За вивіркою золотою<br />
Я біг вершинами смерік,<br />
Провалювавсь у темну хвою,<br />
Як у вогонь, що серце пік.

Я обдирався об ялиці,<br />
Та знову біг через груні,<br />
Мов краплі чорної живиці,<br />
Кров запікалась на мені.

Я біг, і падав з високості,<br />
І піднімався нашвидку,<br />
Не відав, чи ламались кості,<br />
Чи хмиз тріщав у темнику.

Чого вона тікала в пущу<br />
Від мене, ніби від хортів,<br />
Таж я ту білку проклятущу<br />
Лишень погладити хотів!