Зенітка
Сидить дід Свирид на колодках. Сидить, стружить верболозину.
— Як діла, дідусю? Драстуйте!
— Драстуйте! Діла? Діла — нічого! Діла, як казали оті песиголовці, — гут![1]
— І по-німецькому, дідусю, навчились?
— Атож. У соприкосновенії з ворогом був, — от і навчився.
— І довго, дідусю, соприкасалися?
— Так не так, щоб дуже й довго, а проте троє й од мене "у соприкосновеніє з землею" пішли...