* * *

Захворіти б найтяжче, в примарнім чаду<br />
Знов зустріти усіх, як колись.<br />
В повнім вітру і сонця приморськім саду<br />
По широких алеях пройтись.

Навіть мертві прийдуть і вигнанці сюди,<br />
У мій дім, стануть колом тісним.<br />
Ти за руку до мене дитя приведи,<br />
Я давно вже сумую за ним.

Голубий з ними їстиму я виноград,<br />
Крижане буду пити вино<br />
І дивитись, як сивий паде водоспад<br />
На вологе креміння — на дно.

Весна 1922