Олег Олександрович Кандиба народився 21 липня 1907 року (8 липня за старим стилем) в Житомирі. Рід Кандибів походить з давнього козацького роду корсунського полковника Федора Кандиби. Творив письменник під багатьма псевдонімами та криптонімами. Найчастіше підписувався, як Олег Ольжич, О. Лелека, М. Запоночний, К. Костянтин, О. Невідомий, О. Лелека, О. Світанок, О. , О. К.

Ранні роки

Народився в сім’ї відомого українського митця Олександра Олеся (справжнє прізвище Кандиба). Ріс допитливим хлопчиком, з охотою тягнувся до знань. Мати Віра Антонівна мала величезний вплив на формування особистості та розвитку талантів сина. У віці трьох років навчився читати. У п’ять років почав писати перші римовані рядочки, а згодом створив цілу п’єсу на три дії та проілюстрував її. Мав хист до мов, музики та живопису.

У 1919 батько виїздить до Будапешту, як дипломат з питань освіти та культури УНР. Матеріальне становище сім’ї зазнає скрути. 12-річний Олег мандрував навколишніми селами, намагаючись виміняти якісь цікаві речі що було на хліб та картоплю. Якщо все проходило вдало і вдавалося роздобути харчі, то додому повертався з важким мішком на худеньких плечах. Не ставали перепоною ані гніг, ані мороз, ані дощ.

Дуже любив подорожувати та досліджувати навколишню територію. Часто з товаришами вирушав в піші походи або користувався залізничним транспортом. Бував у Карпатах і добре знав цю місцевість. Згодом об’їздив на велосипеді майже всю Німеччину.

Освіта

До 15-річного віку Олег жив в Україні та був не байдужим до злету та занепаду української державності. Здобував початкову та середню освіту у Пущі Водиці, що на Київщині. Освоїв гру на піаніно та скрипці, навчався живопису. В навчанні хлопець виявляв свою наполегливість та обдарованість. Був одним із найкращих учнів, не зважаючи на важкі часи, які переживала його родина після еміграції батька.

В 1923 році Віра Кандиба разом із сином покидають україну і їдуть до Німеччини. В Берліні вони зустрічаються з головою сімейства через довгих чотири роки розлуки. Згодом шляхи заводять родину до Чехословаччини. Оселяються Кандиби в селі Горні Черношіце, що поблизу столиці.

В 1924 році в Празі складає гімназійні іспити Українського громадського комітету на відмінно.

Під час навчання в гімназії Олег присвячує багато часу та зусиль вивченню української історії, етнографії, досліджує фольклорну спадщину. Починає записувати народні пісні та продовжує цю справу впродовж всього життя. Глибока обізнаність в історичних фактах з життя українського народу згодом знайде місце в науково-публіцистичних та та історіософічних статтях.

Зростання в осередку творчих та ерудованих українських емігрантів значною мірою спонукало Ольжича до саморозвитку та самовдосконалення.

В 1924 році вступає на перший курс Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова у Празі на факультет історії та літератури. Ректором закладу на той час був Л. Білецький. Вплив на вибір фаху чинить професор Вадим Щербаківський, який читав студентам лекції з археології.

Впродовж 1925 - 1929 років паралельно навчається в двох вишах - Карловому та Українському Вільному Університеті, одним із засновників якого був його батько Олександр. УВУ став фундаментом української науки та освіти в еміграції. Заклад співпрацював з іншими європейськими університетами, в тому числі з Карловим. Українське студентство мало за честь вивчати дисципліни з українознавства на базі УВУ. Особливої слави зазнала кафедра археології.

Наполягав на відвідуванні додаткових занять під час навчання в Карловому Університеті і батько Олега. Він був добре знайомий із Вадимом Щербаківським і розумів, що той зможе знайти застосування здібностям та захопленням сина. Щербаківський залучав студентів до наукових робіт з історії та археології. Крім цього, Ольжич вивчав історію України, лекції читав Дмитро Дорошенко та історію українського мистецтва, яку викладав Дмитро Антонович.

В рамках курсу археології студенти досліджують кам’яну добу, культуру мальованої кераміки, бронзову та сарматську добу. В. Щербаківський вважав Ольжича своїм найкращим учнем та сприяв його вступу до Карлового університету в Празі. Там майбутній поет обирає факультет філософії, але своїм вподобанням не зраджує, продовжує вивчення археології та історії мистецтв.

Рішення обрати фах археолога належало юнакові, однак батьки, очевидно, підтримували вибір сина. В Карловому університеті викладає археолог професор доктор Любор Нідерле доброзичливий у ставленні до студентів з родин українських емігрантів, дослідник старослов’янської культури Любор Нідерле, знавець мистецької історії професор Матейчек, антрополог професор Фоустек. Особлива увага приділялася саме практичним та лабораторним заняттям, на яких опрацьовувались методи консервації та реконструкції археологічних знахідок. Чотири наукові роботи Ольжича, над якими він працював під час навчання в університеті, безпосередньо пов’язані з археологією та українознавством.

В 1929 році отримує диплом про здобуття вищої освіти.

В 1930 році захищає докторську дисертацію на тему мальованої кераміки на території Галичини. Довга робота над архівами та експонатами музеїв, спеціальною літературою, власні дослідження мальованої кераміки Південного-Сходу Європи та України стали основою дисертації. Ольжич зробив власний аналіз трипільської кераміки, розробив хронологічну і типологічну класифікацію. Унікальність та високу якість наукової роботи підтвердили рецензії відомих археологів.

У віці 23 років Ольжич опанував всі сучасні методи археологічних досліджень та утвердився, як молодий, перспективний науковець завдяки своїй наполегливості та хорошій якості освіти в УВУ та Карловому університеті. Майбутнє пророчило юнакові блискучу кар’єру археолога-дослідника.

Творчість

В 1928 році виходить друком перше оповідання під назвою “Рудько”, підписане псевдонімом О. Лелека.

Впродовж 1928 - 1929 років співпрацює зі Львівським Науковим Товариством імені Т. Шевченка. В рамках співпраці проводить дослідну роботу на території Східної Галичини.

В 1929 році публікує перші вірші на сторінках періодичних видань “Студентський вісник” і “Літературно-науковий вісник”.

Вступає до Організації українських націоналістів, налагоджує випуск легальних та нелегальних видань.

У 1930 - 1932 роках розгортає активну наукову діяльність. В 1931 році отримує стипендію Празького Слов’янського інституту для поїздки до Австрії та Німеччини для пошуку потрібних даних. Результатом напруженої дослідницької роботи стають статті, які охоче публікують поважні наукові видання.

Ольжич прагнув популяризувати археологію, тому в 1932 році почав друкуватися в Львівському журналі “Новий час”.

В 1935 році у Львові виходить друком його перша поетична збірка під назвою “Рінь”. Збірці притаманний вишуканий поетичний стиль та індивідуальний почерк поета-науковця. Попри відсилки на точні історичні факти, лірика Ольжича ллється чистим джерелом натхнення. Фах археолога яскраво проглядається крізь римовані рядки. Осягнути всі глибини поезій може лише ерудована та історично підкована людина.

Окрім проведення розкопок та досліджень, публікацій наукових статей, Ольжич бере активну участь в громадському житті. В 1936 виголошує 15 доповідей на базі Українського Історично-Філологічного Товариства в Празі.

В 1937 році завершує роботу над працею про трипільську культуру на території села Шипівці, що на Північній Буковині.

В 1938 році на базі Американської школи передісторичних дослідів читає студентам лекції на тему європейської археології, спираючись на власні, часто ще не опубліковані, дослідницькі роботи.

Цього ж року організація Державного Відродження України запрошує Ольжича до США, з метою залучити його до створення Українського Наукового інституту в Америці. В співпраці з професором міннесотського університету Олександром Неприцьким-Грановським інститут було створено. Лекторами УНІА стали українські науковці, які на той час викладали в американських, канадських та європейських вишах.

У 1938 році Ольжич з допомогою батька Олександра Олеся готує до друку збірку УНІА, до складу якої мали увійти етнографічні праці. Весь текст було зібрано і підготовлено до друку в місті Хуст, але весною 1939 року матеріали були повністю втрачені, внаслідок події Угорської окупації. За кілька місяців О. Ольжичу вдається відновити втрачену збірку і видати її в Празі. Праця про ранн. трипільську культуру Галичини, яка також потрапила на сторінки збірника, стала останнім археологічним доробком науковця. Невдовзі припинив своє існування і УНІА.

В 1940 році в Празі видає другу поетичну збірку “Вежі”. Події минулого та теперішнього зливаються воєдино, являючи собою виклик сучасному патріоту. Імпресіоністичні прийоми роблять цю збірку відмінною від першої. В поезії постає відважний борець, що над прірвою простує до великої мети, відтворюється напружена й тривожна атмосфера боротьби. Чільне місце в збірці посіла поема “Городок. 1932” про непросту діяльність націоналістичного підпілля. В другій частині автор закликає не миритися з роллю раба у власній державі.

Третя збірка під назвою “Підзамчя” зустрічається зі своїм читачем лише в 1946 році, після смерті автора. Ольжич встигає повністю підготувати її до друку. Збірка відображає творчі пошуки поета, високу духовність, філософське сприйняття дійсності.

Особисте життя

В 1940 році, після розколу ОУН, гостро засуджує розкол та утворення революційного проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою.

В період Другої світової війни вирушає до Києва та організовує підпільну націоналістичну діяльність.

Розуміючи неминучість перемоги радянських військ та окупації рідної землі, створює так званий “курінь смерті”. Команда добровольців мусила залишатися за лінією фронту, аби організовувати масштабні диверсійні акції проти ворога.

В 1944 році фашисти вистежують львівську квартиру і 25 червня арештовують О. Ольжича.

До сьогодні достеменно не досліджено причину та передумови арешту. Згідно з однією з версій, його здала гестапівцям одна із зв’язкових, що незадовго до цих подій потрапила в полон.

Існує припущення, що фашисти цілеспрямовано розшукували “особливо небезпечного злочинця” через рукопис книги “Революція рве кайдани”, в якій йшлося про злочинні дії Рейху щодо української держави.

Ще однією з причин арешту могли бути спроби О. Кандиби зв’язатися з західними побратимами, які саме були напоготові відкрити другий фронт.

Смерть

Оцінивши в’язня, як загрозливого для фашистської ідеології, Ольжича негайно доправляють до Берліна для допитів. Згодом він опиняється в німецькому концентраційному таборі Саксенгаузен. Як один із лідерів націоналістичного руху, володіє важливою інформацією про українське підпілля. Під час допитів зазнає жорстоких побоїв та катувань. Останні дні проводить в камері смертників. Достеменно не відомо 9 чи 10 червня 1944 року серце українського патріота перестало битися. Жодної інформації про діяльність побратимів, які залишилися на Батьківщині, Ольжич не видав ворогові, залишаючись вірним ідеї до останнього подиху