Засмутилась, похилилась<br />
Молода верба...<br />
Прилучилась, одружилась<br />
З козаком журба.

Обсипає верба віти,<br />
Станом поника...<br />
Де незгодоньку подіти?<br />
Давить козака.

Пада листя в бистру воду,<br />
Швидко уплива...<br />
Сиротина ясну вроду<br />
Слізьми облива.

Прийде весна, прийде друга —<br />
Зацвітуть гілля...<br />
Не раз суму зникне смуга;<br />
Усміх загуля.

Та середина давненько<br />
Всушена вербі...<br />
Не дасть вражене серденько<br />
Радоньки собі.

Вмира верба, посихає,<br />
Віджива на мить...<br />
Так серденько: то стихає,<br />
То ще гірш щемить..