Золотий ведмедик
Золотий ведмедик
ЗОЛОТИЙ ВЕДМЕДИК<br /> (Поема)
Пролог
Вечір глянув одиноким ліхтарем.<br /> Глибоко,<br /> глибоко,<br /> глибоко...<br /> А в чиїх-то очах жабуриння<br /> і огненні ночі шукань...<br /> Падають<br /> комети<br /> на голі<br /> коліна,<br /> і сльози біжать по щоках...<br /> То не сльози, а сині тремтючі<br /> одинокі огні на шляхах...<br /> "Санта Лючіє"1...<br /> "Санта Лючіє"...<br /> донесло й забриніло в далеких вітрах.<br /> "Санта Лючіє"...<br /> "Санта Лючіє"...<br /> За кордон, за кордон, за кордон.<br /> А на віях заплакала смерть.<br /> Я ніколи не бачив Америки<br /> і не був я на березі Рони.<br /> За кордон, за кордон, за кордон...<br /> Пливуть, гойдаються в тумані синьому<br /> думки розірвані,<br /> немов з листа колишнього кохання останні<br /> папірці.<br /> Пливуть, гойдаються в тумані синьому...<br /> В руці<br /> не срібло мотузяне, —<br /> то од очей примружених до місяця біжать<br /> дроти прозорі...<br /> Що чую я...<br /> "Іще... іще..."<br /> Вуста розтулені і тіла дух медяний...<br /> А може, це не я?!. Це тільки місто п'яне...<br /> "Іще... іще..."<br /> і кров лілово задзвонила...<br /> Яка це сила...<br /> Яка це сила...<br /> В очах огонь, в ушах вітри...<br /> а підо мною дві зорі,<br /> і в їх солодку глибину *<br /> дивлюсь, дивлюсь<br /> і<br /> потопаю,<br /> і потопаю...<br /> Яка це сила... Яка це сила...<br /> Якби я жив в віки доісторичні,<br /> я б не писав оцих поезій, а слухав, як шумує<br /> море,<br /> ганявся б за коханою, і в гніздах над землею<br /> ми падали б в нестямі...<br /> і тільки пальми, і тільки море,<br /> а в небі...<br /> вітер...<br /> Але я тільки В. і С.2<br /> А може, ні?., і це у мене<br /> од електронів, простору і тембру, ночей<br /> і днів, од виміру усього<br /> в одній руці заклякли віжжі,<br /> і я керую часом,<br /> і рухом я керую...
О мій ведмедик золотий...<br /> Тебе привів, коли я спав, до мене лама<br /> синьоокий
і так сказав:<br /> "Не раз народжувався й умирав, і порох твій<br /> вітри носили,<br /> і все шукав,<br /> шукав,<br /> шукав<br /> ти дівчину з очима золотими...<br /> І буде час,<br /> коли оцей ведмедик сумною дівчинкою стане,<br /> й лілеї їй дадуть наймення<br /> маненьке:<br /> Ві-<br /> Ра".<br /> І я заснув.<br /> Пройшли віки.<br /> І в день, коли плакати листя<br /> огнем асфальти облили,<br /> почув очей твоїх питання:<br /> "Ти?.."<br /> І очі блиснули, що:<br /> "Я".<br /> Ковтає ногами дороги,<br /> хвилюється темне вбрання...<br /> а місяць осяяні роги<br /> встромив в голубого коня:<br /> кінь — час,<br /> кінь — даль...<br /> А в серці огненний чингал3...<br /> Од місяця до земної кулі (о моя огнева<br /> далина!..)<br /> простяглися і побігли тунелі, тунелі<br /> од бігуна — до бігуна,.,<br /> мої мислі на сонячній стелі...<br /> Ой, чи скоро ж настане весна.<br /> На трамваї до міського парку,<br /> там, де сосни пахучо шумлять...<br /> Чи латишка ти, а може, татарка...<br /> ...і в очах, де ведмедики сплять...<br /> На трамваї до міського парку,<br /> де пахуча і тепла земля...<br /> Кінь — час,<br /> кінь — даль...<br /> А в серці огненний чингал...<br /> Били там,<br /> били тут...<br /> "За битого двох небитих дають,<br /> та й то не беруть".<br /> Били там, били тут,<br /> били там, били тут...<br /> Почуваю, як он метушаться<br /> з портфелями, де замість відношень<br /> лимонади та лимони...<br /> А ми — на далі, на далі, а ми — на гони,<br /> на гони...<br /> але ми — на далі, але ми — на гони...<br /> й поміж нами я бачу тебе,<br /> вітер гладе кохане волосся...<br /> Це нічого, що порвані штиблети,<br /> але серце — на зоряні роси,<br /> на зоряні роси...<br /> І
І зупинились гнівні коні.<br /> І падає<br /> на гній<br /> криваве<br /> молоко...<br /> Хто це ламає руки,<br /> руки ясні, в агонії...
"Огонь!<br /> Огонь!<br /> Огонь!"<br /> Майбутнє — мрії рожеві часу.<br /> Майбутнє — сопілка далини.<br /> А на небі розвіяне гасло<br /> і на землі<br /> сни.<br /> Гей, на розі мого кохання пахне<br /> розстрілами даль...<br /> Вітер цокає в ставні:<br /> "Лю-<br /> бо,<br /> встань..."<br /> Вітру наймення — Володька. Сумно<br /> дивлюсь у вікно.<br /> Снилась мені ти на фронті. Роки...<br /> секунди... давно...
II
Зірвав з коня, і...<br /> гох!<br /> ударив об<br /> землю...<br /> Крикнув шалено:<br /> "Моя!"<br /> А я твої очі едемлю,<br /> та не перший, не перший<br /> я.<br /> III
Вітер над морем... скелі... В море<br /> я кинув когось.<br /> Місяць доріжку стеле, ніби на хвилях<br /> огонь.<br /> Місяць доріжку стеле, ляжу на ній,<br /> засну...<br /> Тихо, без дум опущуся в темну,<br /> холодну труну.<br /> 1923