(1899–1972)
Ясунарі Кавабата був популярним японським романістом, літературознавцем та досі є одним з провідних письменників сучасної японської літератури.
Народився Ясунарі Кавабата 11 червня 1899-го року в успішній родині в штаті Осако, Японія. Його батько – Ейкічі Кавабата був видатним лікарем, закінчив медичний університет в Токіо та довгий час працював в лікарні близько Токіо, проте ще змолоду мав хворобливі легені. Згодом через слабке здоров’я він відкрив власну лікарню, але не зміг пропрацювати там довго, адже скоро захворів на туберкульоз та заразив свою дружину. Його батько помер, коли Ясунарі ще навіть не було двох років, а за рік помирає його мати, що стало жахливим стресом для дитини.
Дитина переїхала до своїх дідуся та бабусі по лінії матері в 1902 році, а його старша сестра переїхала до тітки та вони не спілкувались аж до 1909 року. Дід Ясунарі - Санхачіро та бабуся Кейн були досить заможними, але коли вони стали опікунами, їх фінансовий стан вже був значно гірше. Вони жили доволі скромно у невеликому будинку в Осаці.
Існує припущення, що Ясунарі мав дуже розвинену інтуїцію в дитинстві, багато його передбачень здійснювалось, наприклад – де шукати речі, прогнози погоди та інше. Також Ясунарі, як і його батько, мав дуже слабке тіло, народився на сьомому місяці та постійно багато хворів.
У квітні 1906 року Ясунарі вступив до початкової школа Тойокава Хіросіма в місті Ібаракі, він був кмітливою дитиною, адже до школи він вже добре читав та писав. Його бабуся померла в тому ж році, тож з близьких йому людей залишається тільки його дідусь. А вже в 1909 році у віці 13 років помирає від лихоманки його старша сестра Йошико. 10-річний Ясунарі деякий час навіть не казав своєму дідусю про смерть своєї сестри, бо дуже піклувався про нього та не хотів його засмучувати.
Смерть позбавила Кавабата нормального дитинства, він часто казав про те, що рано став дорослим, навчився бути самотнім та розраховувати тільки на себе. Як відомо, дитинство та родина формує людину, тож згодом у творах Ясунарі дуже помітний біль та відчуття самотності.
У п’ятому та шостому класах початкової школи він дуже старанно навчався та почав займатися живописом за рекомендацією дідуся, адже в нього дуже добре це виходило, до того ж його дідусь був літературним живописцем. Однак вже будучи старшокласником він дуже зацікавився літературою та почав читати багато різних книжок. Приблизно в тому ж віці він познайомився з романістом-пригодником Харуомі Ошікава.
В 1912 році Ясунарі закінчив початкову школу та вступив до середньої школи префектури Ібаракі (нині старша школа префектури Ібаракі). Умови в цій школі були суворими - дуже багато тренувань, гімнастики та велика кількість завдань, то ж з самого початку підлітку було доволі складно. Ця школа була популярною в Японії – там навчались олімпійські спортсмени Японії. Ясунарі щодня ходив пішки до школи, а через те, що дорога до школи займала близько 6 кілометрів в один бік, його слабке тіло почало потрохи вдосконалюватися.
В нього почали з’являтися перші друзі, що було дуже важливим для Ясунарі, адже він потроху переставав почувати себе самотнім. Бувало навіть, що він тікав вночі від дідуся та ходив до свого друга додому, але дідусь ніколи не ображався сильно на Кавабата та швидко його пробачав. Письменник пізніше казав про те, що якщо у вас немає батьків та ви живите зі своїм дідусем – ви отримаєте набагато більше любові. В тому віці він починає читати різні літературні журнали – “Шінчо”, “Чукорон” та знайомитися з літературними колегами – Канджі Місада, Юджіро Масано, Масаміцу Шимідзу. З часом його успішність у школі знижується, адже весь свій час він присвячує літературі та книжкам.
В 1914 році помирає його найближча людина – дідусь, що призводить до найсильнішої депресії в його житті, він знову почував себе самотнім та в нього зовсім не було бажання жити. “Навіть якщо родичі та друзі знаходяться поруч та піклуються про мене, це зовсім не схоже на справжню люблячу родину, яка мені була так потрібна” – пише Ясунарі після смерті дідуся.
У серпні Ясунарі переїхав до свого дядька та змушений був витрачати дуже багато часу на дорогу, тому вирішив переїхати до гуртожитку та прожив там 3 роки. У березні Кавабата закінчив середню школу, більшість випускників цієї школи стали вчителями, політиками та урядовцями. У вересні він успішно склав іспити та вступив на кафедру англійської літератури Токійського імператорського університету. Навчаючись там, він відправився у велику подорож пішки на півострів Ідзу, цей досвід Ясунарі з часом зобразив в своїй першій популярній роботі - “Танцівниця з Ідзу”. Йому було важко навчатися там через фінансове положення, адже гроші у родичів він не хотів брати, а навчання було дуже дороге. Тільки завдяки одному з викладачів в нього вийшло залишитися в тому університеті, але через рік він перевівся на факультет японської літератури. Кавабата був достатньо енергійним в університеті та разом з іншими активістами видав літературний журнал “Сінто” ("Новий рух"). Його робота - "Картина для поминання", яка була надрукована в цьому журналі одразу привернула увагу японських письменників.
Одразу після закінчення університету відомий письменник – Кан Кікуті запропонував йому стати членом редколегії літературного журналу “Бунгей дзі-дай”, а після цього був створений новий літературний рух – Сіканкакуха (неосенсуалізім), який виступав проти домінуючої тоді школи реалізму. Це було своєрідною реакцією на стару школу японської літератури, одночасно з тим цей новий рух був проти соціалістичної літературної школи. Кавабата дуже цікавився європейською літературою, а саме такими течіями, як кубізм, експресіонізм та дадаїзм. Він навіть написав сценарій для експресіоністського фільму Кінугаса Тейносуке (Сторінка божевілля, 1926 рік).
Першою успішною працею Ясунарі стала публікація 1926 року - “Танцівниця з Ідзу” - автобіографічний твір, який розповідає про його юнацьке захоплення чотирнадцятирічною танцівницею, ноги якої “стирчали догори, як саджанець павловнії”, було помітно, що у автора дуже ніжні почуття до неї, але у кінці вони все ж таки розлучились. Відомий перекладач японської літератури- Дональд Кін, стверджував, що у Кавабата є особливі почуття саме до молодих, незайманих жінок.
Ясунарі переїхав в досить бідний район Токіо – Асакуса, мешкаючи там він починає експериментувати зі стилями письма. В той період він починає видавати роман “Асакуса куренайдан” (Червона банда Асакуси), який виходив декількома частинами в 1929 – 1930 роках. Ці роботи показують різницю життя куртизанок та добропорядних членів суспільства.
В 1934 році Ясунар переїхав до Камакури, що в префектурі Канаґава та спочатку був дуже активним в літературному середовищі, проте з часом навпаки почав сторонитися всіх. “Країна снігів”- одна з найвідоміших робіт Кавабата, яка виходила також частинами, у 1934 та 1947 роках. Цей роман розповідає про кохання між гейшею з провінційного району та хлопцем з Токіо, дана робота Ясунарі майже одразу стала класикою та після виходу цієї праці Ясунарі почали вважати одним із найвидатніших письменників Японії.
Автор декілька разів змінював кінцівку цього роману, саме тому був така довга перерва між творами. Під час Другої світової війни Кавабата подорожував Маньчжурією і вивчав традиційну японську естетику, саме ту, яка показана в романі одинадцятого століття “Ґендзі моноґатарі”(“Казка про Ґендзі”). Під час цих подорожей імперією значно посилилась його національна свідомість, він називав Японію – країною надії. В його подорожах його дуже цікавило як саме проходить навчання дітей в Маньчжурії та наскільки воно схоже з тим, як навчають дітей в Японії.
Як вважають деякі критики, найкращий твір Кавабата – “Яма-но Ото” (“Звук гір”, 1954) зображує сімейну кризу в декількох епізодах, де головний герой, Сінго, представляє традиційні японські цінності людських стосунків. Він стурбований подружніми кризами в родинах вже його дітей, сцени з повсякденного життя цього героя переплітаються з поетичними описами природи, мрій та спогадів. За цю роботу Кавабата отримав премію Японської академії, адже вона вважається досить цікавою, бо поєднує у собі японську естетику, психологію та еротизм. Сенбазуру (“Тисяча журавлів”) – наступна його робота, яка вийшла в 1952 році та базувалась на класичному творі японської літератури - “Ґендзі моноґатарі” (“Казка про Ґендзі”). В цій праці він звертав увагу на те, як змінилась чайна церемонія та як люди дедалі більше відходять від традиційності, що є великою помилкою.
Ясунарі був президентом ПЕН-клубу з 1948 по 1965 рік, де активно займався перекладом творів з японського на французьку, німецьку, англійську та саме тоді він дуже швидко набирав свою популярність та вже в 1968 році він отримав Нобелівську премію з літератури. Під час вручення премії, Нобелівський комітет відзначив три його роботи - “Країну снігів”, “Тисячу журавлів” та “Стару столицю. А в 1969 році він був ушанований почесним звання доктора наук в Гавайському університеті.
Один з його менш відомих романів на заході, - Мейдзін (“Майстер го”) вийшов в 1972 році та дуже відрізнявся від інших його творів. Цю роботу Ясунарі вважав своєю кращою роботою, вона розповідає про матч з Го, який відбувся в 1938 році та який сам Кавабата описував в спортивній газеті. Сюжет полягає в тому, що була дуже сильна напруга між двома гравцями – молодим, недосвідченим гравцем та майстром цієї справи, який в результаті програв. Загалом, ці два гравці ніби були прототипом напруги між традиційністю та прагматизмом в Японії після Другої Світової війни.
Підсумовуючи, варто зазначити різноманітність та незвичайність тем у його творах, адже багато творів відносяться до сексуальної теми, в яких досліджується місце та роль сексу в сучасному суспільстві та культурі. Також, є достатньо творів, головною темою яких є слідування японським традиціям та важливість родини. Його твори мають величезне значення для літератури в цілому, адже вони мають доволі незвичні риси, такі як – поєднання деяких характерних рис західного модерну та японської традиційності, об’єднання спогадів, вчинків та мрій в одне ціле, використання підтексту та неймовірна щирість.
Першим коханням Ясунарі Кавабата стала Хацуйо Іто, з якою він познайомився в 1919 році в кафе, в Токіо. Вони одразу закохались та почали зустрічатися. Незабаром Хацуйо була вимушена лишити Токіо, проте їх відносини не закінчились, а навіть навпаки Ясунарі в 1921 році зробив їй пропозицію й отримав згоду. Неочікувано для Кавабата, його кохана написала, що більше не може бути з ним та ніколи не пояснювала чому саме. Він довго просив її повернутися або хоча б пояснити причину такого вчинку, його біль був нестерпним та мав величезний вплив на його твори, в яких він дуже часто змальовував її образ.
Зі своєю дружиною – Хідеко, він познайомився в 1925 році та одружився в 1931, вони мали трьох дітей.
На 72 році свого життя Ясунар Кавабата, єдиний лауреат Нобелівської премії з літератури в Японії був знайдений мертвим. Незадовго до цього, в листопаді 1970 року його близький друг - Юкіо Місіма здійснив ритуальне харакірі після невдалої спроби розпалити рух протесту. Втрата близької людини, зниження популярності та хвороба Паркінсон, яку йому діагностували в 1970 роках вірогідно вплинуло на його рішення покінчити з життям.
Він був знайдений мертвим у своєму будиночку, де він зазвичай працював, лежачи на підлозі біля входу у ванну без жодної записки. Офіційною версією його смерті є задушення газом, тобто самогубство, проте весь японський літературний світ, його родина були шоковані такою заявою та до останнього не вірили в це. Досі невідома стовідсоткова версія подій, адже його дружина та друзі були повністю певними в тому, що це була випадковість або вбивство, проте місце його смерті та чутки про те, що він заохотився до наркотиків свідчать про протилежне.