Незважаючи нате, що міжнародне координування зусиль у боротьбі з голодом було конче потрібне, протистоянь між країнами виникало не менше, ніж раніше.
За мільйони років людська раса не втратила своїх агресивних інстинктів, символічні знаки, зрозумілі лише професійним політикам, показували: тридцять вісім ядерних держав спостерігають одна за одною з войовничою готовністю. Усі гуртом вони мали достатній мегатоннаж, щоб зруйнувати всю поверхню земної кори. І хоч, на диво, досі ніхто ще не застосовував атомної зброї, так не могло тривати вічно.
А тепер із незрозумілих причин китайці почали продавати меншим країнам повний ядерний потенціал із п'ятдесяти боєголовок і з системою доставки. Ціна дорівнює лише 200,000,000 доларів, і найпростіші умови покупки.
Деякі експерти вважали, що, можливо, китайці просто намагаються зміцнити свою розхитану економіку, переводячи застарілі бойові системи в готівку. Проте існував й інший погляд: вони вигадали таку зброю, що не потребували іграшок на кшталт ядерних боєголовок. Ходили чутки про радіогіпноз за допомогою супутника, віруси примусу й шантаж штучними хворобами, від яких мали ліки лише самі китайці. Усі ці милі припущення являли собою, звичайно, пропаганду або чисту фантазію, але й повністю заперечити їх також ніхто не міг. Отже, щоразу, коли доктор Флойд відлітав із Землі, він не знав, чи буде хоч куди повертатися.
Коли єдиний пасажир зайшов у салон, його вітала стюардеса: "Доброго ранку, докторе Флойд. Я місс Сіммонс, від імені капітана Тайнеса й другого пілота Балларда я рада вітати вас на борту".
— Дякую, — відповів Флойд, усміхаючись, а сам подумав, чому всі стюардеси на космічних кораблях мають такі механічні голоси.
— Вирушаємо через п'ять хвилин, — вела далі стюардеса, жестом запрошуючи його в порожній салон для двадцяти пасажирів. — Ви можете обрати будь-яке місце, але капітан Тайнес радить вам сісти ліворуч біля вікна, якщо ви хочете спостерігати за процесом зльоту й посадки.
— Я так і вчиню, — відповів доктор Флойд, прямуючи до нарадженого місця.
Стюардеса ще трохи пометушилася біля нього, а потім рушила до своєї кабінки в кінці салону.
Флойд сів на сидіння, закріпив паски безпеки навколо талії й плечей та пристебнув портфель на сусіднє місце. За мить із м'яким клацанням увімкнувся гучномовець.
— Доброго ранку, — пролунав голос міс Сіммонс, — вас вітає спеціальний рейс № 3 з Кеннеді до Космічної станції-1.
Очевидно, стюардеса збиралася виконати для свого єдиного пасажира всю звичну промову перед зльотом, і Флойд не зміг стримати усміху, коли вона невблаганно заговорила:
— Наш рейс триватиме п'ятдесят п'ять хвилин. Максимальне прискорення — два же, ми будемо в стані невагомості тридцять хвилин. Будь ласка, не залишайте свої місця доти, доки не увімкнуться сигнальні вогні.
Флойд обернувся й гукнув через плече:
— Дякую!
Йому відповіли трохи збентеженою, але чарівною усмішкою.
Після цього єдиний пасажир спеціального рейсу відкинувся в кріслі й розслабився. Як він підрахував, ця подорож коштуватиме платникам податків трохи більше від мільйона доларів. Якщо вона не виправдає себе, то його виженуть із роботи, але він завжди може повернутися в університет до свого перерваного дослідження над формуванням планет.
— Починаємо зворотний відлік, — почувся в гучномовці голос капітана зі звичними для радіодикторів заспокійливими інтонаціями.
— Злітаємо через хвилину.
Як завжди, здавалося, що ця хвилина тягнулася вічність. Флойд гостро усвідомлював, які неймовірні сили зосередилися навколо нього, чекаючи на звільнення. У двох паливних баках космічного корабля й у системі накопичення енергії стартової доріжки дрімала сила атомної бомби. І вся ця енергія для того, щоб віднести його, Гейвуда Флойда, за дві сотні миль від Землі.
Тепер говорити старомодні "п'ять — чотири — три — два — один — пуск" не прийнято, надто дорого коштував цей відлік людським нервам.
— Запуск через п'ятнадцять секунд. Ви почуватиметеся краще, якщо почнете глибоко дихати.
Це справді правильно і з психологічної, і з фізіологічної позиції. Наповнюючи легені киснем, Флойд відчув себе краще. Коли катапульта почала розгойдувати свій тисячотонний снаряд, щоб жбурнути його над Атлантикою, він був готовий до будь-яких навантажень.
Важко сказати, коли саме вони відірвалися від землі й злетіли в повітря, але ракета раптово заревла вдвічі голосніше, а Флойд відчув, що чимдалі глибше занурюється в подушки свого крісла. Тепер, збагнув він, перша стадія польоту вже минула. Доктор хотів був глянути у вікно, але навіть повернути голову було важко. Це не спричинювало якогось дискомфорту, а, навпаки, перевантаження, прискорення й шалений рев моторів породжували в ньому незвичну ейфорію. У вухах дзвеніло, кров швидше бігала венами, Флойд почувався так добре, як ніколи впродовж багатьох років. Він знову став молодим, йому хотілося співати вголос — і тут можна було й співати, все одно ніхто не почує.
Це піднесення хутко минуло, коли до доктора Флойда повернулось усвідомлення того, що він залишає Землю й геть усе, що коли-небудь любив. На рідній планеті в нього зосталися троє дітей без матері, яка десять років тому відбула в ту фатальну подорож до Європи (Уже минуло десять років? Це неможливо. Але так воно і є…). Можливо, хоч заради них він мусить одружитися знову.
Він майже загубив відчуття часу, коли тиск і шум різко ослабли, а гучномовець проголосив:
— Підготовка до відокремлення нижнього ступеня. Руш!
Невеликий струс, і раптом Флойд згадав цитату Леонардо да Вінчі, яку він бачив колись на екрані в офісі НАСА:
"Великий Птах здійснить політ на спині великого птаха й принесе славу гнізду, в якому він народився".
Ну, тепер Великий Птах летів вище, ніж да Вінчі міг навіть уявити, а його використана частина поверталася назад на Землю.
Зробивши дугу в десять тисяч миль, порожній перший ступінь ракети планеруватиме в атмосфері, утрачатиме швидкість, поки приземлиться на мисі Кеннеді. За кілька годин після заправки й перевірки він уже знову буде готовий доправити іншу команду до царства сліпучої тиші, якої сам ніколи не досягне.