— Зараз видно лише кратер, — повідомив Майклз, — звідси праворуч за сотню метрів розташовано радіоантену.
"То ось воно яке", — подумав Флойд, коли автобус проминув сплющені куполи і під'їхав до узвишшя кратера. Його пульс пришвидшився, поки він чекав нагоди краще роздивитись аномалію. Машина обережно почала спускатися вздовж утрамбованої рампи в глибину кратера. І тут, саме така, як і на фотографіях, височіла МАТ-1.
Флойд жадібно вглядався в неї, не соромлячись, потім він похитав головою й знову глипнув. Навіть у яскравому світлі Землі цей об'єкт важко розгледіти, перше враження про нього — плаский прямокутник, вирізаний із вугільно-чорного паперу, плита здавалася зовсім пласкою, двовимірною. Звісно, це тільки оптична ілюзія, просто брила випромінювала так мало світла, що помітним став лише її силует. Поки спустилися в каньйон, пасажири всюдихода сиділи незвичайно тихо. Їх огорнуло благоговіння й невіра, що на поверхні мертвого Місяця змогло знайтися щось подібне, такий надзвичайний сюрприз.
Автобус зупинився на розвороті за кілька метрів від моноліту, щоб усі пасажири могли гарненько його роздивитися. Проте ідеальна геометрична форма — це, очевидно, усе, що варто було споглядати. Жодних позначок, що якось пригасили б його чорну чорноту. Моноліт являв собою застиглий згусток ночі, і на мить Флойд припустив, що, можливо, це лише частина якогось незвичайного природного витвору, народженого тиском і вогнем у глибинах Місяця. Але він знав, цю малоймовірну версію вже розглянули й відкинули.
За сигналом прожектори довкола кратера увімкнулись, і яскраве сяйво Землі змінилося іншим світлом. У Місячному вакуумі самі промені, звісно, були невидимі, але вони формували еліпси, у центрі яких височів моноліт. Там, де вони торкалися чорної поверхні брили, вона, здається, поглинала їх.
"Це скринька Пандори", — чомусь подумав Флойд, і раптом його огорнуло лихе передчуття. Ця скриня лише чекає, щоб її відкрили цікаві й легковажні люди. А що вони знайдуть усередині?
Розділ 13
Місячний світанок
Головний гермокупол на ділянці МАТ-1 становив усього-навсього шість метрів у діаметрі, і всередині нього було тісно й людно. Автобус, який приєднався до нього крізь один із повітряних шлюзів, додав трохи житлової площі.
Усередині цього герметичного шатра з подвійними стінами мешкали, працювали й ночували шестеро наразі задіяних у проекті науковців і техніків. Там також уміщалася більша частина їхнього спорядження й інструментів, усі запаси, які не могли бути облишені у вакуумі, кухня, туалет і ванна, геологічні зразки й маленький телеекран, завдяки якому знахідка могла перебувати під постійним наглядом.
Флойд не здивувався, коли Галворсен захотів зостатися в шатрі, він пояснив свій вибір навдивовижу чесно.
— Я ставлюся до скафандрів, як до неминучого зла, — мовив адміністратор. — Мені доводиться їх одягати чотири рази на рік для загальних оглядів. Якщо ви не заперечуєте, я посиджу тут і подивлюся все по телевізору.
Ці упередження проти скафандрів зараз звучали вельми старомодно, скафандри нового покоління були набагато зручніші, ніж оті незграбні одоробла, які випало вдягати першим дослідникам Місяця. Тепер скафандр одягався за хвилину без будь-якої сторонньої допомоги й був майже ввесь автоматизований. Скафандр "Мк V", у який обережно вбрався Флойл, захистить його від усіх місячних небезпек дня і ночі.
У компанії доктора Майклза він вийшов до невеликого повітряного шлюзу. Коли стихла пульсація насосів і його костюм майже непомітно затвердів навколо тіла, Флойд відчув себе замкненим у тиші вакууму.
Цю тишу порушив звук рації, прикріпленої до костюма.
— Тиск у нормі, докторе Флойд? Нормально дихаєте?
— Так, усе добре.
Його напарник обережно перевірив усі показники й датчики ззовні костюма Флойда. Потім промовив:
— Добре. Ходімо.
Зовнішні двері відчинились, і перед ними відкрився місячний ландшафт, укритий курявою, місцевість мерехтіла й мінилась у світлі Землі. Рухаючись неквапливо, перевальцем, Флойд слідом за Майклзом виліз крізь люк. Ходити насправді було неважко, у парадоксальний спосіб костюм давав змогу відчути себе найближче до земних умов, аніж за увесь час перебування на Місяці. Вага й слабкий опір, який чинив костюм, створювали ілюзію земної сили тяжіння.
Відтоді, як сюди лише годину тому прибув доктор Флойд, краєвид змінився. Хоч зірки й серп Землі світилися так само яскраво, як завжди, чотирнадцятиденна місячна ніч майже закінчилася. Сяйво корони чимось нагадувало схід Місяця на Землі, а потім вершина радіовишки раптом спалахнула вогнем, спіймавши перші промені Сонця, що сходило.
Вони зачекали, поки керівник проекту й два його асистенти виберуться з люка, а відтак повільно попрямували через кратер до своєї мети. До того часу, як вони її досягли, на обрії з'явилася розпечена до білого тонка риска. Попри те що сонце з'явиться з-за небокраю лише за годину, зірки вже зникли.
Кратер досі перебував у тіні, але прожектори, установлені довкола обода, прекрасно освітлювали все навколо. Коли Флойд повільно спускався рампою до чорного прямокутника, він відчув не лише захоплення, а й безпомічність. Тут, коло самих кордонів планети Земля, людина зіштовхнулася з таємницею, яка може так і залишитися нерозкритою. Три мільйони років тому хтось теж прямував цим шляхом і залишив цей незнаний і, можливо, незбагненний знак власної присутності, а сам повернувся до своєї планети або зірки.
Голос по радіо в скафандрі Флойда перервав його розмірковування:
— Говорить керівник проекту. Якщо ви станете в лінію от сюди, ми зможемо зробити кілька фотографій. Докторе Флойд, станьте в центрі. Докторе Майклз, дякую…
Ніхто, крім Флойда, очевидно, не вважав це фотографування за щось кумедне. Відверто кажучи, доктор навіть радів, що хтось прихопив фотоапарат. Це фото, безперечно, стане історичним, отож він хотів один примірник і для себе. Флойд сподівався, що його обличчя гарно видно крізь скафандр.
— Дякую, джентльмени, — сказав фотограф після того, як вони трохи сором'язливо попозували на тлі моноліту й він зробив кадрів дванадцять. — Ми попрохаємо базу вислати вам світлини.