Народився Іван Федорович Драч 17 жовтня 1936 року на Київщині, село Теліжинці, Тетіївський район.
Дитинство Івана припало на страшний час війни, фашистського насилля, тяжкої повоєнної перебудови. Біографія Драча чітко ілюструє шлях звичайного сільського хлопчика з робітничої родини, до творця й поціновувача високого мистецтва.
Батьки хлопчика, Федір та Тетяна, не могли забезпечити матеріального добробуту для родини, але це не завадило майбутньому поету зберегти безстрашність перед більшовиками та стати героєм не лише для влади, але й для всього народу.
Здобував початкову та середню освіту в загальній школі містечка Тетіїв. Закінчив її успішно, особливо добре давалися хлопцю гуманітарні науки. Саме тому, одразу після школи викладав історію літератури та російську мову, адже дипломованих педагогів катастрофічно не вистачало. Першим робочим місцем стала семирічна школа села Дзвеняче.
Згодом працював в Тетіївському відділі комсомолу, де виконував обов’язки інструктора.
Впродовж 1955 - 1958 років перебував на строковій службі в лавах радянської армії.
Одразу після демобілізації, в 1958 році успішно вступає до Київського гуманітарного університету на факультет філології.
В 1959 році стає членом літературної студії імені В. Чумака, а також Клубу Творчої Молоді. В КТМ виступає зі своїми поезіями, бере участь в організації літературних вечорів. В колі так званих “дітей відлиги” стає впізнаваним завдяки своїй творчості.
Закінчити навчання не вдається, адже студента виключають із закладу через антирадянські погляди та активну політичну позицію. Всього через кілька років позиція керівництва університету докорінно зміниться і Драча запрошуватимуть, як почесного гостя.
У вересні 1961 року Іван поновлюється і закінчує навчання на заочній формі, отримує диплом.
Паралельно захоплюється кінематографом, навчається у Москві на курсах для кіносценаристів. А почалося все тоді, коли почалися зйомки фільму про Київський університет Імені Тараса Шевченка. Івана Драча запросили до роботи над написанням сценарію. З цього моменту почалася почалася його любов до кіно. Поету здавалося, що кіно здатне поєднати в собі всі інші види мистецтва та людські таланти.
Протягом 1961 - 1962 року працює редактором в газеті “Літературна Україна”. Влаштовується на роботу за сприяння Павла Загребельного.
У 1964 році закінчує курси та починає працювати над сценаріями в Київській кіностудії О. П. Довженка.
Іван Драч відкрито виявляв свої політичні погляди, підтримував В’ячеслава Чорновола, Михайла Осадчого, Мирославу Зваричевську, Богдана і Михайла Горинів та інших десидентів. Через подібні зв’язки мав проблеми з радянською владою, але після гучних арештів відкрито заявив, що шкодує про підтримку українських дисидентів.
У своїх перших віршах, написаних під час навчання в Москві, критикував радянську владу.
Перші публікації поезії відбулися на сторінках газети “Вісник”.
18 липня 1961 року на сторінках “Літературної України” з’являється поема Івана Драча під назвою “Ніж у сонці. Феєрична трагедія в двох частинах”. Автор був невідомим для широкого загалу, тож опублікований твір одразу став темою для обговорень в літературних колах. Деякі критики висловлювали збентеженість зухвалістю поета, щодо тем, яких взагалі слід було оминати. Інші були обурені нечуваною та складною, незрозумілою для багатьох, поетичною мовою. А дехто був у захваті від глибини та пристрасті душевних одкровень поета. Творчість Івана Драча одразу ж знаходить своїх прихильників, які готові закрити очі на очевидні мінуси твору. Український читач був спраглий до нових віянь в поезії, прагнув експериментів, найвищого польоту поетичного мислення, яскравої фантазії. Всім стало зрозуміло, що на літературній арені з’явилася непересічна особистість, приречена на велике майбутнє.
В 1962 році вийшла друком перша поетична збірка “Соняшник”. До її складу не увійшла вище згадана поема-феєрія “Ніж у сонці”, адже вона видалася видавцям надто вже експериментальною. Проте молодий поет зобразив у своїй збірці широкий спектр емоцій, засвідчивши свій інтелектуальний діапазон. іван драч показав володіння громадською патетикою, часом парадоксальною та простодушною уявою, побутовою конкретністю та ліричним гротеском, модерно-професійною та фольклорною естетикою.
До збірки увійшли вірші та балади “Лебединий етюд”, “Нічний етюд”, “Балада про соняшник”, “Прометеївська балада”, “Балада про випрані штани”, “Сльоза Пікассо”, “Соната Прокоф’єва” та інші.
Леонід Новиченко, знаний літератор і критик, написав передмову до збірки “Соняшник”.
В 1963 році Іван Драч потрапив до списку “неблагонадійних” письменників разом з Миколою Вінграновським, Ліною Костенко, Євгеном Летюком, Віктором Некрасовим, Василем Симоненком, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком та багатьма іншими.
Надалі видаватися стало складніше, але в 1965 році вийшла друга збірка під назвою “Протуберанці серця”. У книзі помітно пригасла громадянська лірика, національно-патріотичні мотиви втратили свої барви, натомість з’явилися пафосні партійні вірші.
У 1967 році з’являються “Балади буднів” та “Поезії”. Друга збірка стала своєрідним підсумком першого етапу творчості Івана Драча, що припав на його тридцятиріччя.
У 1972 році, після п’ятирічної перерви, виходить збірка “До джерел”.
В 1974 році видає збірку під назвою “Корінь і крона”, в 1976-му - “Київське небо”. Обидві книги не витримали іспит часом, адже були сповнені тактичних компромісів. Можливо, автор робив це свідомо, щоб міцніше зайняти позиції у літературному житті країни та мати змогу творити в майбутньому.
В 1976 пише “Думи про вчителя”. Прототипом головного героя стає В. Сухомлинський. У віршах Драч намагається поєднати документальні події та драматичність поеми, як жанру.
У 1978 році з’являється ще одна поема “Соловейко-Сольвейг”. Драматичний твір розкриває духовні та матеріальні, чуттєві та інтелектуальні аспекти життя поета.
В 1980 пише поему “Зоря і смерть Пабло Неруди”.
Цього ж року записує свої роздуми про життя, навіяні враженнями від заокеанських земель, в “Американському зошиті”.
В 1981 році видає збірку “Шабля і хустина”, в 1985-му - “Теліжинці”. Земляки, сусіди, родичі поета постають зі своїми справжніми іменами, а він так вміло поетизує звичайні, навіть буденні речі.
У 1987 році під впливом страшних подій на території України пише “Чорнобильську мадонну”. Її рядками намагається передати всі спектри людського горя, масштаб катастрофи, використовує спогади ліквідаторів, очевидців та інших постраждалих від аварії на Чорнобильській АЕС.
Чільне місце в творчому доробку українського ”шістдесятника” зайняла робота над кіносценаріями.
Івану Драчу пощастило співпрацювати зі справжніми талантами кінематографу. Фільми за його сценаріями знімали Борис івченко, Юрій іллєнко, Микола Мащенко, , Леонід Осика, Володимир Савельєв.
Першою роботою в кіно, а заодно і дипломною роботою Московських кіно-курсів, став твір “Криниця для спраглих”. Дебют вже визнаного поета в новій галузі можна назвати вдалим, адже він показав, що блискуче опанував нову професію. Кіносценарій не був схожим на роботу автора початківця, адже відповідав всім вимогам майстерності.
В основу сюжету лягла розповідь про діда Левка, який мріяв зустрітися зі своїми синами, адже давно не гостювали вони в батьківській оселі. Надіславши дітям телеграми, де повідомляв про погіршення здоров’я, дід взявся лагодити труну, що викликало кепкування односельчан, адже дід зовсім не був схожим на тяжко хворого.
Приїхати не зміг лише наймолодший син, але його вагітна дружина привозить магнітофон із записаним на ньому голосом сина, який обіцяє навідати батька якнайшвидше. Але Левкове щастя триває недовго, адже із сільради приходить страшна звістка - його наймолодший син, льотчик, трагічно загинув.
“Криниця для спраглих” - фільм знятий Юрієм Іллєнком не залишився без уваги глядачів та критиків.
Наступною роботою Драча у сфері кіно став сценарій для фільму “Камінний хрест”, написаний на основі двох новел василя Стефаника. Завдяки драматургічній майстерності автора вдається поєднати в цілісну картину дві цілком різні за сюжетом новели.
Сценарій фільму “Пропала грамота” написаний на основі твору Миколи Гоголя. Два останні фільми знімав Борис Івченко. Ці картини, без перебільшення, стали кінематографічною класикою радянської України.
Фільм “Дід лівого крайнього” про Трохима Бесараба сповнений любов’ю та повагою до людей. Основою сюжету стає життя старенького дідуся, останні дні якого сповнені радості, гордості за дітей та онуків, відчуттям цінності буття. Картина викликає змішані емоції, адже викликає радісні та сумні почуття водночас.
Засвідчує непересічний талант і цінний досвід наступна робота івана Драча - біографічний твір про Лесю Українку під назвою “Іду до тебе”. Акторка, що зіграла головну роль, Алла Демидова в інтерв’ю називала цей сценарій геніальним.
Сюжет побудовано на основі відчуттів і думок головної героїні, поданих від першої особи. Леся українка в кіносценарії постає ніжною, жіночною, самовідданою, розумною, сильною, вольовою, талановитою.
Сценарій, створений спільно з Іваном Миколайчуком, про видатного українського композитора Миколу Лисенка отримав назву “І в звуках пам’ять відгукнеться”. Автори поставили за мету відтворити не окрему подію, а ціле життя видатної людини. Глядачі мають змогу споглядати дитинство та юність, закоханість та непрості сімейні стосунки, становлення композиторського таланту.
Згодом Іван Драч зізнається, що прагнув стати режисером для власних кіносценаріїв, адже писав їх із точним розумінням того, як це має виглядати на екрані.
В загальному підсумку жоден кіносценарій не вийшов у світ таким, як його задумував автор. Суттєві коректури та зміни спотворили авторський задум. Можливо, цього б не сталося, аби знімав стрічки сам Драч, але стати режисером йому так і не судилося.
За життя іван Драч охоче спілкувався з журналістами. В одному з інтерв’ю він розповів історію зі свого дитинства про перше кохання. Ним стала перша вчителька Фросина Федотівна. Митець пригадував, як виконував її завдання - писав гасло на червоному полотні. Робив це дуже повільно, адже так можна було якнайдовше побути поруч із коханою. Хлопчик мріяв, що в майбутньому вони одружаться і разом виховуватимуть трійко дітей Фросини Федотівни, адже їх батько загинув на фронті.
Одружився Іван Федорович із жінкою на 9 років молодшою від нього на ім’я Марія. У подружжя народилось двоє дітей - син та донька. Діти створили власні сім’ї, подарувавши батькам онуків. Син Максим не пережив батька.
19 червня 2018 року на 82-му році життя Іван Драч помер, виснажений тяжкими хворобами. Поховали поета в його рідному селі Теліжинці поруч з могилою сина.