощання Дженет.
– Не хочу, – відмовилась Аліна, і зараз же її шлунок дав про себе знати голосним бурчанням!
Ернеста посміхнулась і тицьнула подрузі в руки їжу. Аліна взяла пакунок, не відводячи очей від вогнища, – вона думала про Хлоє.
Розділ ХХ. Спроба Юі