— Ось що, — сказав Шеммер нарешті, — ми не можемо відкладати цю справу. Я вже втратив три години праці цих п’ятисот китайоз. Не можу ж я погодитися втратити ще три години заради того, що нам привезли не ту людину. Давайте покінчимо з цим. Це ж всього-на-всього китайоза.
Сержант згадав про поїздку, яку йому не хотілось відкладати, доньку торговця жемчугом і задумався.
— Якщо це й розкриється, обвинувачуватимуть Крюшо, — запевняв німець. — Але мало шансів, щоб розкрили. А-Чоу в усякому разі не буде скаржитись.
— Крюшо тут не винуватий, — заперечив сержант, — напевно переплутав тюремник.
— Так давайте кінчати. Нас не можуть звинуватити. Хто може відрізнити одного китайця від іншого? Ми можемо сказати, що просто виконали інструкцію, а якого китайозу нам привезли — не наша справа. Крім того, я дійсно не можу вдруге відривати всіх оцих кулі від їхньої роботи.
Вони говорили по-французькому, і А-Чо, хоч і не розумів жодного слова з їхньої розмови, знав, що мова йде про його долю. Йому також було ясно, що рішення сержанта буде остаточним, і він, не відриваючись, дивився на його губи.
— Гаразд, — вирішив, нарешті, сержант. — Продовжуйте. Це ж тільки китаєць.
— Спробую ще раз для певності, — Шеммер підсунув стовбур банана вперед, а ніж знову підняв до верхньої перекладини.
А-Чо намагався пригадати вислів із "Трактату про шлях до спокою". "Живи в згоді", прийшло йому в голову, але тут це було ні до чого. Йому не доведеться жити. Зараз він помре. Ні, це не допоможе. "Прощай тим, які тобі бажають зла", — але чию злобу він прощатиме? Шеммер та й інші діяли без злоби. Для них це була просто робота, яку треба виконати, така сама, як розчистка джунглів, спорудження греблі, розведення бавовнику. Шеммер смикнув вірьовку, і А-Чо забув про "Трактат... "
Ніж опустився з глухим стуком, відділивши геть кусок дерева.
— Чудово!— вигукнув сержант, припалюючи сигарету. — Чудово, друже мій!
Шеммер був задоволений похвалою.
— А йди сюди, А-Чоу, — сказав він на таїтянському наріччі.
— Але ж я не А-Чоу, — почав було той.
— Мовчати! — обірвав його грізний покрик Шеммера. — Тільки розкриєш рот, я розвалю тобі голову.
Наглядач погрозив А-Чо кулаком, і той замовк. Який толк суперечити? Іноземні дияволи все одно зроблять по-своєму. А-Чо дав себе прив’язати до сторч поставленої дошки, такої ж заввишки, як і він. Шеммер так туго стягнув ремені, що вони врізалися в тіло. А-Чо було боляче, але він не скаржився. Все рівно недовго болітиме. Він відчув, що дошка перекидається, і закрив очі. І в ту ж мить перед ним постав сад роздуму й відпочинку. Йому здалось, що він сидить в садку. Вітер навівав прохолоду, і дзвіночки на вітах відбивали ніжні звуки. Сонливо цвірінькали пташки, а із-за високої стіни доносився приглушений гамір сільського життя.
Потім А-Чо відчув, що дошка зупинилась, і з того, як напружились одні і розслабли інші мускули, зрозумів, що він лежить на спині. Відкрив очі. Прямо над ним, поблискуючи на сонці, висів ніж. А-Чо побачив підвішений Шеммером брус і помітив, що один із вузлів розпустився. Потім він почув різкий голос сержанта, який віддавав команду. А-Чо поспішно закрив очі. Йому не хотілось бачити, як опуститься ніж. Але він його відчув — на одну скороминущу і нескінченну мить. І в цю мить він пригадав Крюшо і те, що Крюшо говорив. Та Крюшо помилився. Ніж не лоскотав. Це було останнє, про що він подумав перед тим, як назавжди перестати думати.