Івасюк Володимир Михайлович був та залишається відомим українським композитором, виконавцем, поетом, а також він посмертно, у 2009 році був нагороджений званням Герой України.
$Ранні роки
Народився майбутній композитор навесні, 4 березня 1949 року у місті Кіцмань, що в Чернівецькій області. Батьки його, Михайло Івасюк та Марія Карякіна були учителями.
У 1955 – му, коли маленькому Володимиру було трохи більше п’яти років батьки вирішили віддати хлопчика на навчання до музичної школи, у створенні якої допомагав його батько.
$Освіта
Через рік, у 1956 хлопець почав здобувати знання у середній школі у рідному місті до 1966 року.
За рік до закінчення музичної школи у 1963 – му, хлопець приймає участь у концерті обласного огляду музичних шкіл Буковини. І одразу після цього вступає до Київської середньої спеціалізованої школи – інтернату ім. Миколи Лисенка, спеціалізацією своєю обравши альт. Хоч і планував хлопець сумлінно вчитися, але важко захворів вже через пів року після початку занять, через що змушений був повернутися до Кіцмані, де навчався за класом фортепіано у музичній школі та на уроках музики в освітній школі.
Шлях Володимира був пов'язаний з музикою з ранніх років, тому що юнак мав хист до цього, тож немає нічого дивного в тому, що вже у віці 15-ти років він написав музику до віршів батька. Саме «Колискова» була першою піснею в репертуарі композитора.
У 1966 - му Володимир разом з родиною переїхав до Чернівців, де і проходили його студентські роки. Вибрав він для навчання Чернівецький державний медичний інститут. Але був відрахований у перший же день. Чому? За те, що ще до вступу до інституту, ще навчаючись у школі він з декількома своїми друзями, цілком випадково (але як бачимо це нікого не турбувало) скинув бюст Леніна у Кіцмані. Можливе це не дуже логічно, але хлопця витурили, не давши можливості навіть розпочати навчання. Після цього інциденту Володимир вирішим піти працювати.
$Творчість
Знайти першу роботу Володимиру допоміг Аркадій Казімірський, який на той час був лідером Комсомолу. Він і влаштував хлопця на завод «Легмаш», де той отримав свого роду навчання за направленням слюсар. Там же хлопцю запропонували керівництво у заводському хорі. Володимир дав свою згоду і вже через 6 місяців під його керівництвом хор став лауреатом обласного конкурсу. Незадовго до цього вибравши псевдонім «Весняний» він вирішив спробувати свої сили та надіслати деякі пісні з репертуару, такі як «Відлітали журавлі» ( за яку він отримав першу премію) та «Колискова для Оксаночки» (музику було покладено на вірші Володимира Івасюка).
Творчий шлях Володимира тісно пов'язаний і періодом навчання, оскільки у 1967 році хлопця «запустили» назад до інституту, але не просто так, а завдяки його праці. Хлопцю надали позитивну характеристику його колеги та керівник з заводу «Легмаш», що і «відкрило№ доступ до інституту. Не дивлячись на те що навчався Володимир на медичному, але про музику та творчість не забував. В інституті був задіяний у ансамблі пісні й танцю «Трембіта» , у якому був скрипалем. Не в останню чергу завдяки прикладеним зусиллям Володимира в інституті вирішено було створити камерний оркестр, що і було втілено у життя.
У 1968 - му всі глядачі телепрограми «Камертон доброго настрою» мали змогу послухати пісню «Я піду в далекі гори» у виконанні Володимира Івасюка з ансамблем «Карпати».
А вже через 2 роки, у 1970-му ним були написані такі пісні як: «Червона рута» та «Водограй», які він у тому ж році восени виконав в дуеті з О. Кузнецовою на Чернівецькій Театральній площі. Їх виступ було показано у прямому ефірі.
Через рік текст разом з нотами до пісні «Червона рута» було опубліковано в тижневику «Україна», але це було навесні, а вже на початку осені режисером Р. Олексівом було знято українську музичну кінострічку під назвою «Червона рута». У ній використано багато пісень з репертуару Володимира. Також у цьому році пісня «Червона рута» ввійшла в двадцятку 1-го всесоюзного фестивалю «Пісня - 71».
Кар’єра Володимира набирала обрати і вже у 1972 - му на телебаченні можна було послухати прем’єру пісні «Балада про дві скрипки». А тим часом у Москві його композиція «Водограй» стала «переможницею» в одному з телевізійних конкурсів та на фестивалі «Пісня – 72».
Саме у 1972 році Володимир закінчив трирічне навчання на медичному у Чернівцях і перебрався жити до Львова, де продовжив навчання вступивши на IV курс…до медичному інституті. Вивчення медицини він поєднував з навчанням на підготовчому композиторському факультеті Львівської консерваторії. В той період почав співпрацювати з Ростиславом Братунем, що правда було лише етапом в його житті. За період співпраці вони створити понад двадцять дві пісні. Так збіглося але ще до знайомства з Ростиславом, Володимир написав пісню до його віршу, яку назвав «Коли між нами не було нічого». Можливо саме це і стало першим кроком до майбутньої спільної роботи.
У 1973 – му Володимир закінчив навчання в інституті, після чого одразу вступив до аспірантури Т. Митіної за напрямом паталогічна фізіологія.
А вже через рік він, залишаючись вірним собі бере участь у міжнародному пісенному конкурсі «Сопот – 74» з піснею «Водограй» у виконанні С. Ротару. Таким чином саме тоді вперше на міжнародному конкурсі усі присутні й глядачі почули україномовну пісню, а про Володимира почали писати за межами України, зокрема у Польщі, друкуючи та перекладаючи більшість пісень з його репертуару.
В період між 1974 – 75 роками поет працював над музикою до вистави «Прапороносці» за романом Олеся Гончара, прем’єра якої відбулася 1975 року. Хоча робота Володимира критиками була оцінена доволі високим балом, коли «дійшло до діла» висування кандидатури на присудження Шевченківської премії за спектакль, «якась добра людина» у колі Івасюка просто викреслила його прізвище зі списку. Але Володимир не дуже засмутився, адже його чекала інша робота, написання пісень до кінострічки «Пісня завжди з нами»,. Хто ж тоді знав, що Володимиру і це «вийде боком».
Саме через це, через рік, у 1976 – му Володимир Івасюк був відрахований, за так звані «прогули», адже коли він працював, то майже не відвідував заняття. Хоча, якщо подивитись на це з іншого боку, фільм став відомий, а у ньому прозвучало шість композицій поета.
А трохи згодом, у 1977 - му доклавши величезних зусиль він зміг поновити навчання у консерваторії у класі Лешека Мазепи. У той же період від видавництва «Музична Україна» вийшла збірка пісень Івасюка «Моя пісня». Також побачила світ платівка –гігант (як тоді її охрестили) під назвою «Пісні Івасюка виконує Софія Ротару» хоча записана вона була ще у 1974 – му. Так, збірка далася Володимиру не легко, зате після випуску вмить «розлетілася» принісши поету ще більше успіху на ниві творчості.
У буквальної сенсі слова з кожним роком творчий шлях Володимира набирав швидкості, так у 1978 – му, який був для композитора доволі насиченим, у конкурсі Всеукраїнського зльоту творчої молоді він представив свою нову композицію «Літо пізніх жоржин» покладену на вірші Ростислава Братуня.
$Особисте життя
До наших часі збереглися багато знімків Володимира, тож можемо бачити що він був досить привабливим чоловіком. Але не дивлячись на це, та на те, що багато жінок звертали на нього увагу, він не поспішав одружуватися. Насичена кар’єра та «особливі критерії» щодо вибору єдиної супутниці життя не дали змогу побудувати життя особистого. Ознайомившись з композиціями Володимира можна зрозуміти, що він хотів бачити біля себе не тільки дружину, але й музу. Напевне, саме через її «пошуки» поет доволі часто закохувався, хоч і не занадто серйозно. Хоча можливо серйозно кожен раз, але не настільки щоб вступити у шлюб. Відомо що перше своє кохання він зустрів вже у віці 6 років в обличчі білявої дівчинка Люди Шкуркіної, яка прийшла навчатися до класу скрипки де був Володя. Також вони разом навчалися і у середній школі. На 16-тиріччя Людмили, Володимир присвятив їй пісню «Міні шістнадцять років». Але то було у школі. У віці 18 -ти років навчаючись в інституті Володимир зустрів своє друге кохання, Марію Соколовську, але дівчина була «вся у навчанні» а згодом вийшла заміж. Отже і тут нічого не склалося. Звичайно були і інші відносини у житті поета та він та і не одружився не мав дітей.
$Смерть
У 1979-му Володимир був у складі журі першого республіканського конкурсу артистів естради що проходив у місті Хмельницький, після якого в ніч з 23-го на 24 квітня повернувся додому. А вже днем, 24 квітня, йому зателефонували та він кудись подався не знаючи вже ніколи не повернуться. Йшов Володимир на вірну смерть ,тому що після просто зник. Тіло композитора було знайдено, причому цілком випадково, лише 18 травня 1979 року в Брюховецькому лісі, що піді Львовом. Точна дата смерті не встановлена і по цей день та вже й напевне ніколи не буде. Поховали Володимира Івасюка 22 травня на Личаківському цвинтарі.
Не можливо не зауважити, що смерть композитора оповита таємницею і по цей день. Офіційною версією є самогубство, напевне тому вона і є офіційною, тому що викликала сумніви і тоді і тепер. Згідно неофіційної версії - смерть Володимира є вбивством. Адже був таємничий телефонний дзвінок після якого він кудись пішов і саме після якого не повернувся. Згідно думки громадськості Володимира вбили представники КГД за замовленням вищого керівництва СРСР. Архіви по цій темі зберігаються у Москві під грифом «таємно». До них не допускаються навіть родичі загиблого. Можливо причина полягає у тому що дуже багато учасників тих подій досі ходять по землі.
Доклавши багатьох зусиль родина Володимира добилася того що у січні 2009 – го справу про його смерть було відновлено Генеральною Прокуратурою України, та «пісня грала недовго» вже восени 2012 – го справу знову закрили пояснивши це тим, що відсутній склад злочину.
Проте у 2014-му справу було поновлено знову і лише у минулому, 2019-му через 40 років після смерті композитора Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз було зроблено висновки, на цей раз вже офіційні, що композитор ніяким чином не міг скоїти самогубство. На сьогоднішній день обставини смерті композитора залишаються невідомими, а справа є відкритою.
Цікаві факти з життя Володимира Івасюка
1. Відомо що перед своєю раптовою смертю композитор працював над створенням музики до опери на тему запорізького козацтва « і помирати не збирався». Однак партитури з портфеля який був біля мертвого тіла Володимира зникли.
2. Відома співачка Ані Лорак виросла у будинку у Кіцмані, у якому колись проживала родина Івасюків. Після їх від’їзду туди поселили дідуся співачки, а її саму новонароджену, після того як принесли додому поклали у ліжечко залишене господарями, якесь коли було колискою майбутнього композитора.
3. Пісня «Червона Рута» за словами сестри Володимира присвячена його студентському коханню Марії Соколовській.
4. У місті Чернівці, у квартирі де колись мешкала родина Володимира зроблено його музей. Також там знаходиться чорний рояль, який дуже любив композитор та на ньому завжди лежать червоні троянди, в знак того, що він був куплений на гонорар за роман з ідентичною назвою. Цікаво те, що після смерті Володимира рояль «відмовлявся» грати на протязі багатьох років. На сьогоднішній день інструмент «поновлено» і на ньому навіть іноді грають.
Підводячи підсумки життя Володимира Івасюка можна сказати, що він вважається одним з основоположників естрадної української музики, або як ще її називають поп-музики. Також був вправним музикантом володівши різними музичними інструментами. У його репертуарі 107 пісень та п’ятдесят три інструментальні твори, а також музика до декількох спектаклів і кожен з них «чіпляє за живе», тому що у свою творчість він вкладав не тільки свій час та фізичні уміння, а частинку своє душі. Потрібно сказати, що Володимир був не тільки чудовий поетом але ще й живописцем і картини його доволі цікаві та неординарні. Серед них шаржі, портрети його рідних, друзів та автопортрети. Таке цікаве сполучення, медицини та творчості могла поєднувати в собі тільки багатогранна особистість якою і був Володимир. Як стільки усього, «змішується» в одній людині нам не зрозуміти, а розуміти нам достатньо тільки те, що творчість Володимира Івасюка була неперевершеною, не потребувала оцінювання на словах та буде жити крізь віки.