1.<br />
Сніги, як законники білі,<br />
Ідуть по нічній стежі.<br />
І профілі їх чужі.<br />
І губи їх сполотнілі.

І слід їм нечутно стелять<br />
Примарища хуртовин.<br />
Ідуть усі як один<br />
До білих незримих келій.

Від чорної брами ночі<br />
На таці несуть ключі.<br />
Під білі тяжкі плащі<br />
Ховають серця і очі.

2.<br />
Коли зима затяжна<br />
Зализує рани, наче<br />
Псисько старий, собачим<br />
Життя виглядає. Й одна

З мертвої ночі рядна<br />
Світить у серця ранку,<br />
Гріє мене до ранку –<br />
Лямпа з твого вікна.

3.<br />
Вони зчудовані і сірі,<br />
Як давні мури Бернардин.<br />
Бо їм призначено по вірі<br />
Іти за нами. Та один<br />
Спинився просто коло мене<br />
Й поклав долоню на плече.<br />
Я в очі глянула. Пече<br />
Моє поранене рамено.<br />
Чого тобі? Я від ходи<br />
Швидкої трачу кров і силу.<br />
І сірі губи попросили:<br />
Я тінь твоя. Ходи. Ходи.

4.<br />
Зима. Офелія в саду.<br />
Служниця чорна. Діва біла.<br />
І доторкається до тіла<br />
Розквітла лілія в льоду.

Як інкрустація скляна –<br />
Фата зі снігу. Очі сині.<br />
Різьбить прозорі вії іній.<br />
Зима. Офелія сумна.