Жабиний хор не дасть собі спокою,<br />
Стави дзвенять, стави дзвенять — гудуть:<br />
Не комишем вони, не осокою, —<br />
Позаростали струнами, мабуть.

А місяць став і світить, як найнявся,—<br />
Тече вогнем, спадає, як роса...<br />
Він через те так важко й підіймався,<br />
Що стільки срібла ніс у небеса.

Вгорі горить, палає світлоликий,<br />
Внизу гудуть, видзвонюють стави —<br />
І ніч пливе під п’яную музику,<br />
Облита сріблом з ніг до голови.

Прага, 1927