Мені наказано сидіти,<br />
Пшеницю миту стерегти…<br />
А на луці попові діти<br />
Стрибають, мов коти.

В траві розлігся день червцевий,<br />
Примружив очи голубі:<br />
Як вільно горобцеві<br />
Цвірінькать по вербі!

Як вільно вітрові котиться<br />
По врунах у степу!<br />
А ти – біля пшениці,<br />
Мов сірий цуцик на цепу…

Покинути б тісні городи,<br />
Та з вільним вітром – у поля!<br />
Але господар<br />
Не дозволя:

Бо мати на поденній полють —<br />
Зо мною на харчах…<br />
…А попинята очи колють —<br />
– Старча, старча!

Дивись, коліна драні.<br />
А бриль носив мабуть ще дід.<br />
– Ну, подождіть ви, куцоштані,<br />
Дійду я літ!

Я позбираю – до галузки —<br />
Дитячі болі й збережу.<br />
І вже напевне вам мотузку<br />
З них золоту зв’яжу!