"Еге! – подумки потішився Паспарту, – видно, кепські справи в джентльменів із Реформ-клубу!"
Удавши, що не помічає Фіксового поганого настрою, він підійшов до нього, сяючи усмішкою.
Детектив мав достатньо підстав проклинати свою фатальну невдачу. Ордера на арешт досі не було. Очевидно, він подорожує слідом за ним і може наздогнати його, лише якщо Фікс на кілька днів затримається в якомусь місті. Але Гонконг був останньою англійською територією на шляху Фоґґа, тож це означало, що його треба за всяку ціну затримати тут, інакше він остаточно вислизне..
– Ну як, містере Фікс, ви таки надумали супроводжувати нас до Америки? – запитав Паспарту.
– Так! – процідив крізь зуби Фікс.
– Отакої! – вигукнув із голосним реготом Паспарту. – Я знав, що ви не можете розпрощатися з нами. Що ж, ходімо, замовите собі каюту!
І вони разом увійшли до бюро морських повідомлень і замовили чотири каюти. При цьому службовець попередив їх, що "Карнатик" відремонтовано і пакетбот вирушить не наступного ранку, як передбачалося, а сьогодні о восьмій годині вечора.
– Чудово! – вигукнув Паспарту. – Це цілком улаштовує мого пана. Піду попереджу його.
Аж ось Фікс нарешті зважився. Він вирішив усе відкрити Паспарту. Це був, мабуть, єдиний спосіб на кілька днів затримати Філеаса Фоґґа в Гонконгу.
Вийшовши з бюро, Фікс запропонував своєму супутникові зайти в таверну освіжитися. Паспарту ще мав час і прийняв Фіксове запрошення.
На набережній вони надибали досить пристойну таверну. Обидва увійшли до неї. Це була простора, добре прибрана зала, у глибині якої стояло щось на зразок величезного похідного ліжка з численними подушками. На ньому лежало кільканадцять соньків.
Із тридцять відвідувачів сиділи за маленькими столиками з плетеного очерету. Хтось пив англійське пиво, ель чи портер, хтось смакував алкогольні напої – лікер, джин або бренді. Крім того, більшість курила довгі череп’яні люльки, натопкані кульками опіуму, змішаного з трояндовою есенцією. Час від часу хтось із курців непритомнів і скочувався під стіл, і тоді двоє офіціантів хапали його за голову й за ноги і клали на ліжко, де вже лежало близько двадцяти чоловік в останній стадії сп’яніння..
Фікс і Паспарту допетрали, що потрапили до однієї з тих курилень, куди сходяться нещасні, схудлі, отупілі люди, яким заповзятлива Англія щороку продає опіуму на двісті шістдесят мільйонів франків! Мерезенні мільйони, зароблені на використанні однієї з найзгубніших людських пристрастей!
Китайський уряд, упроваджуючи суворі закони, давно прагне покласти край цьому злу, та марно. Від забезпечених верств населення, яким колись було надано виключне право курити опіум, звичка перейшла до всіх прошарків суспільства, і спинити масове споживання дурману стало практично неможливо. У Китаї опіум курять повсюдно й особливо в центральній частині країни.
Чоловіки і жінки, що звикли вдихати дим опіуму, без нього відчувають боліснісудоми в шлунку. За день курець може викурити до восьми люльок, але через п’ять років такого життя він помирає..
В одну з цих численних у Гонконгу курилень і потрапили Фікс із Паспарту, вирішивши трохи освіжитися. Паспарту не мав із собою грошей, зате охоче скористався "люб’язністю" свого супутника, сподіваючись віддячити йому при нагоді.
Вони замовили дві пляшки портвейну, які француз високо поцінував. Фікс, більш стриманий, дуже пильно спостерігав за своїм супутником. Говорили про те, про се, а найбільше про чудову ідею Фікса також здійснити подорож на "Карнатику". Згадали, що пароплав має вирушити на кілька годин раніше встановленого часу.
Паспарту, спорожнивши обидві пляшки, підвівся, аби попередити свого пана..
Фікс притримав його.
– Хвилинку, – сказав він.
– Що ви хочете, містере Фікс?
– Мені треба з вами поговорити про серйозні справи.
– Про серйозні справи! – вигукнув Паспарту, допиваючи останні краплі вина, що лишилися на дні його склянки. – Що ж, ми поговоримо про них узавтра. Сьогодні мені ніколи.
– Залиштеся, – наполягав Фікс, – справа стосується вашого пана!
Паспарту при цих словах пильно поглянув на свого співрозмовника.
Вираз Фіксового обличчя здався йому дивним. Він знову сів.
– Що ж ви хочете мені повідомити? – запитав він.
Фікс понизив голос і, взявши парубка за лікоть, сказав:
– Ви здогадалися, хто я такий?
– Ще б пак! – усміхнувся Паспарту.
– Тоді я вам у всьому зізнаюся…
– Тепер, коли я й так усе знаю, приятелю! Це цілковите безґлуздя! Ну гаразд, давайте. Але спочатку дозвольте мені сказати, що ваші джентльмени даремно витратилися.
– Даремно?! – запитав Фікс. – Вам легко говорити. Одразу видно, що ви не знаєте, яка сума…
– Дуже добре знаю! – відповів Паспарту. – Двадцять тисяч фунтів.
– П’ятдесят п’ять тисяч фунтів! – виправив Фікс, стискаючи руку француза.
– Як? – вигукнув Паспарту. – Містер Фоґґ ризикнув!.. П’ятдесят п’ять тисяч фунтів!.. Ну, тоді ще більше підстав не втрачати жодної хвилини, – додав він, удруге намагаючись підвестися з-за столу.
– П’ятдесят п’ять тисяч фунтів, – повторив Фікс, із зусиллям посадивши Паспарту на місце й наказавши принести ще пляшку бренді. – У разі успіху я одержу премію дві тисячі фунтів. Хочете п’ятсот фунтів за умови, що ви мені допоможете?
– Допоможу вам? – здивовано витріщив на нього очі Паспарту.
– Так, допоможете мені на кілька днів затримати пана Фоґґа в Гонконгу!
– Що за чортівня?! Що за дурниці ви верзете! – загорланив Паспарту. – Мало того, що ваші джентльмени стежать за моїм паном, сумніваються в його порядності, так вони ще здумали йому перешкоджати! Мені просто соромно за них!
– Як! що ви цим хочете сказати? – запитав Фікс.
– Я хочу сказати, що це непорядно. Це однаково, що обібрати містера Фоґґа й витягти гроші з його кишені.
– Саме цього ми й прагнемо!
– Так це ж пастка! – заволав Паспарту, розбурханий дією бренді, що Фікс доливав у його склянку. – Справжнісінька пастка! А ще колегами називаються! Джентльмени!
Фікс нічого не втямив.
– Колеги! – продовжував кричати Паспарту. – Члени Реформ-клубу! Знайте ж, містере Фікс, мій пан – порядна людина, і коли він закладається, то грає за всіма правилами.