І<br />
Навдивовиж премудра і зваблива<br />
ця біла жінка на ім'я Зима:<br />
розкидає своє стосяйне диво<br />
по всіх усюдах просто задарма;

укриє землю снігом мерехтливим,<br />
прилине з-понад хмар, немов сурма,<br />
а разом з нею — флейта жартівлива<br />
виспівує крізь віхолу й туман.

Завія сніжна — новорічна панна —<br />
тривожить душу чарівним чеканням.<br />
Із нею рік Новий до нас спішить.

Серця розкрили гойні карнавали,<br />
щоб люди пісню скорше заспівали,<br />
де наша віра і любов дзвенить.

ІІ<br />
Де наша віра і любов дзвенить,<br />
там розквітає Україна мила.<br />
І ловлять зорі Новорічну мить,<br />
котра кружля на мелодійних крилах.

Зимовий вечір подихом тремтить,<br />
щоб з тої миті щастя народилось,<br />
бо сповіща божественна блакить,<br />
що в рік Новий Господня зріє сила.

Краса зими і новорічний щем...<br />
Яких нам втіх просити в Бога ще?<br />
Горнімося, Людино, до Людини.

Нехай сніги за обрієм і мла,<br />
до нас пора сподівана прийшла —<br />
приймім її ласкаво і єдино.

ІІІ<br />
Приймім її ласкаво і єдино<br />
оту пору, що мрії додає.<br />
Огляньмо даль прозіріним оком дивним —<br />
десь там грядуще наше виграє.

Суворий час Дністром широким плине,<br />
та в цьому плині суть одвічна є:<br />
у нас самих майбутнє України,<br />
в котрім весна дзвінким потоком б'є.

Зав'юниться там свіжістю п'янкою,<br />
щемка душа наповниться снагою,<br />
запахне гостро новизною вік.

...А нині — радість повнить наші груди,<br />
і чути "Будьмо!" шанобливе всюди.<br />
Новий спустився з Чорногори рік!