Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі. Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися
Та за свого миленького
Богу помолися. Стоїть місяць над горою,
Та сонця немає,
Мати сина в доріженьку
Сльозно проводжає. — Прощай, милий мій синочку,
Та не забувайся,
За чотири неділеньки
Додому вертайся! — Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та щось кінь мій вороненький
В воротях спіткнувся. Ой Бог знає, коли вернусь,
У яку годину.
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину. Прийми ж її, матусеньку,
Бо все в божій волі,
Бо хто знає, чи жив вернусь,
Чи ляжу у полі! — Яка ж бо то, мій синочку,
Година настала,
Щоб чужая дитиночка
За рідную стала? Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі…