Уранці місто загуло,<br />
Розбуджене гудками;<br />
Залізо, камінь, мідь і скло<br />
Озвались голосами.

І знов живе, лютує звір<br />
Стотисячоголовий!<br />
Його життя — кип’ячий вир,<br />
Жахливий і чудовий.

Воно розкидує свій шал<br />
В палацах і халупах<br />
І йде мов пишний карнавал<br />
По згарищах і трупах.

В ньому і поклики грізні,<br />
І журні антифони,<br />
Музика, танці і пісні,<br />
Стогнання і прокльони…

І кров, і сльози без надій,<br />
І золото, і квіти,<br />
І твань, і пліснява, і гній,<br />
І чисті самоцвіти.

Життя це грає і горить<br />
В іскристих переливах,<br />
Всіма кольорами блищить<br />
У перебіжних звивах.

Звір їсти хоче! хоче жить!<br />
Мовчати він не годний,—<br />
І він, роз’юшений, гарчить,<br />
Реве, бо він голодний.

Двигтить від рухів навісних,<br />
Лунає голосами<br />
Все місто в мурах кам’яних,<br />
Обтягнуте дротами.

1912