Усю ніч, яка передувала його страті, заєць не спав — сидів похнюпившись під розлогою ялиною, міркував. Думав він, одначе, не про завтрашню загибель, а про непутящу, пропащу долю свою.
Почалося все рік тому, напровесні, коли лісом прокотився поголос, що на галявині біля ріки збираються лісові звірі, аби вирішити щось важливе й дуже обов'язкове. Заєць хотів не піти. Що він — дурний? Нехай ідуть...