Тютюнник Григір Михайлович – український, радянський письменник та перекладач, новеліст, поет та прозаїк.
$Ранні роки
Ранні рокиГригора Михайловича, який народився 06. 12. 1931 р. проходили у с. Шилівка на Полтавщині, в бідній селянській родині. В роки голодомору, сім'я Тютюнників, теж зазнає втрат, дід Григора Михайловича помер від голоду, а сам письменник не може ходити та розмовляти, хоча раніше все це вмів. Коли Григору було 6 років, його батька була заарештовано і відправлено в заслання за політичні погляди, де він за 11 років помер. Після арешту батька – матір Тютюнника вдруге виходить заміж. Після цього малого Григора забрали до себе родичі на Донбас. Ранні роки письменника проходили саме на Донбасі у родині татового брата — Филимона. Дядько та тітка стають другою сім'єю для Тютюнника. Дружина дядька Наталія Іванівна вчителювала у місцевій школі, де навчала дітей української мови та літератури, з раннього дитинства прищепила любов до літератури та племіннику.
У 1938 р. Григір Тютюнник починає навчання у першому класі у селі Щотове на Луганщині, де спочатку навчався в українському класі, згодом через невелику кількість учнів, український клас закривають і він навчається в російському класі. Момент закриття українського класу і навчання у російському спонукав письменника до 1962 р. розмовляти та писати лише російською мовою.
У 1942 р. дядька — Филимона Васильовича забирають на фронт, і тітка Тютюнника залишається у важкому стані із двома маленькими дітьми, сім'я голодує. Потім сам Григір Тютюнник згадує у своїй автобіографії про голод у тьоті, що вони їли зав'язь картоплі, жолуді, і люди які жили навколо порадили йому поїхати до матері, адже тітці самій було важко годувати своїх дітей, Григір так і зробив, він поїхав на Полтавщину до матері. Маючи 11 років маленький хлопчик ішов пішки із Луганщини на Полтавщину у торбі за плечима було тільки 9 сухарів та банка меду, яку дали сусіди з Луганщини в дорогу. Коли харчі закінчилися, Григір почав жебракувати, хоч сам себе засуджує за це, кажучи що це було невимовно соромно, але інакше він не міг поступити.
Два тижні 11-річний хлопчик ішов пішки сотні кілометрів і нарешті опинився у матері. Незадовго на Полтавщину перебирається і тітка – Наталія Іванівна, прибита горем, адже одна дитина її померла від голоду. Проте і на Полтавщині життя їх не радує, на будинок де жила сім'я Тютюнника впала бомба і сім'я залишилася без даху над головою. Сім'я часто просить притулку по чужих домівках, але ніхто в важкий час не хоче прийняти незваних гостей.
Після війни до дому повертається дядько Филимон Васильович і важко поранений зведений брат Григора Тютюнника – Григорій Тютюнник. Григорій Тютюнник був старшим братом Григора Тютюнника по лінії батька.
Юні роки
У юні рокиГригору Тютюннику прийшлося дуже важко.
У 1946 р, Григір закінчує 5 клас та поступає вчитися на ремісника в училище в Зінькові, за що одержує одежу і невеликий пайок – 700 грамм хліба, цим самим майбутній письменник рятує від голоду себе і матір.
Після закінчення училища в 1948 р. Тютюнник одержав 5 розряд слюсаря. Згодом його направляють у Харків, де він працює слюсарем-шліфувальником на машинобудівному заводі.
У 1949-р. , Григір Тютюнник хворіє на туберкульоз і повертається на Полтавщину, згодом був заарештований і ув'язнений на 4 місяці через те що не відпрацював стажу, після закінчення училища.
Після виходу з-під арешту Тютюнник працює в колгоспі, потім на будівництві Миронівської ДРЕС.
В 1951 р. Григір їде до дядька в Щотове Луганської області, де працює на шахтобуді слюсарем.
Юного Тютюнника призивають на службу у флоту, він спочатку несе службу в бухті Находка у Приморському краї, потім служить чотири роки радистом у Владивостоці.
В 1955 році Тютюнник повернувся із військової служби, паралельно навчається у вечірній школі та працює токарем у Щотовському депо.
В 1957 році Григір Тютюнник вступив у Харківський університет на факультет російської філології. Після закінчення університету Тютюнник, з 1962 р. , працює вчителює в донбаській школі.
$Творчість
Важке дитинство та не легка юність Тютюнника дали можливість включитися у літературнутворчістьлише під час несення служби в армії. Під час перебування у Владивостоці Григір вперше пробує свої сили в літературній діяльності, пише оповідання та твори російською мовою.
Перше друковане оповідання російською мовою «В сумерки», написане Григором Тютюнником, було опубліковане у п’ятому випуску журналу «Крестьянка» в 1961 р. , під псевдонімом Григорій Тютюнник-Ташанський. Згодом письменник переклав оповідання з російської мови на українську і відтоді пише лише рідною мовою.
З 1963 по 1964 рр. , Григір Тютюнник працює редактором в газеті «Літературна Україна», де були опубліковані нариси та оповідання письменника: «Дивак», «Кленовий пагін», «Рожевий морок», «Сито, сито. .. .».
Крім редакторської роботи в газеті «Літературна Україна», Григір працює у видавництві «Радянський письменник», «Дніпро», «Веселка» та «Молодь».
З 1964 р. по 1965 р. , працює редактором у журналах - «Дніпро» та «Зміна», де публікують новели Григора Михайловича, такі як: «Зав'язь», «На згарищі», «Місячної ночі», «Смерть кавалера», «У сутінки».
З 1966 р. Григір Тютюнник входить в Спілку письменників України, але на жаль його присутності там не раді, все через прямоту письменника.
Згодом Григір Тютюнник захоплюється кінематографом, який якраз почав активно розвиватися, він пробує себе сценаристом у Київській кіностудії ім. О. Довженка, пише сценарій за романом «Вир», який написав Григорій Тютюнник.
Пізніше письменник повертається до літературної творчості та працює над своїми творами до кінця життя. У 1966 р. друкується перша збірка оповідань – «Зав'язь».
У першу збірку увійшла та однойменна новела «Зав'язь», в якій автор веде розповідь від першої особи та цим самим описує свою ліричну сповідь про перше кохання, яке порівнює із весною і зав’яззю на деревах.
Після дивовижного сприйняття читачем збірки «Зав'язь», світ побачили та інші збірки, які теж користувалися неабияким успіхом, серед них: «Батьківські пороги», «Крайнебо», «Коріння», «Степова казка», повісті «Климко» і «Вогник далеко в степу».
У 1968 р. Григір Тютюнник нагороджений премією за оповідання «Деревій».
З 1974 р. Україну накриває хвиля арештів української інтелігенції, в чорні списки потрапляє також ім'я Григора Тютюнника. Усім видавництвам було заборонено друкувати твори Тютюнника. Пізніше письменник зазначить, що: «Я сказав тільки половину правди у своїх оповіданнях, а мене вже викинули з літератури, а що б було коли б я розказав всю правду, — напевно б вбили?».
В 1980 р, Григір Тютюнник був нагороджений літературною премією у галузі дитячої літератури за повісті «Климко» та «Вогник далеко в степу».
Повість «Климко» вважається автобіографічною повістю. Через голод, який насунувся тоді на країну, малий хлопчина, віком 11 років, за порадами знайомих покинув дім тітки в якому проживав і в пошуках порятунку вирушив пішки з Луганщини на Полтавщину. Так, само і головний герой однойменної повісті Климко вирушає в дорогу за сіллю, щоб поміняти за харчі, щоб нагодувати тітку і її малих дітей. Климка на шляху у Слов’янськ спіткало безліч воєнних реалій, які йому доводиться терпіти на своєму шляху. Фінал повісті «Климко» - трагічний, головний герой подолавши багато перешкод зміг повернутися додому із сіллю, але на жаль перед самою домівкою в хлопчину потрапляє фашистська куля і він гине.
Крім літературної діяльності Тютюнник займався і перекладацькою діяльністю. Він здійснив переклади творів В. Шукшина, М. Горького, І. Соколова-Микитова та інших російських авторів на українську мову.
$Особисте життя
Особисте життяГригора Тютюнника пов'язане з його навчанням в університеті. У 1959 р. Григір одружується з вчителькою харківської школи – Людмилою Василівною. Саме завдяки дружині, яка навчалася на українській філології, і прив’язала Григору любов до української мови, Тютюнник починає писати та говорити лише — українською. У подружжя народилося двоє синів – Михайло та Василь.
Григір Тютюнник дуже любив свого батька, і після народження першого сина він твердо вирішив, що первісток буде мати ім'я Михайло на честь батька Тютюнника.
На даний момент живим залишився тільки молодший син Василь, у 2015 році старшого сина Михайла не стало він помер від онкологічного захворювання, молодший син – Василь, ще у 2008 році емігрував в Америку, де і живе по сьогоднішній день.
У Григора Тютюнника склалися не дуже хороші стосунки з матір'ю. Після того як батька Тютюнника – Михайла, було репресовано, матір зрадила з іншим чоловіком на очах у Григора, що сильно закарбувалося у дитячій пам'яті та відіграло чималу роль у подальших відносинах з мамою.
Матір Тютюнника – Ганна Михайлівна була молодшою від батька на 16 років, і після відправлення батька на Сибір неодноразово прагнула владнати своє особисте життя, та Григір був завжди проти та зазвичай коли у матері з'являється новий залицяльник, письменник йшов з дому.
Останні роки життя
Останні місяціжиття письменника були не легкими, після заборони друку творів Тютюнника, він важко переживає заборону друку його творів, не знаючи чи побачать світ підготовленні ним новели та повісті, чи дійдуть до читача його твори без зміни змісту. Остання повість, яку написав Григір Михайлович – повість «Житіє Артема безвіконного».
Письменник не зміг творити під тиском диктатури, що привело спонукало його до самогубства. .
6 березня 1980 р. на 48 році життя Григір Тютюнник покінчив життя скоївши суїцид, він повісився.
На вулиці Раєвській, у Києві, де проживав письменник, знайшли передсмертну записку – «Домучуйте когось іншого, а все моє і в мені спаліть». Друзі Тютюнника після його смерті повідомляли, що причиною самогубства могли були родинні стосунки, сім'я Тютюнників добивалася квартири, але завжди їх переносили з однієї черги в іншу. Але все ж таки більшість з них сходяться на думці, що на суїцид письменника наштовхнуло пресування з боку влади, що письменник не зміг його пережити. По смерті дружина письменника не згадувала, що Григір ніколи не засуджував людей, які скоїли самогубство, на думку Людмили Василівни, її чоловік можливо мав схильність до суїциду протягом усього життя.
Письменника поховали на другий день після самогубства на Байковому кладовищі у Києві.
Посмертно, 1989 році творчість Григора Тютюнника було відзначено премією Т. Г. Шевченка.