Ранні роки
Лев Миколайович Толстой народився у сім'ї дворянина 28 серпні 1828 року. Родич по батьківській лінії був першим російським графом, соратником Петра І. Сам Миколай Толстой, був учасником війни 1812 року і теж мав графський титул. Мама письменника належала до роду Волконських князів. Саме по материнській лінії Лев приходився двоюрідним родичем Олександру Пушкіну.
Ранні роки майбутній поет провів у Тульській губернії в сімейному маєтку мами у Ясній Поляні. Ця місцина ще з дитинства полюбилась хлопцю своїми красотами. Саме тут він познайомився з життям простого сільського народу, почув перші легенди, билини і казки. Часто розповідали йому про повстання декабристів та вітчизняну війну 1812 року, що в результаті викликало в майбутньому зацікавленість історією свого краю.
Мама померла дуже рано, у 1830 році від родової гарячки.
У дев'ятирічному віці батько вперше показав хлопцеві Москву. Тут він пробув чотири роки. Невдовзі помер тато і Лев разом з сестрою та братами переїхали до Казані на виховання до тітоньки.
Незважаючи на раннє сирітство і переїзди від одних родичів до інших у своїх майбутніх творах Лев Миколайович часто згадував дитячі роки з особливою теплотою і романтичністю.
Освіта
Початкову освіту хлопець здобував у домашніх умовах. До нього приходили німецькі та французькі викладачі. Змалечку Лев полюбляв музику. Віддавав перевагу таким композиторам як Бах, Гендель й Шопен.
Для подальшого навчання обрав Імператорський Казанський університет, факультет філології, в який поступив у 1844 році. Навчання хлопцеві не подобалось, тому відмінником він не був. Незважаючи на це, мав здібності до мов. Вже у дорослому віці Лев досконало володів сербською, англійською та французькою. Окрім того, міг спілкуватись грецькою, латинською, українською, татарською, церковнослов'янською. Вже у зрілому віці почав вивчати голландську, давньоєгипетську, турецьку та болгарську мови. Це йому дало можливість читати твори улюблених зарубіжних літераторів в оригіналі.
В дев'ятнадцять років хлопець почав вести щоденник, який продовжував писати аж до скону. Повне зібрання щоденнику налічує тринадцять томів.
Філологічний факультет дуже швидко набрид і хлопець спробував свої сили на юриспруденції. Але й тут надовго не прижився. Почав самостійно опановувати історичну тематику. Батько залишив у спадок Льву маєток у Ясній Поляні, тому, покинувши у 1847 році навчання, хлопець поїхав додому. Тут він зайнявся фермерською справою.
Цікаво, що бібліотека Льва Миколайовича налічувала понад двадцять три тисячі книг більш ніж на тридцяти дев'яти мовах світу.
Творчість
В кінці 1850 років у Москві розпочав свою творчу діяльність. З під пера письменника вийшла повість про циганський побут. На жаль рукопис цього твору не зберігся. Далі була автобіографічна повість-спогад "Дитинство".
Прагнучи пізнати війну на власному досвіді, Лев Миколайович відправився на Кавказ. Тут уже проходив військову службу офіцером-артилеристом його брат. Лев спочатку був юнкером, потім дослужився до чина молодшого офіцера. Цей трирічний досвід згодом письменник відобразив у творах “Рубання лісу”, “Наскок”, “Хаджі-Мурат”, “Козаки”.
У 1852 році була нарешті опублікована у періодичному виданні “Современник” його повість "Дитинство".
У 1855 році писав повісті “Ранок поміщика” та “Полікушка”, у яких змальовував тему кріпацького право.
Цього ж року Лев Миколайович приїхав до Петербурга і вступив до лав товариства “Современник”. Тут його називали літературною надією Росії. Але збіговисько літераторів зі своїми образами і інтригами вже через рік набридло Толстому. Навесні 1856 року він переїздить до свого маєтку у Ясній Поляні, а вже через пів року прямує до Європи. Після повернення у родовий маєток зайнявся освітою селян. Почав будувати сільські школи. Завдяки йому в околиці було відкрито двадцять нових навчальних закладів. Під час своєї європейської подорожі вивчав нові системи освіти і потім вдало побачене почав застосовувати дома. Почав самостійно складати шкільні підручники і опікувався виданням педагогічних журналів серії “Ясна Поляна”, 1862 року.
З 1863 по 1869 роки письменник працював над своїм шедевральним романом “Війна і мир”. Автор постійно змінював назву твору. Спочатку це був “1805”, потім перейменував на “Все добре, що добре закінчується”, а також “Три пори”. Відомо, що роман вісім разів переписувався, а окремі епізоди і до двадцяти п'яти. Цікаво, що сам письменник доволі скептично ставився до своїх романів і особливо до “Війни і миру”.
Серед багаточисленної творчої спадщини Толстого, окреме місце займають казки та дитячі твори. Основні з них “Два брата”, “Лев і собачка”, а також “Їжак і заєць”. Він також опублікував посібник для школярів “Абетка”. Загалом навчальні посібники складають чотири книги повчальних розповідей і методичних рекомендацій для вчителів.
У 1877 році виходить один з найвідоміших творів автора “Анна Кареніна”, над яким автор працював три роки. Хоча роман вважають любовним, але в ньому літератор підняв одвічну тему, яка полягає у сенсі існування освіченого стану проти простого люду. Навіть Ф. Достоєвський дав високу оцінку цьому роману.
За ініціативи Нобелівського комітету Толстому хотіли присвятити літературну премію. Але письменник однозначно дав зрозуміти, що відмовиться від її отримання, тому цього зроблено так і не було.
У 1883 році Толстой став засновником періодичного видання “Посередник”. У цьому виданні він вів активну позицію проти православної церкви в Російській імперії. Через це був відлучений від церкви й потрапив під таємний нагляд поліції.
Протягом життя, Лев Миколайович активно переписувався з усіма охочими своїми шанувальниками з усіх куточків світу.
В 1898 році був опублікований роман “Воскресіння”. Твір хоч і не набув такої широкої популярності, як “Кареніна” та “Війна”, але критики його теж по достоїнству оцінили.
Останні тридцять років життя Лев Миколайович сповідував учення про ведення боротьби зі злом не насильницьким шляхом. Саме за це його визнали духовним і релігійним лідером Російської імперії.
Його вчення пропагандувало відмову від усіх життєвих благ, розкоші, придушення сексуального потягу або хоча б його обмеження. Говорив, що людина повинна етично самоудосконалюватись, а не прагнути до соціальних та економічних розкошей. Багато його послідовників осіли на півдні Росії. Вони називали себе толстовцями. Жили в комунах, займались сільським господарством.
Творча спадщина Льва Миколайовича складається з дев’яноста томів книг і більш ніж 165 тисяч рукописних листів.
Особисте життя
Лев Миколайович був знатним ловеласом. Свої численні подвиги на любовному фронті він старанно записував у щоденник.
У тридцяти чотирирічному віці він познайомився з сімнадцятирічною дівчиною Софією, дочкою лікаря Московської палацової контори Андрія Берсі. Дівчинка з родиною жила в Москві, але на літні канікули приїжджала до сімейної резиденції, неподалік маєтку Толстого.
23 вересня 1862 року вони одружились. Лев, не бажаючи мати жодних секретів від коханої, у першу шлюбну ніч змусив перечитати її сторінки особистого щоденника про свої любовні походеньки.
Софія отримала гарну домашню освіту і закінчила університет в столиці. Вона любила читати і зналась на мистецтві. Так само, як її чоловік, вела щоденник, який згодом признали зразковим у мемуарному жанрі.
Саме тому, що дівчина мала багато спільного з Левом, вона стала його соратником, критиком і найвірнішим другом. Усі свої найвідоміші твори письменник написав під час подружнього життя. Пара прожила у любові й злагоді перші двадцять років подружнього життя із загальних сорока восьми. Софія народила тринадцять дітей, щоправда, п'ятеро з них померли у ранньому віці. Діти сімейства Толстих були на домашньому навчанні. Ними повністю опікувалась Софія.
Письменник мав жахливо нерозбірливий почерк, тому дружина, а потім і дочки завжди переписували його рукописи перед відправленням до видавництв.
Софія Андріївна була чудовою газдинею, у домі завжди панувала гарна атмосфера.
Після закінчення роботи над славнозвісною "Анною Кареніною", почались проблеми й непорозуміння у родині Толстого. У митця почалась депресія. Він почав прискіпуватись до дружини. У віці п'ятдесяти років забажав відмовитись від вживання м'яса, паління та алкоголю. Вимагав від рідних носити селянський одяг, який власноруч і відшивав. Сам почав ходити босоніж, щоб підкреслити близькість до сільського народу. Далі він намірився віддати усе нажите майно селянам, щоправда, дружині зрештою вдалося відмовити його від цієї ідеї. Через чергову сварку Лев пішов із сім'ї, хоча згодом повернувся з великою кількістю рукописів, які зобов'язав дочок переписати.
Далі сім'ю спіткало чергове горе. У семирічному віці помер син Іван. Це ненадовго зблизило подружжя. Софія Андріївна, шукаючи розради, почала відвідувати уроки музики в приватного московського вчителя. Згодом до нього виникли романтичні почуття. Фізичною зради не було, але Лев Миколайович все одно не міг пробачити дружині. Всі ці перипетії безповоротно зруйнували стосунки у родині.
Смерть
31 жовтня 1910 року Лев Миколайович, після чергової сварки з дружиною, пішов з дому. Він однозначно вирішив прожити решту життя відлюдником на самоті. Але планам не довелось здійснитись. В дорозі він сильно промерз і підхопив запалення легенів. Вимушено зупинився на залізничній станції Астапово. Лікарі намагались врятувати письменника, а він лишень повторював, що "Все влаштує Бог". Сім днів Лев Миколайович знаходився у будиночку чергового по станції. Дружина та діти приїжджали його провідати, але кволий і впертий письменник відмовився з ними зустрічатись. Уся країна слідкувала за подальшим розвитком подій, але дива не трапилось. 7 листопада 1910 року великий класик російської літератури пішов з життя.
У своєму заповіті наполягав поховати власного коня неподалік його могили. Останнє прохання письменника було виконано, обох поховали в Ясній Поляні.
Ховали Льва Толстого не за християнським обрядом, без священників, молитов, ікон і свічок. Це був перший похорон публічної особи такого роду у тодішній Росії.