Жив собі один хлопчина, який завжди про все розпитувався. Це, звичайно, добре, коли хлопець хоче все знати. Та питав він про такі речі, які важко пояснити. Наприклад: — Чому в шухляд є столи? Люди дивилися на нього й відповідали: — Шухляди — для ложок, виделок, ножів. — Я знаю, для чого шухляди, але не можу здогадатися, чому в них є столи. Люди знизували плечима і йшли собі геть. Іншим разом хлопчина питав: — Чому в хвостів є риби? Або: — Чому у вусів є кішки? Люди знизували плечима та йшли своє діло робити. Вже хлопчина підріс, уже й дорослий став, а все одно розпитував про такі нісенітні речі, що ніхто йому відповісти не вмів. Поселився він у хижці на високій горі й весь час бився над питаннями, записував їх у зошит, думав-гадав, та ніяк не знаходив відповіді. Наприклад, він думав: "Чому в тіні є сосна?" "Чому хмари не пишуть букв?" "Чому марки не п'ють пива?" З великого напруження заболіла в нього голова, та він не кидав свого. Стригтися він не стригся, голитися — не голився, тож обріс бородою і запитав: — Чому в бороди є обличчя? Коли він помер, то один учений відкрив, що той хлопчина змалечку одягав шкарпетки навиворіт і жодного разу не одяг їх як слід. А тому він і не навчився ставити правильні запитання. З багатьма людьми таке буває, як з тим хлопчиною.