Омар Хаям
Омар Хаям – персько-таджицький поет, філософ, математик, астроном і астролог. Його називають найбільшим ученим ХІ століття і неперевершеним поетом рубаїв.
Завдяки своїм вченням і філософським віршам ОмарХаям став знаковою фігурою в історії Ірану і всього Сходу. Попри гоніння суспільством за вільнодумство і критику канонів Корану, мудрець намагався просвітити свій народ і мотивувати до істинних цінностей життя. Його праці принесли величезну користь для розвитку науки, а чотиривірші – досі підкорюють читачів лаконічністю й актуальністю.
Справжнє ім'я звучить як Гіяс ад-Дін Абу-ль-Фатг Омар ібн Ібрагім аль-Хаям ан-Нішапурі. Для легкого запам’ятовування ім’я генія скоротили до Омар Хаям.
Багато епізодів з біографії Омара Хаяма мають розходження серед біографів. Зокрема існує спір серед дослідників щодо дати його народження. Проте найвірогіднішою вважають дату народження, вказану в гороскопі, який собі склав сам поет. Йдеться про 18 травня 1048 року.
Слово «Хаям» з перської перекладається як «наметовий майстер» – це ремесло його пращурів. Власне, у згадках про батька відомого рубаїста і вказують, що він будував намети, тож мав гроші на хорошу освіту для сина.
Місто народження поета – Нішапур (нині це територія Ірану). Звідси і приставка в повному імені рубаїста – «ан-Нішапурі». У часи життя Омара Хаяма місто славилось багатьма ремеслами, ярмарками і бібліотеками. Відомо, що саме батько Омара Хаяма перекрив тканим куполом базарну площу Нішапуру. Про матір рубаїста зовсім нічого невідомо.
Чи був Омар єдиною дитиною у батьків – точно невідомо. Частина біографів вказують, що у філософа була молодша на 10 років сестра Аіша. Її ім’я означало «життя». Інші ж дослідники твердять, Омар – єдина дитина в сім’ї. До останньої версії біографи можуть схилятись через те, що сестра Хаяма померла ще маленькою від невідомої хвороби.
Це і стало причиною обрання Хаямом фаху лікаря.
З раннього віку Омар дивував рідних надзвичайними аналітичними здібностями й багатьма талантами. Хлопчик був дуже розумним, усидливий і допитливим.
Ще у дитинстві він навчився красномовно говорити, і протягом усього життя не переставав розвивати свої ораторські здібності.
Вже у 8-річному віці хлопчик цитував Коран, легко і завзято вивчав математику, астрономію та філософію.
Досягнувши 12 років, вступив до Нішапурського медресе (середня та вища школа). У цьому навчальному закладі опанував мусульманське право, а також здобув фах лікаря. Щоправда, медицина мало цікавила Хаяма. Натомість, юнак поглиблено вивчав праці грецьких математиків, а особливо твори астронома Сабіт ібен Курі.
Серед дослідників існує думка, що юнак навчався аристократичному медресе, в якому готували чиновників для державної служби найвищого чину. Єдине, виникає риторичне питання, чи було у його батьків достатньо коштів на оплату такого навчального закладу?
Сам Хаям виділялася старанністю і тяжінням до самоосвіти. У такий спосіб юнак опанував, зокрема, філологію, теософію, історію.
У 16 років він став сиротою – помирають від епідемії обоє батьків хлопця. Омар Хаям продавши батьківське житло і майстерню, подається до масштабного наукового і культурного центру – Самарканду. Працює вченим в медресе. Його успішні промови приносять йому шану й звання наставника.
Минає чотири роки і юний науковець їде до Бухари працювати зі сховищами книг, чому присвятив 10 років. За цей час пише чотири математичних праці. Перший трактат з алгебри він написав у 26 років.
Ще в ранній молодості Омар Хайям прославився мудрістю не за віком. До нього за порадою почали масово звертатись люди. Ідеї молодого філософа були нові й незвичайні.
У 1074 році Хаям отримав запрошення до Ісфахану – тодішньої столиці сельджуцького султана Джалал ад-Діна Малік-шаха. Відомо, що філософ став духовним наставником султана та очолив його обсерваторію. Малік-шаха зібрав найкращих астрономів й придбав найліпше обладнання. Він мріяв про новий Сонячний календар, оскільки чинний зороастрійський та місячний були недосконалими: один губив місяць за 120 років, за іншим унеможливлював планування сільськогосподарських робіт. Надії султана стали реальністю. Новостворений календар під керівництвом Омара Хайяма вирізнявся більш точними даними за всіма критеріями.
Для прикладу, річна похибка григоріанського календаря складала 26 секунд, а календаря Xаяма – 19 секунд. Перський календар (ще одна назва календаря Омара Хаяма) починався з весняного рівнодення й збігався з ритмами природи. Навесні й влітку місяці тривали 31 день, восени та взимку – 30 днів. У невисокосні роки завершальний місяць налічував 29 днів. Добова похибка накопичувалася тільки упродовж п’яти тисяч літ.
Новому календарю дали назву «Джалалі» – на честь султана. Він набув чинності в 1079 році. Діяв календар майже тисячу років – до 1976-го.
Не календарем єдиним прославився в цей період Омар Хайям. Він багато працював з математичними науками. Зокрема, піддав сумніву теорію Евкліда, що паралельні лінії не перетинаються. Його тлумачення теорії паралельних налічувала три книги.
Першим довів зв’язок алгебри з геометрією і створив власну систему обрахунків квадратних і кубічних рівнянь.
Хаям розробив «Астрономічні таблиці Малик-шаха», що набули популярності й активно застосовувались на середньовічному Сході.
Спираючись на власні астрологічні дослідження, писав рекомендації з харчування для різних знаків Зодіаку. Навіть створив власну книгу рецептів. За легендою, першу свою страву він приготував після смерті батьків, коли пішов у мандри. Знайшовши притулок в ослабленого старця, вирішив віддячити тому, приготувавши тому їжу. Юний Хаям знайшов у коморі старого яловичину й приступив до справи. Він згадав вчення Ібн Сини, що суміш часнику, вина і соєвого соусу швидко повертає людині втрачені сили. Застосувавши цю мудрість і спогади, як готували його батьки, приготував свій перший цілющий кулінарний шедевр. Так юнак врятував старого і зрозумів, яку лікувальну силу мала їжа.
Умів Омар Хаям і складати прогноз погоди. Щоправда, за одними джерелами, у сновидіннях, за іншими – науковим методом.
Після смерті шаха і прихильного до нього візира Нізам ал-мулька, імперія почала ділитись на дрібніші держави, обсерваторія не фінансувалась. Тому Хаям переїздить до Нішапура.
Переповідають, що дослідник здійснив паломництво у Мекку. Нібито у такий спосіб він хотів очиститись душу, бо приховував нікому невідому страшну таємницю.
Теологія займала важливе місце в житті Омара Хаяма. Його позиція до релігії суттєво різниться від суспільної. Скрупульозне вивчення священної книги спонукало філософа до іншого трактування – це гнітило священнослужителів. Однак автор прекрасно відділяв Бога і віру від релігійних інститутів. Хаям відокремлював Бога від віри, вважав, що Бог знаходиться у кожного в душі й не покидає людей.
На думку мислителя, всі ми тимчасові мешканці світу, тому маємо цінувати кожен прожитий моментом, а також вважати життям – даром, за який слід бути завжди вдячними. Також Хаям був гедоністом. Він вірив, що сенс життя в насолоді та потребах.
У філософії Омар Xайям вважав себе послідовником Авіценни (Ібн Сіни). На відміну від свого вчителя, він не дав цілісної, розробленої філософської системи. До нашого часу збереглися п'ять філософських творів Омара Хайяма: «Трактат про буття і повинність», «Відповідь на три питання: необхідність сперечання у світі, детермінізм і вічність», «Світло розуму про предмет загальної науки», «Трактат про існування» і «Книга на вимогу (про все сущому)». Всі філософські роботи Хаяма вирізаються лаконічністю, обсягом по кілька сторінок.
В доробку Омара Хаяма нарахували близько 5 тисяч рубаїв (лірико-філософські чотиривірші). Писав їх він на полях своїх наукових праць. Вважають, що таким було його хобі. Проте існує думка, що більшість рубаїв насправді – не його. Річ у тому, що за життя філософа не було надрукованої жодної збірки. Протягом століть його твори передавали з вуст у вуста, тож творчі надбання Омара Хаяма збільшувались в обсягах з кожною епохою. .
Таджицька поетеса і дослідниця творчості Омара Хаяма, Гулрухсор Сафієва, багато років збирала фольклор у місць проживання рубаїста. Вивчала і його рукописи в Ірані. Її дослідження мають підґрунтя вважати, що здебільшого саме народна творчість прослідковується у збірках Хаяма.
Також Гурлухсор Сафієва схиляється до думки, що ще одну частину рубаїв Хаяма написала його сучасниця – перська поетеса Махасті Гаджаві.
Всього дослідниця нарахувала 350 рубаїв, які можна вважати здобутком Омара Хаяма. Решта ж творів, твердить жінка, не містять ні рими, ні ритму, ні гри образів з думкою, характерних Омару Хаяму.
Таке твердження підсилює і факт, що з моменту смерті великого науковця спочатку знайшли лише 18 віршів з його ім'ям. Та вже наступного століття їхня кількість зросла до 100, і ця цифра примножувалася з кожною епохою.
Рубаї це традиційний жанр персько-таджицької лірики. Проте Омар Хаям вніс в рубаї свою родзинку – надав філософську глибину чотиривіршам, побудовану на його світогляді. Його рубаї дуже лаконічні й витончені. Вони не містять зайвих слів, при цьому сповнені глибокого сенсу. Недарма кажуть, що математика дисциплінуємо розум. Хайям, як видатний математик, дуже послідовний у своїх літературних працях.
Перекладачі об’єднали всі поетичні твори Хаяма в збірку «Рубайят».
Значна частина його рубаїв – це роздуму про сенс життя, його цінності, життя після смерті, справедливість, нескінченне пізнання та гідність.
Також у своїх чотиривіршах Омар Хаям міркує про несправедливість у суспільстві та мріє про витончений всесвіт. Виступає гуманістом, скептиком і раціоналістом. Він протестує проти всього, що обмежує і гнітить людину.
Як гарний аналітик, Хайям помічав несправедливий устрій світу. Його бентежило нерозуміння сучасниками справжніх життєвих цінностей. На його думку, людині слід навчитись радіти життю, навіть у період негараздів – цінувати кожну мить.
У рубаях Омара Хаяма не менш актуальною стала і тема вина. Тому в суспільстві склалась думка щодо пристрасті мислителя до спиртного. Проте, у часи Омара Хаяма за випитий ковток алкогольного напою саджали на кіл.
Насправді ж, у рубаях Хаяма вино містило прихований зміст. Коран забороняв цей напій, тож, оспівуючи його, філософ у певній мірі демонстрував протест церковним догмам. Людина, що спробувала вино для поета – це та, яка відчула ковток волі від релігійних законів.
Хаям не вірить в загробне життя. Він впевнений, що його після смерті не чекають пекельні муки, які нав’язує віра за грішні думки та вчинки. Через це поет не боїться смерті й спростовує релігійні твердження в своїх чотиривіршах.
У чотиривіршах Омара Хаяма – багато недомовок та інакомовлення. Він у такий спосіб спонукає читача поміркувати та зробити самостійно висновок.
Омар Хайям не пише про те, яким уявляє ідеальний світ. Він не вказує, якою має бути людина. Рубаїст лише заперечує те, що вважається позитивним і святим в Корані, відкидаючи мораль, нав'язану людству мусульманством.
У своїх творах філософ демонструю блискавичне володіння логікою. Застосовує її як зброю проти мусульманських догм, заперечуючи здоровий глузд Священного писання.
Однак немає підстав зображати Омара Хайяма повним атеїстом. Його ліричний герой відчужує себе від творця, не визнає справедливості його вироку, проте самого Бога він не заперечує. Він веде полеміку з творцем, але не ставить під сумнів його існування.
Любовна лірика Хаяма – це оспівування радощів і горя від кохання. Він пише про красу, як зовнішню, так і внутрішню. Висловлювання філософа про кохання були суперечливими. Він розглядав це почуття і як позитивне, і як негативне – таке, що руйнує. У його рубаях то звучить захоплення любов'ю і жінкою, то журба над долею людини, котрій любов зламала життя. Але його ставлення до жінки завжди було позитивним. Хайям вважав, що головною цінністю для чоловіка є улюблена жінка. Тому справжній чоловік зобов'язаний зробити свою обраницю щасливою. Для цього потрібно її любити, цінувати та поважати.
Проте, у філософа не знайти жодного рубая, повністю присвяченого опису коханої. Вона служить йому поетичним аксесуаром. Образ коханої, як і образ вина, став виключно засобом поетичного протесту автора.
Про любов науковець писав і міркуючи про дружбу, яку вважав даром. Він наголошував на тому, що щирих друзів насправді – небагато. Закликав не придавати тих товаришів, з якими ви пройшли труднощі та випробування.
«Рубайят» Омара Хаяма – це книга мудрості Сходу, яка актуальна в сьогоденні. Його міркування співали з поглядами людства майбутніх поколінь, та не були нерозділені його сучасниками.
Живучі в ХІ столітті, всесвітнього визнання науковець-поет отримав лише в ХІХ столітті. Записи Омар Хаяма виявив англійський дослідник Едвард Фіцджеральд. Він першим переклав їх на латинь та англійську й в 1857 році за власні кошти видав друком книгу «Рубайят Омара Хайяма» накладом у 250 екземплярів. На той час про поета і перекладача Фіцджеральда мало хто знав. Його зацікавили мотиви рубаїв перського науковця і він написав власну поему «Рубайят Омара Хайяма». Спочатку цю книгу ніхто не купував, та за кілька років її повністю розкупили. Подейкують, що першим її прочитав англійський поет Данте Габріель Россетті. Відтоді Фіцджеральд став відомою персоною, одночасно прославивши Омара Хайяма.
Поетична мудрість давнього перського жителя услід за Англією захопила всю Європу і Америку. Невдовзі перекладачі надали друге життя і науковим роботам Омара Хаяма. Суспільство вразив факт існування такої мудрої людини в далекому минулому. Відомо, що «Рубаят» носили з собою американські та англійські солдати обох світових воєн, а іменем поета називали крамниці та заклади відпочинку.
У себе на батьківщині Хаям не став таким популярним, як інші великі перські поети: Фірдоусі, Сааді, Хафіз. Для перського читача він був нетрадиційним поетом, оскільки вирізнявся особливим характером й образотворчими засобами. Втім не варто категорично вважати, що як поета його відкрили лише європейці. У Ірані його також поважали за вміння писати, інакше не зберегли б його рукописи з поетичними творами.
Нині його рубаї – стали крилатими висловами. Їх переклали багатьма мовами світу, в тому числі й українською. Серед перекладачів – відомий український поет та громадсько-політичний діяч Дмитро Павличко.
Про кохання писав, але ні про пасій, а ні про шлюб Омара Хаяма в біографічних відомостях не йдеться. Припускають, що жінки та діти не входили у його життєві плани, оскільки він міг накликати на них біду своєю діяльністю – вільнодумство у середні віки в Ірані вважалось неприпустимим.
Ще одна версія відсутності особистого життя в поета – бажання знайти єдину й ідеальну любов.
Останні роки життя Омара Хаяма, як твердять дослідники, були мало радісними. Його не сприймало тодішнє суспільство, засуджувало за вільнодумство. Вже у поважному віці науковець вирушив у свій останній хадж, а коли повернувся, викладав в медресе. Його в той час оточувало вже небагато учнів.
Припускають, що Хаям знав, коли помре і де буде похованим. За легендою, в останній день життя рубаїст читав улюблену книгу Авіценни. Зробивши паузу на главі «Одиничне та множинне», поклав між сторінок золоту зубочистку й велів покликати відповідних людей для складання його заповіту. Не ївши, і не пивши того дня, читав молитву. Згодом нахилився до землі й промовив: «О боже, ти знаєш, що я пізнав тебе в міру своїх можливостей. Вибач мені, моє знання тебе – це шлях до тебе». Так і пішов за межу у 83-річному віці.
Останні роки філософ жив у нужді та гонінні. Він фактично став відлюдником, лишившись без підтримки улюблених людей і засобів до гідного існування. Проте, до останнього подиху Омар Хаям відстоював свої ідеї і займався наукою, писав рубаї та просто насолоджувався життям.
У пророкуванні місця поховання перського мислителя переконався поціновувач його персони – Нізамі Арузі Самарканді. Останній – один з небагатьох, хто особисто знав Омара Хайяма і лишив про нього писемні згадки.
Так от, свого часу Хаям зауважив Нізаму, що його тіло буде спочивати там, де щовесни його могилу вкриватимуть опалі квіти з дерев. Так, вирішивши навідати прах науковця через 4 роки після його смерті, Нізамі Самарканді побачив стіну, яка огороджувала місце поховання від саду. З фруктових дерев, що хилились від саду, осипався квіт на могилу Омара Хаяма. Все було так, як і описував йому кумир ще за життя.
Легендами оповита і дата смерті рубаїста. За однією версію: не стало мислителя 23 березня 1122-го, за іншою, яка має найменше протиріч, – 4 грудня 1132 року.
Похований же він в рідному Нішапурі. Тривалий час його могила була занедбаною, лише в ХХ столітті її реставрувати й звели гробницю з обеліском.
Омар Хаям – геній з минулого, мудрість і вчення якого досі вражають світ. Його наукові відкриття – колосальні, а творчість – надзвичайне явище в історії культури народів Середньої Азії, Ірану та і всього людства. Ще б пак, філософські чотиривірші жителя середньовіччя пережили віки, але залишились актуальними й безцінними. Маленька книжечка з його рубаями досі живе на його батьківщині, мандрує багатьма країнами: переходить з рук в руки, зі століття в століття, змушуючи людей міркувати про життя, щастя та світ у цілому.