Василь Володимирович Биков, той автор, який писав про особистий гіркий досвід, перебуваючи на полях бою. Його повісті й оповідання наповнені смутком і голою правдою про період Великої Вітчизняної війни. Творчість Бикова знайшла відгук у серцях багатьох, не дивлячись на провокативний стиль написання і відхід від шаблону. Його праці не тільки цінувалися рядовим читачем, а й припали до душі іменитим режисерам. Що згодом стало приводом для екранізації деяких з його творів.
Білоруський прозаїк, що створив "лейтенантську прозу" без прикрас, вважається одним з найбільш нещадних реалістів свого часу. Його повісті проймають до душі, розповідаючи історію людей і їх доль на тлі трагедій. Він писав про людяність, її необхідність у всі часи і для всіх, чим і завоював любов багатьох читачів.
Народився автор 19 червня 1924-го року в Білорусі, в звичайній сільській родині. У сім'ї було ще троє дітей, сестра Валентина, молодший брат Микола, та Антоніна (померла у п'ятнадцять років). Його батько часто їздив на заробітки за кордон в Латвію. У роки Першої світової війни, будучи у складі царської армії, батько Василя був звільнений від служби. Проте незабаром, через фатальний збіг обставин, потрапив до німецького полону, де пробув деякий час. Батько письменника часто розповідав про пережите своїм дітям. Мати Василя, була простою привітної жінкою, яку обожнювали діти. Жили вони скромно в невеликому будинку в селі. Його сестра розповідала, що Василь був дивною дитиною, захоплювався малюванням, і любив ходити зранку на озеро ловити раків. У дитинстві, Биков мав звичку конспектувати свої почуття та думки у записник, але на жаль, ці записи не збереглися. Все дитинство він провів за читанням, не цікавлячись танцями, чи спілкуванням з однолітками.
Першу освіту автор отримував у сільських школах. Спершу, він навчався у рідному селі, потім перевівся в Двір-Слобідку, а згодом, почав відвідувати школу в селищі Кублічі. Після 8 років навчання, він нарешті випустився. Здобувати освіту Биков продовжив з 1939-го року, у художньому училищі у Вітебську, на факультеті скульптури. Але через відмову у стипендії, Василь кинув навчання. Згодом, майбутній письменник влаштувався на роботу аби заробити трохи грошей. Освіту він все ж таки отримав у 1941-му році, але вже у фабрично-заводській школі, де заочно здав іспити. Вже у воєнний час, Биков закінчив Саратовське піхотне училище.
Анітрохи не дивно, що основною темою творів автора стала саме війна. Участь у військових діях з 1941 по 1945, затаврувала незгладимий відбиток смутку на ньому. Письменникові доводилося бачити всі жахи, створені людською жорстокістю. І щоб очистити розум і серце, Василь взявся за письменницьке перо. Улюбленим жанром письменника стала повість, де в центрі кожної історії, виникає якась моральна проблема людини або ж суспільства. Автор зазначає, що його метою є повне розкриття персонажа за рахунок максимальної кульмінації сюжетних подій. Читачеві на розсуд даються думки, вчинки і долі героїв, аналізуючи які, ми повинні вирішити для себе, хто ж залишився людиною до кінця.
Варто сказати, що спочатку, Биков не планував писати про війну, адже хотів швидше забути все що з нею пов'язано. У своїх перших літературних намаганнях, він випустив сатиричний збірник "Хід конем", але той не знайшов позитивного відгуку ні в цензури, ні у читача.
Його літературна діяльність почалася з 1947-го року. Після мобілізації, чоловік почав працювати в редакції місцевої газети, і друкувати свої перші твори. У 1959-му році, виходить перший офіційний твір "Журавлиний крик", а в 1961-му повість "Третя ракета", яка і стала ключовою в його кар'єрі.
“Третя ракета” - повість, що ведеться від імені головного героя, якому довелося відправитися на фронт. Зіткнувшись в тісному окопі з різними людьми, ми слухаємо про їх життя, мрії та сподівання. І на противагу цьому, кожен має вирішити, як він вчинить сьогодні, опинившись один на один з ворогом.
Биков і не замислюється зупинятися, всупереч політичній критиці. Восени 1966-го року, він публікує нову повість "Мертвим не боляче" в журналі “Маладосць". Автор також активно переводить свої твори з білоруської на російську мову.
У 1970-му році на світ з'являється "Ліквідація". Провідною темою тут стає зрада та її наслідки. Головний герой разом зі своїм другом має пройти найважче випробування - тест на людяність. На жаль, страх перед смертю знищує всі зачатки моралі, і один з героїв не витримує тиску. Повість зображує не тільки зовнішні моменти, але й досліджує зломану душу зрадника, показуючи, як його вчинок змінює подальше життя.
Автор створює абсолютно різні розповіді за настроєм, але залишаючи тематику та атмосферу. В одному творі, він принижує людську слабкість та страхи, а в іншому, підносить моральний образ.
Так, у 1972-му році, був написаний "Обеліск", а в 1974-му "Дожити до світанку". Саме ці історії принесли автору нагороду та визнання. БиковуприсвоїлиДержавну премію СРСР. На сьогоднішній день, існує близько двадцяти кінострічок, що були зняті використовуючи сюжети його творів.
У часи “Перебудови”, він продовжує писати, але трохи змінює літературний напрям. Його повісті тепер наповнені трагедією 30-х років сталінського правління. Про бідність і занепад білоруських хуторів і сіл. У цей час виходять такі повісті як: "Знак біди" (1986-го), "Облава" (1990-го), “Кар'єр” (1986-го), "У тумані" (1987-го) та інші.
Автор був одружений двічі. Першою його жінкою стала вчителька російської мови та літератури - Надія Кулагіна. Разом, вони виховували двох синів. Незважаючи, на нібито міцний союз, через 30 років пара розлучилася. Другою обраницею письменника стала Ірина Суворова.
Починаючи з кінця 1997-го року, письменник перебрався жити за кордон. Спочатку у Фінляндію, а згодом мандрував до Німеччини і Чехії. За місяць до власної смерті, письменник вирішив навідатись до рідних країв. Василь довгий час страждав від раку шлунку. Він помер 22 червня 2003-го року у відділенні онкологічного госпіталя недалеко від Мінська.