$Ранні роки
1913 відзначився як рік, коли історія поповнилася ще однією дуже цікавою і важливою людиною. Дата 7 листопада цього року подарувала всьому світу Альбера Камю. Містечко, де народився письменник зараз має іншу назву Дреан. А тоді це ще було маленьке місто Мондова. Багато років тому нікому не знайоме місце не мало шалений попит та не приймало в гостях туристів. Але в теперішні часи воно має визнання серед прихильників творчості зірки. Мабуть, й місцеві мешканці дуже пишаються своєю рідною землею, коли уявляють хто ступав на неї маленькими кроками, які потихеньку вели до великої слави. Батько Люсьєн дуже чекав свого сина, але так і не встиг залишити свій слід в пам,яті юнака. В той час почалася війна, котра вимагала, щоб чоловік покинув свою родину і вступив до рядів захисників. Але захищати йому довелося не довго. Отримавши тяжке поранення, батько покинув цей світ, а маленький Альбер так і не побачив його. У віці одного рочка дитина, звісно, не може запам,ятати рідних. Тому довелося рости без чоловічого виховання, яке так потрібно, особливо хлопцю. Дорослішати вже довелося набагато раніше. Мати звали Катрін. Вона сильно переживала таку тяжку і болючу втрату, не тільки коханого чоловіка, але й главу і сильну опору всієї родини. Скрутні часи прийшли без попередження, коли до них не була готова тендітна жінка. Горювати й жалітись на життя вона просто не мала права, адже її двоє діточок не давали розслабитися. Взявши свою неповну сім,ю, вона змінює місце проживання та приїздить в Алжир. Там на неї чекає тяжка праця, щоб можливо було хоча би прожити, а про те, щоб отримувати задоволення від самого життя, мови не йшло. Знаходить вона своє призначення у домогосподарстві. Працює у заможних людей, яких достатньо в Алжирі. Для того, щоб існувати коштів було достатньо.
$Освіта
Про бажану освіту майбутній письменник і мріяти не міг. На це грошей зовсім не було. Коли він навчався у школі, то вже знав де хотів би продовжити своє навчання. Він мав шалене прагнення до нових знань, до відкриттів, тому навчався відмінно і не пропускав повз себе ніякої цінної інформації. Такого учня з палким поглядом неможливо було не помітити. Один із вчителів одразу розгледів у юнаку щось особливе, те, що не схоже на інших хлопаків, котрі ще перебували у справжньому дитинстві та бавилися вдосталь на подвір,ї. Тому дуже прагнув допомогти йому в отриманні найліпшої освіти, оскільки такий розум не повинен залишитися без особливої уваги. 1923 рік для Камю був початком омріяного життя. Тоді він вступає у ліцей, де продовжує підтверджувати свої здібності відмінним навчанням і, як нагороду, отримує стипендію. Зайві гроші-це не просто відзнака гарних відміток, але й допомога своєї родині, яка дуже потребувала цього. У 1932 році юнак вступає у ряди студентів університету Алжира. Його увагу привернув факультет філософії. Ця наука вимагала мати неординарне мислення, яким володів цей творчий студент. Його цікавому розуму сприяв краєвид, який був навколо. Узбережжя, куди так любив приходити, надихало на творчість і давало сили для виконання таких бажаних мрій. В процесі самого навчання всі свої відкриття, знайомства нотуються на папері. А знайомств було не мало. Відомі письменники Ніцше, Достоєвський та інші, викликають в творчій душі бурхливий сплеск, який ще більше наштовхує творити. На протязі університетських років було прочитано багато літератури, яка остаточно дала змогу укоренити своє призначення в житті. Останні курси принесли в монотонні дні простого студента мандрівки, такі, про які навіть і не мріялось. Він відвідав багато італійських та французьких міст, краса яких захоплювала, налаштовувала та надихала. Хлопець вивчав культуру та устрій цих народів, дивився на населення, як на зовсім інших людей, не схожих на нього і на тих, хто жив у його місті.
Здається, що в житті творчої людини не має місця для заняття ще будь-чим іншим, окрім творчості. Але ж це тільки припущення. Альбер відкриває в собі тягу до спорту. Можливо і в цій сфері він здобув би високих показників, але були серйозні причини для того, щоб припинити займатися спортом і більше не повернутися туди. У 1930 році він схопив захворювання легень, а саме туберкульоз, який дуже виснажував організм та забирав всі сили. Ця хвороба вимагала гарного харчування та спокійного способу життя. А все це було неможливим. Звісно потрібен був догляд лікарів та перебування у лікарні, де хоча би підтримувався стабільний стан хворого і робилося все для того, щоб він не погіршувався. Проте всі старання медичних працівників не могли остаточно вилікувати хворобу. Загострення пройшло, а туберкульоз залишився на все життя, який послаблював працездатність. Також це відзначилось на бажанні пройти службу в армії і зробило неможливим.
$Творчість
По закінченню факультету філософії в Університеті, життя поета крутилось навколо літератури, театру та суспільного життя. Він хотів приймати в цьому участь і робив все від серця. 1936 рік-з,являється пересувний театр, організатором якого був А. Назва його була "Театр праці", де безпосередньо брав участь в якості актора та режисера. В цей період і почалося написання романів. У 1938 році працював у різних виданнях у якості редактора. Це був дуже своєчасний та необхідний досвід.
За свої роки автор подарував світу не один десяток романів, творів, есе. Але, звісно, не всі отримали велике визнання і не всі пам,ятають й до цього часу. Можна перерахувати декілька: "Чума", "Падіння. Вигнання та царство", "Сторонній", "Перша людина".
Притча "Чума" була видана у 1947 році. Вона не тільки полюбилася народу, але й отримала Нобелівську премію. Роман розказує про боротьбу проти фашизму, як тяжко надавати супротив цьому. Дії відбувалися у Франції, котру німецькі вороги окропляли кров,ю. Французький народ перебував в окупації, який переживав не тільки горе та дуже тяжкі втрати, але й опинились за крок до холодної смерті. У гості разом із ворогом завітала й жахлива хвороба чума, вона не відокремлювала старого чи малого, а всіх прибирала на своєму шляху. Звісно, у місті було дуже багато щурів, якими заповнені всі вулиці. Коли ці неприємні звірі почали масово вмирати, то був початок кінця для вбитих горем людей. Серед населення знаходиться людина, яка бажає врятувати місцевих. Доктор Ріе збирає людей у поміч, котрі теж не байдужі та починає боротьбу. Місто всіма останніми силами намагаються очистити від страшної катастрофи. Боротьба йде тяжко і довго, але через рік вже наступає кінець цьому горю. Ріе дуже радий тому, що зміг протистояти чумі та знайти добровольців. Він гуляє улюбленими вуличками рідного місця, котре зовсім не схоже на себе тепер. Думки його різні, а самі головні про те, що щастя нестабільне і примарне. Бактерії не можуть зникнути назавжди та епідемія незабаром повернеться і тоді все ж ніхто не зможи вижити в таких умовах. В цьому романі автор показує головну лінію вічної боротьби. Все в житті проходить по спіралі. Народ кинув свої сили, щоб боротися. А коли отримали перемогу, то одразу забули про страшні епізоди життя, розслабилися і живуть далі не розуміючи того, що саме в той момент, коли ніхто не думає про повторення, воно й трапляється.
"Падіння. Вигнання та царство" потрапило на сторінки у 1956 році. Цей твір має філософську ідею і більше його можна вважати повістю. З покон віків проста людина не може собі відповісти на багато різних питань і так і залишає життя без відповідей. Але ж є питання, яке об,єднує всі покоління, кожен із нас питає себе про це. В чому сенс нашого життя? Існуємо ми для чого? І що повинні зробити, щоб не бездумно плисти по течії своєї долі, а залиши щось вагоме після свого існування? Ось на ці популярні питання автор спробував відповісти, так, як бачить він сам особисто. Кожен прочитавши зможе чи прислухатись і знайти відповіді, чи так і буде далі шукати відповіді, пропустивши цей твір повз себе. Дія відбувається в столиці Нідерландів Амстердамі. Головний герой проводить час в місцевому барі, де знайомиться з жителем міста. Розмова зав,язується і протягом декілька днів вони зустрічаються. Головний персонаж Жан-Батіст розповідає про своє життя. Своє життя він розуміє як те, що подаровано Богом і прожити його потрібно, прислухаючись тільки до себе, до своїх почуттів. Всі інші люди-ніхто і любити потрібно тільки себе. Такі поняття, як вина, співчуття іншим, йому зовсім не знайомі. Його професія адвоката повністю стерла моральні принципи, любов та повагу до оточення. Колись на його очах відбувалась страшна ситуація. Молода жінка не змогла втриматися на воді та почала захлинатися і тонути. Жан був свідком цього дійства і нічого не зробив, щоб врятувати життя потопаючої. Коли наступила смерть він знайшов для себе виправдання чому він не врятував. Він просто не встиг. Така відповідь знайшлася в його голові, щоб не відчувати почуття провини, яке, як йому здавалося, не дасть нормально жити та радіти життю. Через деякий час звісно цей момент більше не спливав в пам,яті й все йшло своєю чергою. Сюжет показує людину, яка начебто прагне на словах допомогти тим, хто потребує допомоги, але дії говорять про зворотне. Люди бачать в ньому особистість лукаву, яка має дві сторони. Насправді душа Жана вже давно почорніла і розклалася. Особисте життя його, звісно, не складається. Він вміє напустити пилу в очі, але з часом кожна жінка зможе розгледіти в ньому чоловіка егоїстичного, який не знає, що таке любов і просто не вміє любити й про когось піклуватися, окрім себе.
"Сторонній"- повість, публікація якої була у 1942 році, за два роки після написання (1940 рік). Автор хоче цим сюжетом показати людину, яка на перший погляд нічим не відрізняється від інших. Він живе звичайним життям, у нього є батьки, він має стосунки. Але треба дивитися набагато глибше, а не поверхнево. Насправді ця людина байдужа до навколишнього миру та людей. Він не може відчувати горе, не вміє сумувати, не знає любовних почуттів. Мешканець Алжира, ім,я якого Мерсо, отримує, на перший погляд, дуже погану звістку про смерть найріднішої людини, матері. І всі ми, почувши про це, розчулилися і були б захопленні справжнім горем. Але головний герой розуміє, що сталось щось погане й треба їхати на похорон, щоб в останній путь провести близьку людину. Він так і робить. Приїхавши ховати він не може розчулитися до сліз. Його не пробиває страшна втрата. Сторонні це не можуть не помітити. Така реакція в них викликає нерозуміння ситуації. Наступного дня хлопець вже проводить час в компанії гарної жінки, з якою у них зав,язуються стосунки. Мерсо знаходить друзів і разом із супутницею відправляється на морське узбережжя, де виникають сутички між хлопцем і його знайомим. Згодом центральний персонаж холоднокровно вбиває опонента. Зрозуміло, що цей випадок не проходить повз закон і винного засуджують, його чекає смертельна кара. Під час вбивства та в суді, перед вироком, він не відчуває в повному сенсі події, які з ним трапилися. Його не гризе совість, йому не шкода вбитого, він не жаліє ні про що. Єдине, що мучить-нудний судовий процес, який не викликає ніяких інших почуттів, окрім нудьги. Відчуття прокидаються вже в останній день його жалюгідного існування. В один момент Мерсо розуміє, що дуже страшно втрачати життя у такому ранньому віці. Сама кара-це жахливе дійство, яке бачать десятки людей, хтось із них співчуває, хтось ненавидить і бажає швидкої смерті. Він не може заснути, а якщо і засинає, то одразу прокидається від нестерпних кошмарів. Саме цієї ночі приходить усвідомлення самотності. Але всі ці почуття прийшли дуже пізно, коли світу вже не потрібна така людина з гнилою душею та жахливими вчинками.
"Перша людина"- це роман, який мав вийти в люди, не зважаючи на те, що так і не був дописаний. Його зважилися опублікувати через тридцять чотири року після смерті автора, у 1994 році, хоча твір не був завершений. Його все одно змогли прочитати віддані прихильники. В ньому ведеться розповідь про життя Жака, так звали центрального героя. Від свого народження до зрілих років. Про те, як проходить просте дитинство, про самих близьким, про батьків, про населення, яке існувало в Африці, про їх скрутні часи та революції, що постійно спіткали і не давали можливості нормального проживання. А ще й про внутрішні якості, коли та що може сильно поранити людське серце й душу, про справжні відчуття любові до природи, до людей. Мама була для нього найважливішою людиною, а батька він дуже намагався знайти, тому що той зник безвісти. Розповідають, що роман був написаний для рідної матінки К. , яку він завжди пам,ятав і дуже сумував за рідною душею. Ця історія була опублікована не тільки на сторінках книги, але отримала право показуватись на екрані. За втілення ідеї взявся відомий режисер. 9 вересня 2011 року фільм вперше був показаний глядачам на фестивалі, який проходив У Канаді в місті Торонто. Нарешті прихильники змогли на власні очі побачити екранізацію цього значущого роману.
$Особисте життя
1939 рік приніс в життя відомого автора нове знайомство, яке переросло в любов. Дівчину звали Франсіна. Через деякий час відносини стали ще серйознішими й пара вирішила скріпити свої узи. Вони одружилися. Ця любов дала свої плоди, згодом з,явилися двоє діточок. У 1940 році разом з дружиною їх чекав переїзд до Парижа. Одна із кращих газет запропонувала посаду редактора. Це було дуже престижно, тому роздумів про те, щоб прийняти пропозицію чи відмовитись, не було. Однак вже за рік, у 1941 вони знов переїжджають. Цей переїзд був не за власним бажанням, а за необхідністю, яка виникла з окупацією німецьких військ. Але й в іншому місті він не міг спокійно спостерігати за військовими подіями. Альбер створив спільноту, де приймали всіх біженців, які хотіли знайти захист та притулок.
Письменник набув своєї популярності набагато раніше, ніж йому вручили Нобелівську премію. Він міг її отримати у 1947-1954 роках, але його не зрілий вік не дозволяв цьому трапитись. Тому був нагороджений тоді, коли відзначив свої сорок три роки. Два почуття одразу оселилися в серці. З одного боку було дуже приємно, що його творчість була так високо оцінена, а з іншого боку соромився своїх нагороджень.
Роки перед смертю давалися особливо тяжко. Рано чи пізно до любої творчої людини приходить криза у творчому плані. Французький романіст не став виключенням. Саме в цей період він відчував, що сили його покидають, спустошення відчувалось все більше. Наслідком цього стали депресії. Він не мав натхнення й був розгублений в тому, що далі робити й про що ще писати.
$Смерть
Камю мав грандіозні плани на своє творче життя. Він стільки ще хотів створити, подарувати свої твори цьому прекрасному світу. В нього завжди с собою був блокнот, який можна назвати й щоденником. Там були гучні записи та ідеї, які так і не стали реальними. 4 січня повинно було стати датою початком нового плідного 1960 року, а насправді стало останнім днем в житті великої людини. Страшна автомобільна аварія мала тяжкі наслідки й не могла зберегти життя поета-філософа. Керував автомобілем близький товариш. Йому доля посміхнулася на відміну від Камю, чоловік залишився живий. Лікарі намагалися боротися за життя. Навіть великі зусилля не дали очікуваного результату. Він був похований у Франції.