А хіба він сам, Усікава, бере участь в особливо благородній, продуктивній праці? Сидить у дешевій квартирі й, заховавшись за шторами, крадькома фотографує людей. Хіба має право звисока критикувати чужі дії?
Не лише тепер, але й раніше траплялося щось подібне, коли працював адвокатом. Він не пригадує, щоб робив щось корисне для суспільства. Найпершими його постійними клієнтами були великі й малі лихварі, пов'язані з гангстерськими шайками. Усікава обдумував плани, як вони могли б найефективніше вкласти кудись свої зароблені гроші. Одним словом, допомагав пристойно їх відмивати. Мав причетність і до насильного виселення мешканців певних будинків, щоб звільнити територію й перепродати її будівельникам багатоквартирних будинків. Це приносило їм велику суму грошей. Він славився також як адвокат людей, звинувачених в униканні від сплати податків. Більшість клієнтів вважала звичайних адвокатів нерішучими й підозрілими. А от Усікава, коли до нього зверталися (звісно, за відповідну плату), ніколи не вагався й успішно виявляв свої здібності, досягаючи певних результатів. Тому на нестачу роботи не скаржився. Стосунки з сектою "Сакіґаке" встановилися в той час. Він особисто чомусь сподобався лідерові.
Якби Усікава працював так, як пересічні адвокати, то, мабуть, не заробив би на прожиток. Хоча невдовзі після закінчення університету він склав державні іспити й дістав кваліфікацію адвоката, але не мав зв'язків і надійного заступника. А через свою зовнішність не став членом впливої адвокатської контори. Якби ж він навіть відкрив власне бюро, то, діючи звичним способом, майже не мав би клієнтів. У світі мало людей, які винаймали б за високу плату адвоката з таким незвичним виглядом, як Усікава. Напевне, під впливом телевізійних п'єс, присвячених судовим справам, звичайні люди вважають, що здібний адвокат має інтелектуальне, з правильними рисами, обличчя.
Тому цілком природним чином дійшло до того, що Усікава зв'язався із сумнівним світом. Люди цього світу зовсім не звертали уваги на його зовнішність. Скоріше навпаки — саме це стало головною причиною, чому йому довіряли і вважали своїм. Бо вони й Усікава опинилися у становищі, коли нормальний світ їх не приймав. Вони цінували його кмітливість, високі практичні здібності й небалакучість, а тому доручали таємну роботу з великими грошовими оборудками й щедро оплачували її успішне завершення. Усікава швидко набрався потрібного вміння і навчився ухилятися від правосуддя у випадках, дуже близьких до порушення закону. Він мав добру інтуїцію і був обережним. Але одного разу, коли, здається, лихий його попутав, Усікава необачно, з жадібності, вихопився наперед і переступив через делікатну лінію. І хоча якось уникнув кримінального переслідування, його таки виключили з Токійської асоціації адвокатів. Усікава вимкнув радіо й закурив сигарету "Seven Stars". Вдихав її дим глибоко в легені й повільно видихав. Порожню бляшанку з-під консервованих персиків використав як попільничку. "Якщо я так і далі житиму, то, напевне, й смерть моя буде негідною, — міркував він. — Невдовзі спіткнусь і впаду десь сам-один у темну яму. Навряд чи хтось помітив би, якби мене ось зараз не стало. Навіть якби я зойкав, то мого голосу ніхто б не почув. І все-таки нічого не залишається, як жити до самої смерті по-своєму. Бо хоча такий спосіб життя й не заслуговує на похвалу, іншого в мене нема". Здібностями в цьому Усікава не поступався майже нікому на світі.
О пів на третю з дверей будинку вийшла дівчина в бейсбольній шапочці. Вона, з порожніми руками, швидко промайнула в полі зору Усікави. Він поспішно натиснув кнопку електропривода й тричі клацнув затвором фотоапарата. Цю худорляву дівчину років шістнадцяти-сімнадцяти з довгими руками й ногами та привабливими рисами обличчя бачив уперше. Маючи гарну поставу, вона скидалася на балерину. На ній були збляклі сині джинси, білі тенісні туфлі з гумовою підошвою і шкіряна куртка чоловічого покрою. Волосся вона убгала за комір куртки. Відійшовши від дверей кілька кроків, дівчина зупинилась і примруженими очима глянула понад телеграфним стовпом навпроти. Потім перевела погляд униз і знову рушила. Звернувши ліворуч, зникла з поля зору Усікави.
Дівчина була на когось схожа. На когось знайомого. Кого Усікава бачив недавно. Судячи з її зовнішнього вигляду, можливо, була кінозіркою. Але ж, якщо не брати до уваги останніх новин, то Усікава не дивився телебачення і, здається, не цікавився красунями-кінозірками.
Усікава натиснув на акселератор пам'яті, й мозок запрацював на повну швидкість. Примруживши очі, щосили, що аж нерви заболіли, напружив його клітини. І тоді раптом збагнув, що цей хтось — Еріко Фукада. Він саму не бачив, а лише її фотографію у літературно-мистецькій колонці газети. Але її відсторонене благородство збігалося із враженням від чорно-білої фотографії. Ясна річ. Тенґо зустрічався з нею у зв'язку з тим, що переписував її "Повітряну личинку". Не виключено, що вона з ним дружила й переховувалася в його квартирі.
Після такого здогаду майже машинально Усікава нап'яв на голову в'язану шапку, одягнув темно-синю куртку й обгорнув шию шарфом. А коли вийшов з дому, то побіг у тому напрямі, куди пішла дівчина.
Дівчина йшла досить швидко. Можливо, й не варто її доганяти. Адже вона була з порожніми руками. А це означало, що вона не збирається йти кудись далеко. "Мабуть, розумніше спокійно почекати її повернення, а не привертати до себе її увагу своїм стеженням", — подумав Усікава, але вже не міг зупинитися. Щось у ній його мимоволі зворушило. Так само, як увечері світло з таємничими барвами викликає в людській душі особливі спогади.
Невдовзі Усікава знову побачив її постать. Зупинившись на узбіччі вулиці, Фукаері уважно заглядала у вітрину крамнички канцелярського приладдя. Мабуть, щось її зацікавило. Обернувшись до неї спиною, Усікава стояв перед торговим автоматом. Добувши з кишені дрібні гроші, купив банку теплої кави.
Згодом дівчина знову рушила. Усікава поставив на землю банку з недопитою кавою й, тримаючись на певній відстані, подався за нею. Бачив, що дівчина приділяє багато уваги тому, як іде. Здавалось, вона рухалася поверхнею просторого, без найменших хвиль, озера. Так вона могла йти по воді, не потонувши й не замочивши взуття. Немов навчилася такого таємничого способу.