Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року в прекрасному старовинному містечку Ржищеві, в домі своєї бабусі. Батьки викладали у школі і були людьми високої моралі. В родині цінувалася творчість, донька росла в атмосфері любові та повазі до музики, театру, мистецтва, літератури. Взірцями для наслідування були найвидатніші персони всіх часів та народів.
Ранні роки
Батько Василь Костенко був директором школи, мав неабиякий талант до вивчення мов. Поліглот вільно читав та розмовляв дванадцятьма мовами, більшість із яких вивчив самотужки. Був веселим, начитаним, цікавим співрозмовником, мав тонке почуття гумору. Чудово грав у шахи і дуже любив цю гру. Василь Костенко, без перебільшень, був компетентним в усіх предметах шкільної програми, тож маленька Ліна мала хороший приклад для наслідування. Чоловік не сприймав більшовицького режиму і за це був ув’язнений в 1930 році. Провів у в’язниці більше року. Репутація «ворога народу» ускладнить пошуки робити і вплинула на життя всієї родини.
Мати обожнювала музику та поезію, розумілася в мистецтві та мала дуже добре розвинену уяву. Мріяла стати професіоналом в сфері літератури, але була змушена вступити на хімічний факультет, який закінчила дуже успішно.
До 6-річного віку дівчинка жила переважно в бабусі по материній лінії, у Ржищеві. Тут неподалік тече величний Дніпро, милують око ліси, ваблять таємницями сусідські сади.
Сама письменниця згадуватиме випадок біля річки. Маленький хлопчик впав з кладки і почав тонути, угледівши це, вона, 5-річна дівчинка, кидається у воду й витягає бідолаху, а тоді кличе дорослих на допомогу. Відвага і внутрішній стержень, схоже, були присутні в цій дитині вже при народженні.
Помешкання Костенків у Києві знаходилося на другому поверсі невеличкого будинку на Трухановому острові. В ті часи це було велике селище, забудоване переважно дерев’яними двоповерховими будинками. Щоб потрапити в саме місто, треба було перебиратися катером через Дніпро, а взимку – по замерзлій кризі. Згодом Ліна Костенко у своїй поезії назве це місце «Київською Венецією».
У 1937 році батько знову втрачає роботу через своє минуле, а в післявоєнний період потрапляє в заслання на довгих 10 років.
Відчути всі жахи війни довелося і 11-річній Ліні, яка разом із мамою через мінні поля, обстріли та окопи втікала від бойових дій. Йдучи селами, просились переночувати в чужих людей і ніколи не отримували відмови. Ті часи відобразяться згодом в творчості видатної поетеси.
Їх помешкання цілком зруйнує снаряд, тому мати винайматиме кімнату для себе та доньки на Куренівці та продовжуватиме працювати вчителем хімії. Коштів катастрофічно не вистачатиме на життя.
Освіта
Загальноосвітню школу №123, попри перерву в навчанні через війну, Ліна закінчує успішно, із золотою медаллю. Відвідує літературний гурток, організований редактором журналу «Дніпро» Андрієм Малишком.
В 1945 році в школу навідується народний комісар з питань освіти Павло Тичина. До прийому високоповажного гостя готувалися заздалегідь. Учениця 6-го класу Ліна Костенко підготувала для гостя рукописну збірку віршів, яку урочисто подарувала під час святкової лінійки.
Як виявилося, Тичина оцінив талант маленької дівчинки, адже зберігав ту збірку до кінця життя. Про це вдалося дізнатися, коли дружина після смерті письменника передала архівні документи, серед яких виявився і шкільний зошит з віршами, до музею.
Ліна Василівна пригадує, що в повоєнний час мала проблеми з вимовою, але з часом все минулося.
У 18 років подає документи для вступу на філологічний факультет Київського університету. Успішних випускників шкіл, на той час, зараховували автоматично, без екзаменів. Але серед списку студентів свого прізвища дівчина не знайшла. Пояснення досить зрозуміле: дітям репресованих не місце у радянських вишах.
Юній Ліні тоді вперше довелося зустрітися віч-на-віч з більшовицьким терором. Дівчина не могла зрозуміти чому так жорстоко розправляються з нею, яка нікому не вчинила ніякого зла. З тих пір ще не раз доведеться відчути як це, бути дочкою «ворога народу».
Наступного року успішно вступає до університету в Чернівцях, але змушена залишити навчання через матеріальні труднощі.
Вдома вдається вступити в педагогічний інститут, але Ліна прагнула більшого, тож і освіту хотіла здобувати в непересічному навчальному закладі. В 1951 році успішно складає іспити до Московського інституту літератури. Викладали там відомі майстри слова, атмосфера була творчою і натхненною.
В закладі відчувався дух свободи, адже творча молодь тут збиралася з усіх куточків радянського союзу. У 1953 році, після смерті Сталіна, цензура ставала все менш суворою, і в світ виривались все сміливіші твори літератури.
Вірші Ліни Костенко з першого рядка підкорювали своїх читачів: від студентів, до викладачів. Поетеса мала рідкісний дар, тонко й проникливо писати українською мовою, проте в зрозумілій для всіх манері.
У 1956 році навчання завершилося з відмінними оцінками в заліковій книжці. В якості дипломної роботи студентка представила свій рукопис під назвою «Проміння землі». Російський письменник Всеволод Іванов дуже високо оцінив роботу випускниці і пророчив їй велике майбутнє. Він назвав Лінині вірші досконалими, що вкрай рідко дозволяють собі критики. Так само рідко трапляється й талант писати так щиро і проникливо.
Творчість
Перші вірші, за спогадами самої авторки, почала складати дуже рано. Страшні дні війни змусили переховуватися в окопах по кілька днів. Для дитини це було не лише страшно, але й нудно. Маленька Ліна мугикала собі під ніс римовані рядочки і, взявши галузку, видряпувала на земляній стіні нерівні літери.
Перші публікації віршів відбулись в 1946 році, під-час навчання у виші. Завдяки так званій “хрущовській відлизі” творчість отримала грандіозний поштовх до розвитку. Молоді поети й письменники, наче прокинувшись від сну, робили свої перші кроки до нової ери в літературі.
Завдяки тимчасовим послабленням цензури видаватися стало легше.
У 1957 році стала відома широкому загалу збірка «Проміння землі» завдяки видавництву “Молодь”. До книги увійшло 49 поетичних творів, які розійшлись радянською Україною в кількості 6 тисяч примірників.
Аналізуючи дебют молодої поетеси, І. Дзюба писав, що в перших віршах відчувалася залежність від стереотипів суспільства, але разом із тим - початок звільнення від будь-яких заборон. .
Ліну костенко друкують в періодичних виданнях Києва, таких як “Дніпро”, “Вітчизна”, “Літературна газета”, у “Прапорі” міста Харкова, львівському журналі “Жовтень”.
Книга “Вітрила” вийшла друком в 1958 році і стала уособленням людської гідності, поваги, знаменувала розвиток демократії в суспільстві.
До її складу увійшли 47 віршів. Найвідоміші з них: «Новобудова», «Поштова скринька», «Виноградарі», «Гранітні риби», «Травнева гілка», «Після дощів руйнуються кряжі». Цього разу видати поезію зголосилося товариство “Радянський письменник” у кількості трохи менше 6 тисяч книжок.
О. Тарнавський зауважив, що нова поезія Ліни Костенко спрямована не на абстрактну людину, а на живого, сучасного читача, врахувавши його бажання, біди й думки.
Д. Козій назвав перші збірки Костенко пошуками себе і становленням поетеси, як особистості.
В 1961 видала поетичну збірку “Мандрівки серця” невеликим накладом - менше трьох тисяч примірників. Збірку розкупили за кілька днів, адже український читач був спраглий до справжньої, щирої поезії. В публікації журналу “Дніпро” за 1962 рік йдеться про те, книгу “Мандри серця” важко знайти навіть в столичних бібліотеках.
У 1962 році пише збірку “Зоряний інтеграл”, проте цензура не допускає її до друку. Не зустрінеться зі своїм читачем і “Княжа гора”, рецензії до якої писали М. Бажан та Л. Первомайський. Письменники визнали, що талант авторки дозволяє гідно представити українську літературу на світовому рівні. Щоб пройти цензуру, радили зняти деякі вірші, але вона не пішла на жодні поступки.
Настає період довгої тиші для Ліни Костенко, тривалістю в 16 років. Весь цей час вона не полишає ані своїх демократичних поглядів, ані роботи над творами. Багато з написаного саме в ці роки, згодом принесе нечувану славу поетесі.
Жінку карали за участь в дисидентському русі та називали її творчість шкідливою для радянського суспільства. Схиляли до компромісу, вимагаючи змінити вірш чи рядочок в ньому. Жінка була невблаганною і відданою своїм ідеалам. Вимагала друку в незміненому вигляді або не друкувалася зовсім. В знак протесту вдавалося до акцій голодування, однак вони не принесли результату.
Такий сильний і вольовий характер зробив Ліну Василівну героїнею для своїх нащадків.
Припиняють друкувати поезію відважної жінки в усіх періодичних виданнях радянського союзу, не кажучи про окремі книжки.
Перші три збірки стають рідкісними в Україні, а знайти їх можна лише в приватних бібліотеках поціновувачів літератури.
В 1963 працює над сценарієм фільму "Перевірте свої годинники" разом з Аркадієм Добровольським. Історія про українських письменників періоду Другої світової війни знімається наступного року, але через цензуру так і не з'являється на екранах.
У 1965 році пише лист у знак протесту проти постійних арештів представників української інтелігенції.
Підтримує Чорновола, у 1968 році виступає на його захист, спростувавши наклеп, за яким було висунуто звинувачення.
Наступна збірка виходить лише в 1977 році під назвою “Над берегами вічної ріки”. Вірші розподілені, за своїм змістом, на кілька розділів, щоб ознайомити читача з концептуальними пріоритетами авторки, яка змушена була мовчата стільки років.
Пам’ять, любов, творчість і природа - цими поняттями наскрізь просякнуті римовані рядки. Глибокий контекст збірки відзначають критики, а читачі одразу розбирають вірші на цитати.
Історична поезія під назвою “Маруся Чурай” пишеться в роки так званої “тиші”, а видається аж в 1979 році. Подає її на розгляд Ліна Костенко в 1974-му, тож цілих шість років відписок, внутрішніх рецензій та висновків не дають допуску до друку.
Лише за сприяння Спілки українських письменників видавництво, з яким раніше вже співпрацювала мисткиня, “Радянський письменник” друкує 8 тисяч примірників.
Історичний роман розходиться дуже швидко, адже інтерес до нього підігрівався вже не один рік. Читачі бурхливо зустрічають нову історію про легендарну поетесу, настільки відмінну від усього, що доводилося чути й читати до цього. Новий жанр побудований на основі коротких біографічних відомостей та легенд про полтавчанку Марусю Чурай.
До постаті легендарної авторки та виконавиці раніше зверталася О. Кобилянська, написавши поему на основі пісні “Ой, не ходи Грицю…”, а М. Старицький створив п’єсу.
“Маруся Чурай” авторства Ліни Костенко, має за основу сюжет, в якому зраджена дівчина труїть свого коханого. Проте зміст твору глибокий і неоднозначний, багатий поетичними прийомами, філософськими роздумами, моральними і національними проблемами живої людини.
Поетеса піднімає близьку й болючу для неї тему - місце й призначення майстра слова для рідного народу.
Звісно, охоплена тематика любові і зради, проте вона є далеко не головною, адже писала історію така непересічна жінка. Марусю Чурай Костенко використала, як інструмент для того, аби вцілити прямо в серце своєму читачеві.
Героїня постає гордою і безкомпромісною в усьому. Кохати, як вона вважає, не можна на половину, тож зраду милого сприймає з гідністю та холодним серцем. Якщо він зрадив їхнє кохання, то мусить отримати належну відплату.
Повна протилежність Марусі - Галя Вишняківна, віддана буденності, матеріальним благам, далека до моральних принципів.
Любовний трикутник Ліни Костенко нагадує любовні протистояння в “Лісовій пісні” Лесі Українки. Також її історичний роман багатий мотивами та колізіями людського життя, як і Лесина драма.
У 1980 році виходить збірка “Неповторність, в 1987-му - “Сад нетанучих скульптур”.
“Маруся Чурай” та “Неповторність” засвідчують визнання на рідній Україні, адже здобувають Державну літературні премію імені Тараса Шевченка.
У 1989 році видана сімдесяти-тисячним тиражем збірка “Вибране”. Здавалося, поезія Ліни Василівни пророчить великі зміни для українського народу та держави. Але 90-ті приносять не лише розруху, друкуватися стає знову складно. Поетеса майже не бере участі в публічних заходах, лише зрідка з’являється на сторінках періодичних видань столиці.
Визнають непересічний талант та тонке розуміння поетичного слова і за кордоном. Поетична збірка “Інкрустація”, в італійському перекладі, здобуває відзнаку імені Франческа Петрарки, якою нагороджували найвидатніших митців сучасності.
У 1998 році Ліну Костенко нагороджують медаллю Святого Володимира в Торонто.
Історичний поетичний роман “Берестечко” видається 1999 року.
У вересні 1999 року Ліна Василівна особисто вперше читає свою брошуру про гуманітарну ауру нації в Києво-Могилянській академії.
У 2000 році мисткині присвоюють звання лауреата Міжнародної мистецької премії імені Олени Теліги, а також вручають відзнаку Ярослава Мудрого п’ятого ступеня.
Від звання героя України, запропонованим президентом В. Ющенком, відмовилась, назвавши нагороду "біжутерією", чим ще більше полюбилася сучасному читачу.
Після тривалої перерви 2010 рік дарує поему "Либідь" в кількості 14 тисяч примірників.
Цього ж року, викликавши небувалий ажіотаж, виходить перший прозовий твір "Записки українського сумашедшого". Ще до своєї появи, роман став гучним відкриттям року.
Головний герой обслуговує комп'ютерну техніку і в один момент вирішує робити записи всіх світових подій, що припали на перші чотири роки ХХ століття.
"Записки" - це щось цілком нове в творчості Ліни Костенко, мова твору подекуди грубувата і навіть з ненормативною лексикою. Авторка іронічна й менш афорична, ніж зазвичай. А от імена героїв та події слід розглядати крізь призму багатої уяви.
Книга викликала шквал як схвальної, так і негативної критики. Одні називають її вибухом, інші звинувачують Ліну Василівну в маразмі. Хаотичні записи програміста не дуже вписуються в саме жанрове визначення "роман".
Головний герой стає таким собі "інфоголіком", щоденно дізнаючись новини з різних сфер життя землян і записуючи їх. Він має на меті побачити закономірність, в подіях, що відбуваються протягом року.
Найприскіпливіше вивчає та аналізує події в Україні, приділяючи найбільше уваги політичному, культурному, та суспільному життю нації.
Є в романі місце і стосункам, і самогубству, і цілковитому переосмисленню цінностей.
Часто зустрічаються тут цитати Миколи Гоголя та Юрія Андруховича. Стиль написання зрозумілий і прозорий.
Настрої книги песимістичні, наскрізь пронизані безвихідністю.
Яскравим проблиском для героїв стають події Помаранчевої революції, а політичним колізіям присвячена левова частка сюжету. Декого із читачів це бентежить, декому здається нудним.
Які відгуки не писали б читачі в інтернеті, які рецензії не друкували б літературні критики, "Записки українського сумашедшого" - це культова книга для кількох поколінь українців.
В 2011 році пише і видає збірки поезії "Річка Геракліта" і "Мадонна перехресть".
Особисте життя
Про амурні історії поетів, які жили сотні років тому, відомо більше, ніж про особисте життя нашої сучасниці.
Першим чоловіком став поляк за національністю Єжи-Ян Пахльовський. Познайомилася майбутня пара в Москві, під-час навчання в університеті, вони були ровесниками. Одружилися, незабаром народилася донька Оксана, яка в майбутньому пішла стопами матері та стала письменницею.
Подружнє життя тривало недовго, адже чоловік не захотів переїздити до Києва, а жінка до Варшави.
У віці 28 років темпераментна Ліна захоплюється Старшим на 20 років Аркадієм Добровольським. На той час письменник і перекладач повернувся зі сталінських таборів. Вік чи інші причини стали причиною розриву, невідомо, але стосунки тривали недовго.
Другим законним чоловіком став Василь Цвіркунов - директор кіностудії Довженка. Якщо провести паралелі між віршами та особистим життям, то можна зробити висновок, що між подружжям справді панувало кохання.
Василь прийняв дочку Оксану наче рідну, а згодом народився спільний син Андрій, який обрав шлях освоєння комп'ютерних технологій.
Шлюб тривав 25 років, до самої смерті Василя Цвіркунова.
У літературних колах розповідають про закоханість в Ліну Василівну Василя Симоненка і Дмитра Павличка, але жодних підтверджень зв'язку між ними немає.
Ліна Костенко веде усамітнений спосіб життя, не бере участі в громадському житті, не дає інтерв'ю і не видається. Проте весь свій час і всю енергію віддає творчості, тож цілком можливо, що незабаром на світ з'явиться черговий шедевр.