Живу, як той гірський потік,
На спокій — ні хвилини.
Іскрюсь від кременя в бігу,
Туманюся від глини...
Спадаю дзвінко з темних скель
У плесо, повне гулу.
Від крові пурпурним стаю,
А чорним — від намулу.
Та відновляється в мені
Невигасна й воскресна
Мого кохання чистота,
Як та блакить небесна.
Прояснює в мені любов,
Як сонце неминуще,