Оселились біля річки Сірий зайчик та лисичка. Зайчик — в хатці луб'яній, А лисичка — в крижаній: Ось постукала в віконця Тепла сонячна весна, І розтанула на сонці Біла хатка крижана. Почала лиса зітхати: — Як я житиму без хати? Зараз зайця прожену Й влізу в хатку луб'яну! Де вже зайчику малому Суперечить хижаку! Довелось тікати з дому Бідолашному звірку. А лисиця та хвостата Влізла в зайчикову хату І в хатинці луб'яній Оселилась, як в своїй. Пострибав по лісі зайчик, Сірий зайчик-побігайчик, Сльози річкою ллючи: Страшно в лісі уночі! Раптом вовк іде до нього Та й питає: — Що таке? Мабуть, в зайчика малого Лихо трапилось тяжке? — Ой, мене прогнала з хати Люта злодійка хвостата! Ой, куди ж тепер піду?.. Де я захисток знайду?.. — Годі, годі, зайчик, плакать, Витри слізоньки свої. Знаю я цю розбишаку, Зараз вижену її! Підійшли вони до хати, Вовк гарчить: — Ану, хвостата! Забирайся звідсіля! — А лисиця відмовля: — От як скочу, як підскочу, — Полетить від тебе клоччя, На шматочки роздеру, Ще й на порох розітру! Вовк злякався — та й тікати! А зайча пішло вночі Знову захисту шукати, Сльози річкою ллючи. Враз ведмідь іде до нього Та й питає: — Що таке? Мабуть, в зайчика малого Лихо трапилось тяжке? — Ой, мене прогнала з хати Люта злодійка хвостата! Ой, куди ж тепер піду?.. Де я захисток знайду?.. — Годі, годі, зайчик, плакать, Витри слізоньки свої. Знаю я цю розбишаку, Зараз вижену її! Підійшли вони до хати. — Геть! — загримав волохатий. Забирайся звідсіля! — А лисиця відмовля: — От як скочу, як підскочу — Полетить із тебе клоччя, На шматочки роздеру, Ще й на порох розітру! Як почув ведмідь цю мову — Враз сховався у кущі, І побрів наш зайчик знову, Сльози річкою ллючи. Стріла зайчика собака, Розпитала, що та як. — Годі, — каже, — годі плакать, Не боюсь я розбишак! Підійшла й вона до хати, Загарчала: — Геть, хвостата! Забирайся звідсіля! — А лисиця відмовля: — От як скочу, як підскочу, — Полетить від тебе клоччя, На шматочки роздеру, Ще й на порох розітру! Утекла й собака зразу! А зайчатко уночі Знов побігло, від образи Сльози річкою ллючи. Враз іде назустріч півник, Гострі шпори на ногах. — Що з тобою? Дуже дивно Зайця бачити в сльозах! — Ой, мене прогнала з хати Люта злодійка хвостата! Ой, куди ж тепер піду?.. Де я захисток знайду?.. — Що ж, провчу я розбишаку! — Де вже, півничок, тобі?! Вовк, ведмедик і собака Відступились в боротьбі... — Ну, за мене не страшися! Сам побачиш, — от ходім! — Вийшли друзі на узлісся, Де стояв зайчатин дім. Місяць виглянув з-за хмари. Півник крилами ударив. — Годі спать — ку-ку-рі-ку! — На чужім пуховику! Вмить лиса продерла очі. — Хто там ходить по двору? От як скочу, як підскочу — На шматочки роздеру! Не злякався півник смілий Та на ґанок як стрибне. — Забирайся, поки ціла! Не дратуй, гляди, мене! Відкида лиса запори, Бачить: півник-молодець, Гострий дзьоб, сталеві шпори Ще й червоний гребінець. Тут лиса аж закрутилась — Я хороша! Я не зла! Я з зайчатком не сварилась, По-сусідському жила!.. А сама — мерщій на ґанок, Та — по східцях, та у ліс!.. І зустрінув зайчик ранок Знов веселий, як колись.