Малишко Андрій Самійлович був та залишається українським поетом, перекладачем, а також літературним критиком.
Народився майбутній поет в селі Обухів (нині місто обласного значення) на Київщині 14 листопада 1912 року, в родині шевця. Один з його старших братів, Петро, був свого роду Робін Гудом, оскільки грабуючи комуністів та радянських чиновників добре та з повагою відносився до простого люду. Та всьому настає кінець, так і Петра у 1928 році спіймали та засудили до страти. Батьки просили про помилування та марно. Звісно таке не пройшло повз Андрія та відклало глибокий відбиток на його свідомість, світобачення, та майбутній творчий шлях.
Змалку мама хлопчика співала йому пісні по вечорам. І так йому той спів запав у душу, що малий Андрій вже тоді захотів пов’язати своє життя з творчістю.
Навчався Андрій у селі де народився, в семирічці. Проявляв себе як старанний учень та по закінченні вступив до медичного технікуму. Надивлячись на те що навчання його не було напряму пов’язане з творчістю, Андрій мав до нього великий потяг, що і стало вирішальним при виборі вищого навчального закладу. Хлопець вступив до Київського інститут народної освіти ( зараз Київський національний університет ім. Т. Шевченка) та обрав для себе літературний факультет. Так як і в роки навчання у школі та технікумі, в університеті хлопець теж вчився сумлінно та проявляв себе як старанний студент. Одним з викладачів Андрія був Максимим Рильський, який викладав та вів уроки літературної студії.
У 1930 році ще під час навчання Андрій опублікував свої перші вірші в журналах: «Молодий більшовик» і «Глобус». А через два роки, у 1932-му одразу після закінчення університету почав працювати учителем у місті Овруч що в Житомирській області. У 1934 – му відправився служити до армії, а через рік, після повернення додому вирішив переїхати до міста Харків, де влаштувався на роботу журналістом. Був задіяний у газеті «Комсомолець України», «Літературна газета», та в журналі «Молодий більшовик» де свого часу друкували і його власні вірші.
За п’ять років , між 1935 – 1940 роками, Андрій Малишко сумлінно працював на ниві літератури, і як результат було опубліковано декілька його збірників, серед яких: «Батьківщина» написана у 1936 році, «Лірика» та «З життя книги» побачили світ у 1938 – му, вже через рік було видано збірку «Народження синів», а також у 1940 - му «Березань» та інші. Паралельно поет працював над створенням поем «Трипілля», «Кармалюк» , «Думка про козака Данила».
В період Другої світової війни Андрій був задіяний як військовий кореспондент у газетах: «Красная Армия» , «За честь Батьківщини», та в одній з партизанських газет «За Радянську Україну». В цей період видав ще деякі збірки: «До бою вставайте» ( 1941 рік), «Україно моя!» ( 1942 рік), яка публікувалася аж два рази, далі були «Понад пожари» ( 1942 рік) та інші. Потрібно відмітити збірник «Моя Україно» який включав у себе п’ять віршів, та передавав весь біль та страждання Андрія за рідну землю, та щиру надію на її визволення. Ця збірка про праву є одним з найбільш колоритних явищ за історію цієї війни. Не дивлячись на воєнний стан, усі громадяни по мірі можливості читали ці вірші, які підтримували, та не давали вогнику надії погаснути у їх душі.
По завершенні війни він влаштувався на роботу і починаючи з 1944 –го обіймав посаду відповідального редактора у журналі «Дніпро» включно до 1947 року. У цьому ж році написав поему «Прометей» за яку його нагородили Сталінською премією. Також починаючи з 1943-го належав до Комуністичної партії Радянського Союзу, ВКП(б).
Через три роки, у 1950 – му Андрій опублікував наступний свій збірник під назвою «За синім морем», на написання якого його надихнула подорож до США та Канади, за яку він отримав ще одну Сталінську премію.
Не дивлячись на те що поет і до цього сумлінно працював на ниві творчості та видав вже достатньо багато збірників, про саме з 1950 –го року його поетична кар’єра взлетіла та почався найбільш продуктивний період у його житті. Так, у 1956 році Андрій Малишко опублікував збірник «Що записано мною» у якому можна ознайомитись з його піснею: «Знову цвітуть каштани» й іншими чудовими композиціями, а прочитавши збірник «Серце моєї матері» ( 1959 рік) можна ознайомитися з такими неперевершеними піснями як «Ми підем, де трави похилі» та ін. Серед композиторів, які допомагали Андрію в озвучуванні пісень, були брати Майбороди, Л. Ревуцький, А. Штогаренко та інші.
Починаючи з 1960-х років Андрій Малишко обіймав посаду голови управління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини». І разом з тип продовжував створювати свої поетичні шедеври. Так, в період між 1961 - 1970 роками, він написав та опублікував наступні збірки: «Листи на світанні» у 1961– му, «Прозорість» у наступному році, через два роки вийшов збірник «Дорога під яворами», «Серпень моєї душі» у 1970 – му.
Серед кінематографічних робіт автором яких був Андрій Малишко можна відмітити наступні: пісні до стрічки «Щорс» ( 1939 рік), «Богдан Хмельницький» ( 1941), «Чорноморочка» за 1959 – й, та інші.
Також Андрій був автором деяких сценаріїв: «Навіки з російським народом» ( 1954 рік), «Квітуча Україна» ( 1961 рік), тощо.
Та не тільки Андрій дарував свою творчість народу, йому «відповіли взаємністю», присвятивши кінострічку «Андрій Малишко» яка побачила світ у 1969 – році.
Чим більше часу проходить, тим більше «відкриває» нам Андрій Малишко таємниць зі свого життя. Одна з них стосується його першого кохання. Свого часу усі були впевненні, що дівчинкою яка полюбилася поетові була Катя Самофал. До пори до часу ніхто у цьому навіть не сумнівався. Про це було написано у книгах, та засвідчено на їх спільних світлинах, з відповідними підписами написами. Але у 2010-му році, якраз на 40-річчя від дня смерті поета відкрилася правда, а точніше роз’яснилося непорозуміння. У той день, до міста Обухів у школу Малишка приїхала співробітниця музею літератури Галина Неморович, щоб вшанувати пам'ять поета. І тут на одній з світлин вона впізнала свою тітку Катерину…але то була зовсім інша дівчина. Як виявилося (цілком випадково) першим коханням поета була дівчина дійсно по імені Катруся, але прізвище її було Пелих. І саме їй Андрій присвячував усі поезії.
Так, через сорок років після смерті поета, друзі, рідні та шанувальники мали честь дізнатися хто ж дійсно вперше підкорив серце поета.
Дійсно, саме Катрусю Пелих кохав Андрій Малишко з юних років, а вона відповідала йому взаємністю. Не взнаємо ми вже напевне вийшло би в них щось у дорослому житті чи ні, тому що доля розпорядилася по – своєму. Спочатку вона роз’єднала закоханих, а потім забрала у Каті життя. Навчаючись, він у технікумі, а вона на вчителя, вони продовжували зустрічатися. Після закінчення університету дівчина повернулася до Обухова, в той час як Андрій здобував вищу освіту у Києві. Батьки дівчини хотіли якнайшвидше видати її заміж, та й Малишко на їх погляд був не дуже надійним та підходящим женихом. Якраз в цей період до села приїхав агроном, якому Катя припала до душі. Дівчина відмовлялася скільки могла, однак помітивши що Андрій живе своїм життям погодилася на шлюб з агрономом.
Звичайно, Андрій страждав та писав багато віршів посвячених його першому коханню, але свій шанс він вже втратив.
Згодом Катерина померла випавши з сідла будучи на дев’ятому місяці вагітності.
Звісно звістка про смерть кохання усього життя стала «вбивчою» і для Андрія. Це була велика туга, чорна депресія та у буквальному сенсі слова невиправний удар на все життя, що у повні мірі позначилося і його творчості. До самої смерті поет так і не «відійшов» , замість цього поет на протязі свого життя носив у серці спогади про своє перше чисте та ніжне кохання.
Хочеться вірити, що якби свого часу хоча б одна ситуація склалася хоча би трішки не так, то і у цих двох життя би склалося зовсім інакше.
Андрій Малишко був досить привабливим юнаком, тож самотнім не залишився. В період війни він був одружений вперше. Від цього шлюбу у поета є донька Валентина. Не дивлячись на всі любовні листи які він писав перебуваючи на війні, по повернені відбулося розлучення. А Андрій одружився вдруге, з Майєю Федоровою. Але пристрасть у цьому шлюбі згасла доволі швидко і виявилося що їм навіть не було про що поговорити. За чим послідувало друге розлучення. Далі, у 1959-му році поет одружився в третє, і за дружину собі обрав Любов Забашту з якою жив до кінця життя.
Проживав поет у місті Київ, у будинку письменників Роліті. Помер 17 лютого 1970 року у Феофанії. Причиною смерті став інфаркт. Похований на Байковому кладовищі. Працював поет до останнього, так, ще за два тижні до своєї смерті він написав твір «Стежина», в якому відобразив всі свої думки, які роїлися в його голові на той період. Про сенс існування та «стежину» людського життя, по якій проходить кожна людина від початку й до кінця.
Цікаві відомості ж Життя Андрія Малишка.
1. У жовтні 2003 року Національним банком України було випущено пам’ятну монету в 2 гривні присвячену поету.
2. У Андрія було багато братів та сестер (всього дітей в сім’ї було 11-ть), він був наймолодшим.
3. Найвідомішим твором Андрія є «Пісня про рушник», який було покладено на музику П. Майбороди. Згодом він набув такої популярності, що його було перекладено на 35 різних мов.
4. Виявляється, що у дитинстві батько Андрія досить часто лупцював хлопця за те, що той писав вірші, тому він одразу після закінчення технікума «втік» з рідної домівки на навчання до Києва.
5. В університеті М. Рильский був свого роду покровителем поета. Так, вони разом проводили багато часу, рибачили, полювали, читали вірші та виступали на різних заводах та фабриках.
6. За своє життя поетом було створено та опубліковано понад сорок збірників.
7. Відомо, що поет любив грати у дурня в гарній компанії та за чаркою чогось міцного.
8. Хоча всі твори Андрій Малишко писав виключно на українській мові, на якій він і говорив, але російську мову поважав, стверджуючи що вона допомагає йому в написанні віршів.
9. В українську літературу не дивлячись на таку кількість написаних ним збірників, Андрій Малишко ввійшов як поет-пісняр, тому що їх вже досить давно люди «долучили» до народних.
10. Цікава історія відбулася з Андрієм коли одного разу він повертаючись пізно ввечері додому, в орендовану кімнату (біля нинішньої площі Перемоги) перестрів місцевих урків, які до нього прямо –таки вцечипилися. Пограбувати Андрія, не пограбували, а от його поезією зацікавилися. Довелося хлопцю зачитати свої вірші, причому напам’ять й виразно, і так його поезія припала їм до душі, що вони більше ніколи не зачіпали «свого» поета. Пізніше поет зізнається, що якби дико та неправдоподібно це не звучало, але то був його перший публічний виступ, а задаваки були його першою аудиторію.
Що й казати, життя Андрія Малишка було не дивлячись на деякі періоди цікавим та кольоровим. Тай сам він був темпераментним, привабливим та без сумніву майстром свої праці. Він залишив нам велику спадщину у вигляді віршів, літературно-критичних творів та займаючись перекладацькою діяльністю. Залишається тільки насолоджуватися його творчістю та вірити, що навіть через десятки років його будуть пам’ятати.