Ранні роки
Панас Мирний (справжнє прізвище Рудченко) народився 13 травня 1849 року в Миргороді на Полтавщині. Батько майбутнього письменника, Яків Рудченко, працював бухгалтером у повітовому казначействі. Мати, Тетяна Іванівна, була безграмотною і займалась домогосподарством та вихованням чотирьох дітей.
Хлопчик у дитинстві був досить спокійним і замкнутим. Сім'я жила дуже бідно і кормились загалом з власних земельних угідь.
Освіта
Початкову освіту хлопець здобував у парафіяльному училищі Миргорода, а згодом у Гадяцькому повітовому.
З чотирнадцяти років Панас пішов на службу. Спочатку працював писарем у судді, а далі став помічником бухгалтера.
Потім, у 1871 році, він переїхав до Полтави де працював у казначействі губернії, як його батько. Робочі традиції Панасу не подобались. Перед п'яними компаніями і гуляннями він віддавав перевагу читанню книг. Незважаючи на це, до роботи Панас відносився досить серйозно і відповідально. Тому його неодноразово нагороджували, а саме ордерами Анни, Володимира й Станіслава. У 1910 році був нагороджений золотою табакеркою. Тридцять чотири роки із загального трудового стажу в сорок один, Панас Якович провів на керівній посаді.
Творчість
У Російській імперії в той час переслідувалась українська мова. Через це найперші твори письменника, під псевдонімом Панас Мирний, виходили у періодичному виданні Львова "Правда" у 1872 році. Це був вірш написаний українською мовою "Україні" та твір "Лихий попутав". У 1875 році, співпрацюючи з братом І. Біликом, Мирний завершив працю над одним із своїх найвідоміших творів «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Через Емський приказ 1876 року у Росії роман опублікувати не дозволили, тому він побачив світ у 1880 році в Женеві. Перед тим в 1877 році публікується тут же його твір «Лихі люди».
З середини 1880 року Мирний починає публікуватись на Наддніпрянщині. З 1883 по 1884 роки у альманасі "Рада" опублікували деякі частини "Повії" та цикл оповідань "Як ведеться так й живеться".
Панас Якович, як письменник, ніколи не гнався за славою та грошима. Його основною метою було зображення українських реалій, буденного життя селян та кріпаків загалом. Намагався своєю творчістю полегшити життя нужденним і змінити соціальний устрій.
Твори письменник писав ночами. До нашого часу дійшло багато його рукописів. Більшість з яких залишились недописаними, адже у автора багато сил і часу займала чиновницька праця.
Усі твори автора були автобіографічними. Він у своїх оповіданнях описував розповіді з власного життя чи найближчого оточення.
У 1886 році письменник публікує вже у Києві свої твори "Збираниця із рідного поля", а також «Перемудрив». В цей час на теренах Західної України публікуються "Думи про військо Ігореве", "Лимерівна", "Казка про Правду й Кривду".
Панас Якович займав активну громадську позицію. Починаючи з 1875 р. ввійшов до складу нелегального товариства Полтави "Унія". Його основна діяльність полягала у розповсюджені забороненої україномовної літератури серед простого люду. Саме через цю свою підпільну діяльність автор попав у немилість цензури і змушений був публікувати більшість своїх творів у Женеві чи Львові.
У 1905 році в Полтаві утворилось перше видання українською мовою "Рідний край". Письменник став редактором альманаху. На жаль, вже у 1907 році, видання було закрите через демократичну позицію, яка не задовольняла тодішню владу.
Натхненний його творчістю, у літературні наставники Мирний обрав собі Михайла Драгоманова. Панас Якович став послідовником його творчості і згодом сформував свій неповторний літературний стиль. Він почав творити у реалістичному жанрі з нахилом на психологізм.
Творча еволюція поступово привела автора до написання романів та соціальних повістей. У своїх творах зрілого періоду Панас Мирний віддає перевагу опису людських душевних переваг над чистим етнографізмом.
Літературний псевдонім дав змогу письменнику активно публікуватись, вести громадську діяльність та перебувати на чиновницькій службі. Через свої конспірації він залишався невідомим широкому загалу. Але це ще пояснюється і тим, що автор не любив слави. Він завжди говорив, що необхідно дбати за працю на користь Батьківщини, а не за власний зиск. Автор підтримував зв'язки з багатьма культурними діячами сучасності, такими як Лисенко, Старицький, Карпенко-Карий, Кропивницький, Коцюбинський, Леся Українка, Заньковецька. За участі Мирного, літератор на той момент був членом комісії у міській думі, в Полтаві був споруджений пам'ятник першовідкривачу української писемності - І. Котляревському.
В розпал першої революції у Росії письменник проводить агітації за рівність прав жінок. Також пише відозви у яких закликає до боротьби за вольності.
Панас Якович активно просувався по кар’єрних сходинках. Спочатку він отримав звання надвірного, потім радника колезького і нарешті статського. Так як він був кавалером ордена Володимира, то у 1901 році Панасу дали дворянський титул. Це надавало особливі привілеї - діти письменника з цього часу могли відвідувати гімназію.
У 1914 році царська влада заборонила урочистості з нагоди роковин смерті Тараса Шевченка. Панас Мирний з цього приводу написав обурюючу відозву проти режиму. Як наслідок, вже у 1915 році був оголошений у розшук політично підозрілий Панас Мирний.
Спас письменника від тюрми псевдонім. Обшук у квартирі Рудченко проводився не ретельно. Ніхто не підозрював чиновника у підпільній літературній діяльності. Рукописи Мирний зберігав у коридорі в ящичку для зберігання сала, куди поліція не добралась.
Після лютневої революції 1917 року письменник спочатку був на боці Центральної ради, а згодом він підтримував Петлюру. Згадка про цей факт була в "Літературній енциклопедії" 1930-го року. Щоправда про це згодом забули, адже вже при радянській владі Мирний працював у губфінвідділі.
Особисте життя
Перші почуття прийшли ще в молодості у 1865 році до панночки Олени Олексіївни. Через надмірну сором'язливість, він так не зумів зізнатись дівчині в коханні, але згадки про неї залишив на сторінках свого щоденника.
Далі були стосунки з дівчиною-наймичкою. Панас хотів одружитись. Та любов була не взаємною і остання пов'язала своє життя з москальським солдатом.
Нещасливі почуття сподвигли письменника на написання роману "Повія". Головна героїня твору мала збірний образ усіх попередніх невдалих кохань Мирного.
Майбутня дружина, Олександра Шейдеман, була молодша письменника на чотирнадцять років. Познайомилась пара у 1888 році, на той момент Панас Якович мав уже певне ім'я у літературних колах Полтави. Вони одночасно відвідували літературний вечір у етнографа Василенка. Дівчина росла у родині військових, батько був капітаном, а брат дослужився до генеральського чину. Саша закінчила музичне училище у Харкові, була начитаною і спілкувалась вільно декількома іноземними мовами. Дівчина викладала музику у інституті благородних дівиць та збиралась одружитись з лікарем із Петербурга. Своєю красою, освіченістю й незалежністю дівчина вразила Панаса. Він писав їй любовні листи і вже в квітні 1889 року пара одружилась. Святкування урочистої події відбулось в домі нареченої. Родичі зі сторони нареченого надіслали лише привітальну листівку, на святі присутні не були.
Шурочка, як ласкаво називав дружину Панас, подарувала йому трьох діток. Після народження середнього сина, у 1893 році, її здоров'я значно погіршилось. Почалися часті істеричні напади. Боючись, що це переросте у нервовий зрив, Панас Якович відвозить дружину на лікування до Харкова.
Олександра завжди спілкувалась російською мовою, мала панські повадки. Така поведінка не подобалась мамі Панаса і тому спільної мови жінки не знайшли. Через це Олександра також не могла встановити духовної близькості з чоловіком, адже Панас писав українською про долю простого люду.
Після одруження, Панас все менше став писати, тому що треба було заробляти на життя для родини.
В 1915 році загинув під час військових дій син Віктор. Панас сильно переживав цю втрату, адже хлопець також мав хист до літератури. Під час громадянської війни загинув і молодший син.
Смерть
У вересні 1919 року Панас Якович був присутній на урочистості з нагоди сто п'ятдесяти річчю народження І. Котляревського. Письменник на святі підхопив сильну застуду. 28 січня 1920 року Панаса Мирного не стало, у нього зупинилось серце від інсульту.
Ховали письменника за старим козацьким звичаєм. Зверху на гроб постелили червону китайку і прапор. Везли труну на санях, запряжену двома волами. У церемонії поховання брав участь національний український хор.
За заповітом письменника, поховали його поруч з могилою сина. Правда згодом відбулося перепоховання до Зеленого Гая.
Квартиру, де проживав письменник з 1903 року, ще уряд радянської України оголосив літературно-меморіальним музеєм. Директором музею став син Михайло. Перший пам'ятник письменнику було відкрито у Полтаві в 1951 році.