Замело…
Замело…
Бродиш, коли Грегіт замело, п'єш каву,<br /> коли впали сніги на плечі й нові падуть.<br /> Слова живого не випустиш,<br /> гейби з хати під Греготом –<br /> ховайся в собі – плаї замело – не виходь –<br /> Грегіт замело – не зійти з гори. Сиди.<br /> І слухай, як старіє старець, як відходить…<br /> Обмивають свої, в труну кладуть, не плаче ніхто.<br /> Не знести з гори – плаї замело.<br /> Ховають під лавицю.<br /> Не випустять з хати. Сидять при вікні:<br /> "А чия то йде? Куди іде? Як убрана?"<br /> Хтось ночі і дні рахує тобі, ломиться в двері:<br /> "Хто умер? Хто у труні?<br /> Та хоч свічку йому, – кричить, – запаліть!"<br /> Відкажуть: "А хіба він пише?<br /> Хай підожде. Сніги зійдуть.<br /> Хай почекає. Знесемо".